Український інститут національної пам’яті (далі - УІНП) був утворений Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 764 як «центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом» [46]. Урядовою Постановою № 927 від 5 червня 2006 року «Про затвердження Положення про Український інститут національної пам’яті», новий орган (п. 1 Положення) є «спеціальним уповноваженим центральним органом влади у сфері відновлення та збереження національної пам’яті українського народу» [47, с. 438] (Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 664 спеціальний статус було знято) [48]. Відповідно до Положення УІНП «організовує виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, здійснюють контроль за її реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і в установленому порядку виносить їх на розгляд Президента України та Кабінету Міністрів» [49].
Програма діяльності УІНП передбачала: «реалізацію державної політики та координацію діяльності у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу; забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за встановлення державності України у XX столітті (тут і далі курсив наш – В.У.), історичного минулого Українського народу, в тому числі усіх форм репресій; здійснення комплексу заходів з увічнення пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, учасників національно-визвольної боротьби; висвітлення та пропаганду славних сторінок історії України, видатних українців та видатних колективів у всіх сферах життя; розробку гуманітарних та економічних засад розвитку майбутнього України в контексті незворотності державності; створення Центрального державного архіву національної пам’яті і цілий ряд інших напрямів» [50].
За часів Президента В. Ющенка та головування УІНП І. Юхновського найактуальнішими проблемами діяльності інституту були: питання Голодомору 1932-1933 років в Україні; політичних репресій тоталітарного режиму проти Українського народу; розбудови національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» [51]; створення Архіву національної пам’яті (електронної бази архівних документів подій, пов’язаних з українським визвольним рухом XX століття, політичними репресіями, голодомором тощо) [52, с. 17].
У переліку пріоритетних напрямів праці УІНП і український визвольний рух 20-50-х років XX століття, зокрема опрацювання концепції та підготовка проекту Закону України «Про українську збройну визвольну боротьбу 1917-1956 років, статус і соціальний захист її учасників», збір доказової бази з метою аргументації необхідності прийняття цього закону [53].
В історичній літературі спостерігається досить широка палітра підходів до постання, пріоритетних завдань діяльності, значення та оцінки УІНП за часів Президента В. Ющенка. На думку В. Расевича УІНП було створено за аналогією існуючих Польського Інституту національної пам’яті (далі - ПІНП) та Яд Вашем в Ізраїлі [54, с. 65]. Для порівняння польський Інститут національної пам’яті (далі – ПІНП, утворений 18 грудня 1998 р.), має власну специфіку і складається з двох частин – Інституту і комісії [55, с.404], є «польською державною науково-дослідною, архівною та люстраційною установою …» [56, с. 162]. Структура і роль ПІНП включає чотири різнопланові вертикалі: Комісію розслідування злочинів проти польського народу, Бюро надання та архівації документів (у його розпорядженні знаходиться бл. 80 км. полиць з документами), Бюро публічної освіти, Бюро люстрації. Польський ІНП окрім центрального, включає 11 регіональних відділів або управлінь, 7 делегатур, видає 6 журналів-щомісячників («Пам’ять. pl», «Бюлетень ІНП», «Право і справедливість», «Архівний огляд ІНП» та ін.), освітній інтернет-портал «Пам’ять. рl» цифрову бібліотеку, віртуальний музей та ін. [57, с. 163]. Загалом в польському ІНП працює близько 2119 осіб, з них – 370 в архіві [58, с. 163], а річний бюджет складає десятки міліонів [59, с. 77]. Ю. Шаповал, в одній із власних публікацій «Інститут без якого не буде України» [60, с. 404], з-поміж пріоритетних напрямів роботи УІНП вказує на архівну, дослідницьку та музейно-експозиційну ділянки [61, с. 163]. Об’єктивна оцінка, на нашу думку, роботі УІНП за період 2006-2010 років подана О. Гриценком. Очевидно, у доброму розумінні можна позаздрити польським колегам, співробітникам ПІНП, але діяльність УІНП у перші чотири роки значно обмежувалась недостатнім фінансуванням та кадровим потенціалом. Так, стверджує О. Гриценко, попри затверджену граничну чисельність штату УІНП в 105 одиниць, бюджет фінансування установи реально вистачав на оплату праці лише 40-45 співробітникам [62, с. 444]. По-друге, інституційна розмитість поставлених завдань між установами часто ставала причиною відсутності організаційної відповідальності за їх виконання. По-третє, О. Гриценко, не безпідставно наголошує на низькому коефіцієнті практично втілених в життя проектів УІНП. Не розпочали праці ні Архів національної пам’яті, а ні науково-дослідна установа, лишень у Львові, Чернігові і Сумах інститут мав аж по 1 (!) представнику. На думку науковця, причинами такого становища була не тільки фінансова складова, але й позиція очільників провладних органів, які розглядали УІНП як «… допоміжну Інституцію з незначним потенціалом …» [63, с. 451, 457], своєрідним тихим супротивом, або і небажанням інших відомств (Державрхів, «силові» відомства), обласних державних адміністрацій ділитися власними повноваженнями та архівними ресурсами [64, с. 457].
