Відповідно до Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності у 1967 р. у Стокгольмі, інтелектуальна власність об'єднує права, що належать до літературних, художніх і наукових здобутків, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач, наукових відкриттів у галузях людської діяльності, винаходів та промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту від недобросовісної конкуренції, всі інші права, що належать до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. Як бачимо, під загальним терміном об’єднано досить багато різних за змістом і навіть зовнішніми проявами та ознаками явищ. Спільними рисами,які характеризують право на об’єкти інтелектуальної власності, в науковій літературі визнано наступні. Це їхній абсолютний характер, обмеженість строку дії, виключність по відношенню до третіх осіб, обмеженість території застосування. Загальним рисами різних прав інтелектуальної власності є також одноманітність способів правового захисту їх у разі порушення іншими особами [1, c. 27-28]. Разом з тим, впадає в очі певна відмінність у способах правового опосередкування окремих відносин інтелектуальної власності, і ця відмінність передовсім викликана не однаковим характером таких відносин, що обумовлено специфікою об’єктів. Відтак, проблематика потребує всебічного дослідження в різних напрямках.
Дані питання залишаються ще недостатньо опрацьованими і потребують подальшого вивчення шляхом дослідження є темпоральних впливів на порядок виникнення, припинення, способи та можливості здійснення права інтелектуальної власності особи на винаходи та інші об’єкти патентного права, а також особливостей часових чинників в їхньому взаємозв’язку з ринком інтелектуальних продуктів. То дасть змогу встановити реальний зміст відповідних темпоральних характеристик. Попри схожість сутнісних характеристик. темпоральний інструментарій, що забезпечує виміри у патентному праві, кардинально відрізняються від правових механізмів, що опосередковують те ж авторське право. Так, творець отримує статус суб’єкта авторського права від моменту створення твору, при цьому такий результат не залежить від публікації чи іншого оприлюднення. Втім, суб'єкт авторського права для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [2]), але такий вчинок не є обов’язковим, він не породжує, а радше посвідчує назовні факт існування права інтелектуальної власності, яке виникло в момент створення твору.
Дещо складніші темпоральні критерії встановлені законом для реалізації так званого права слідування. Стаття 27 спеціального авторського закону зазначає, що автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті - спадкоємці впродовж встановленого строку дії авторського права користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо. Стаття 448 ЦКУ дає більш широке визначення кола об’єктів, щодо яких застосовується право слідування, поширюючи його дію на випадки продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору. Враховуючи, що ст. 433 ЦКУ поняттям літературних та художніх творів охоплює такі явища, як романи, поеми, статті та інші письмові твори; драматичні, музично-драматичні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності, мусимо констатувати, що автор чи його спадкоємці вправі отримувати упродовж часу дії авторського права 5 відсотків від ціни кожного продажу оригіналу твору, причому не тільки на аукціонах, у галереях, салонах чи крамницях, а й у будь-якому іншому випадку. Втім, вважаємо подібний підхід законодавця навряд чи виправданим, в першу чергу, з огляду на проблемність його реалізації, що і підтверджується практикою.
Від описаних досить спрощених механізмів набуття авторського та суміжного права досить суттєво відрізняється порядок отримання права інтелектуальної власності, встановлений патентним законодавством України. Його набуття пов’язане з державною реєстрацією прав на результати науково-технічної творчості, зокрема, - винахід, корисну модель, промисловий зразок. Саме внаслідок такої реєстрації вони отримують правову охорону, що посвідчується охоронним документом певної форми – патентом. (ст. 462 ЦКУ). Механізм державного контролю за порядком виникнення та здійснення патентного права інтелектуальної власності обґрунтовується підвищеною соціально-економічною цінністю даного виду творчої діяльності. Згідно з концепцією,висловленою Дж. Локком, монополія особи на інтелектуальну власність базується на співставленні двох основних чинників: кожен має право власності на робочу силу свого тіла та розуму і застосування праці до речі, котра не має власника, створює право власності на дану річ. Розгляд даної теорії в контексті прав інтелектуальної власності дозволяє пояснити, чому саме винахідник отримує відповідний патент [3, c. 47].