За президентства В. Януковича в аналізі діяльності УІНП можна виокремити наступні специфічні риси: по-перше, в контексті проголошеної адмінреформи було законодавчо ліквідовано його виконавчу функцію та «перепрофільовано» «в науково-дослідну установу в управлінні Кабінету Міністрів» [65, с. 857-858]; по-друге, як «галузева наукова установа прикладного допоміжного щодо урядових структур характеру …» [66, с. 858], пріоритетом роботи тодішнього УІНП стали не так наукові розробки, як «забезпечення важливих державних заходів» [67, с. 862].
Події «революції гідності» та прихід нової владної команди ознаменують подальше законодавче унормування діяльності УІНП. Новий очільник УІНП В. В’ятрович поставив завдання повернення Інституту попереднього статусу та перетворення в незалежний від політичної ситуації орган [68]. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання Українського інституту національної пам’яті», від 12 листопада 2014 року, № 684 [69] було затверджено Положення про УІНП [70], за яким інститут є «центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури, і який реалізовує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу» [71]. До переліку основних завдань оновленого УІНП увійшла й організація системного, об’єктивного дослідження історії української державності, етапів боротьби за відновлення державності, здійснення комплексу заходів з увічнення пам’яті учасників українського визвольного руху [72].
Безперечно знаковою, на нашу думку, подією стало прийняття українським парламентом 9 квітня 2014 року чотирьох так званих законів про декомунізацію (набули чинності 21 травня 2015 р.). Зупинимося лише на аналізі Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», від 9 квітня 2015 р., № 314-VIII [75]. Цей закон, зрештою, як і інші, з пакету декомунізаційних, викликав суспільно-політичні дискусії. Водночас, фактично вперше на законодавчому рівні, борцями за незалежність України було визнано ОУН, УПА, Поліську Січ (Т. Бульби-Боровця), УНРА, УГВР, а держава надавала соціальні гарантії борцям за незалежність України у XX столітті та членам їхніх сімей. Отже, держава визнавала той факт, що борці за незалежність України у XX столітті, зіграли головну роль у відновленні Української держави, і така боротьба вважалася правомірною [76].
Чи не єдиний дослідник історико-правових аспектів діяльності українського націоналістичного руху у протистоянні антидемократичним режимам у 1920-1950-х роках XX століття І. Мамонтов [77] стверджує, що, по-перше, закон, носячи політико-декларативний характер встановлює позицію держави Україна щодо ролі борців за її незалежність у XX столітті, по-друге, вперше в історії України на державному рівні визнає борцями за незалежність та надає правовий статус і пошановує тих людей, які десятиліттями, «завдячуючи» комуністичній пропаганді носили «клеймо» «зрадників», «запеклих ворогів українського народу», по-третє, закон потребує конкретизації цивільно-правового характеру відповідальності за дії передбачені статтею 6, що дозволить уникнути нормативної казуїстики у правозастосовчій практиці [78, с. 247-248]. В. Кубік висловлює сподівання, що організаційно-правові аспекти вшанування вояків ОУН і УПА у світлі набрання чинності нового законодавства, а на цій основі пошук механізмів забезпечення прав і законних інтересів борців українського визвольного руху, сприятиме зменшенню суспільної напруги, примиренню та консолідації українського суспільства [79, с. 206, 209].