Монополія, що забезпечує право інтелектуальної власності на об’єкти науково-технічної творчості, не може бути абсолютною, в усіх суспільствах вона досить жорстко обмежена в часі. При цьому враховується й існуюча конкуренція аналогічних товарів, технологій, торгівельних марок тощо. Відтак згідно з нашим законодавством строк дії деклараційного патенту встановлено тривалістю 10 років, патенту на винахід - 20 років (ч. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»). Обчислюється вказаний період не від моменту видачі чи реєстрації патенту, а від часу подання заявки. Але від часу подання заявки до видачі (реєстрації) патенту спливає тривалий строк, більш того, до закінчення встановленого законом часу чинності охоронюваного права інтелектуальної власності з урахуванням тривалості різноманітних експертиз, часу на оскарження подібних дій та поширеного в Україні нехтування судами встановленим законом строком для розгляду спорів, досить вірогідною (та підтвердженою на практиці) є ситуація, коли суб’єкт, що подав заявку до Установи, так і не отримає патентного захисту свого інтелектуального права з огляду на сплив строку чинності патенту, який, повторимо, обчислюється від моменту подачі заявки. У кращому разі, суб’єкт звернення отримає правовий захист свого права на винахід, але його тривалість явно буде значно меншою від номінального строку чинності патенту. Відтак, права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу, а сам патент стає чинним набагато раніше – від дати подання заявки.
Права, що випливають із реєстрації топографії IMC, діють від дати внесення відомостей про топографію IMC до Реєстру [4]. Після реєстрації топографії ІМС в місячний строк видається свідоцтво суб’єкту права інтелектуальної власності, яке діє десять років від дати подання заявки до Установи або від дати першого використання топографії IMC (п. 3 ст. 4 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»). Втім, стаття 475 ЦКУ дещо по-іншому формулює вказаний темпоральний чинник. Вона вказує, що майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону; строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми в установленому законом порядку. Оскільки спеціальний закон має пріоритет над загальним, мусимо використовувати його приписи, зокрема і щодо обчислення строку чинності свідоцтва від дати першого використання топографії ІМС. Ось тільки розділовий сполучник «або» не надає визначеності коментованому правилу ч. 3 ст.4 Закону, бо передбачає широке використання суб’єктивних підходів у його застосуванні.
Але значно більш важливою та проблемною є взагалі ситуація з початком відліку часу чинності свідоцтва не з моменту державної реєстрації, а задовго до цього, тобто від часу, коли про дію свідоцтва як документу, що посвідчує суб’єктивне право інтелектуальної власності носія, не могло бути й мови. Тут для виправлення становища слід використати ті ж застереження, що вже лунали при аналізі темпоральної складової права інтелектуальної власності на винахід – облік строку документу, що посвідчує та охороняє це права має відбуватися від моменту його реєстрації.
Як ми переконалися, головна проблема щодо часового виміру прав інтелектуальної власності на об’єкти патентного права перебуває в площині тривалості виключних прав творця. На наше переконання, дане питання потребує прискіпливої уваги. Звісно, бажаний результат може досягатися за рахунок коригування темпоральних координат виключних прав творця. Але то не обов’язково. Одним із способів його досягнення є удосконалення чинного законодавства про примусове відчуження прав на винахід, коли за рішенням суду надається дозвіл заінтересованій особі на використання винаходу (корисної моделі) з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту. Наразі слід встановити більш конкретні підстави для подібних вчинків та механізм (в тому числі і часові чинники) їхнього здійснення. Крім того, назріла необхідність змінити правила обчислення строків чинності майнових прав, що випливають із патенту (те ж саме стосується і свідоцтв). Строки чинності патенту, яким посвідчується право інтелектуальної власності творця, повинні обчислюватися від моменту їхньої державної реєстрації. Це дозволить наповнити зміст даного охоронного документу реальною сутністю відповідно до свого призначення упродовж всього періоду дії.
Література:
1. Воробьева К. И., Корочкова С.И. Интеллектуальная собственность как объект правовой и экономической защиты. Научная периодика: проблемы и решения. 2011. № 4. С. 27-29.
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права». URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3792-12
3. Locke J. The Second Treatise. Section 27 in Two Treaties of Government edited by Peter Laslett. Cambridge University Press. 1970. 464 p.
4. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/621/97-%D0%B2%D1%80
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