У цілому за період 2014-1018 років УІНП (враховуючи, що штат його наукових співробітників ледь перевищує чотири десятки) основну увагу зосереджував на: практичній реалізації декомунізаційного пакету законів; популяризації історичного минулого України, видатних особистостей та подолання історичних міфів; організації всебічного вивчення історії українського державотворення, основних етапів боротьби за відновлення незалежності; увічнення пам’яті борців українського визвольного руху, жертв Голодомору 1932-1933 років та політичних репресій; навчально-методичній допомозі учителям української історії, національно-патріотичному вихованні молодого покоління. Значна увага приділялася роботі зі створення Галузевого державного архіву УІНП (створений Кабінетом Міністрів України у грудні 2016 р.), на який покладено завдання «... забезпечення права на доступ до архівної інформації репресивних органів» [84]. Суттєву увагу Інститут приділяє виконанню переліку запланованих заходів присвячених українському визвольному русу 40-50-х років XX століття. Зокрема, У 2016, 2017 роках з ініціативи УІНП та співучасті наукових академічних, університетських установ, організовано міжнародні конференції присвячені актуальним проблемам дослідження українського визвольного руху 1920-1950-х років; створення вуличних інформаційно-просвітницьких стендів «УПА – відповідь нескореного народу» тощо [85].
Література:
1. Український інститут національної пам’яті / URL: http://upa.in.ua/book/page_id=6/.
2. Гриценко О. Президенти і пам’ять. Політика пам’яті президентів України (1994-2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати. – К.: «К.І.С.», 2017. – С. 438, 444, 451, 457, 858, 862.
3. Про Український інститут національної пам’яті / URL: www.memoru.gov.ua/254htm (дата звернення 24.07.2018 р.).
4. Український інститут національної пам’яті / URL: http://upa.in.ua/book/page_id=6/ (дата звернення 04.07.2018 р.).
5. Указ Президента України № 400/2006 від 17.05.2006 р. «Про надання «Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» статусу національного» / URL: https://www.president.gov.ua/documents/4002006-4226 (дата звернення 13.07.2018 р.); Постанова Кабінету Міністрів від 13 червня 2007 р. № 820 «Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» / URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/820-2007-п (дата звернення 13.07.2018 р.).
6. Папакін Г. В. Українські визвольні змагання 1939-1956 років: джерелознавчий аспект / Інститут історії України, НАН України. – К. 2012. – С. 17.
7. Історичні міфи і стеоретипи та міжнаціональні відносини в сучасній Україні / За заг. ред. Л. Зашкільняка. НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. – С. 65.
8. Шаповал Ю. Доля як історія: [визначні події в історії України XX століття і роль в них представників українського політикуму] / Інститут політичних і етнонаціональний досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Центр історичних досліджень. – Київ: Ґенеза, 2006. – С. 163, 404.
9. Національна історична пам’ять: словник ключових термінів / Кер. авт. кол. А. М. Киридон. – К.: ДП «НВУ «Пріоритети», 2013. – С. 162-163.
10. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно й відважно…». В кн.: Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940-1950-ті роки. – К.: В-во «К.І.С.», 2007. – С. 77.
11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Українського інституту національної пам’яті» від 12.01.2011 р., № 8 / URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/8-2011-п (дата звернення 24.07.2018 р.).
12. В Інституті національної пам’яті нове керівництво / URL: http://www.istpravda.com.ua/short/2014/03/26/142108/ (дата звернення 24.07.2018 р.).
13. Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання Українського інституту національної пам’яті» від 12 листопада 2014 р., № 684 / URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/684-2014-п (дата звернення 24.07.2018 р.).
14. Постанова Кабінету Міністрів України «Положення про Український інститут національної пам’яті» від 12 листопада 2014 р., № 684 / URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/684-2014-п (дата звернення 25.07.2018 р.).
15. Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 9.04.2015 р., № 317-VIII / URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/314-19 (дата звернення 21.07.2018 р.).
16. Мамонтов І.О. Український націоналістичний рух у протистоянні антидемократичним режимам у 1920-х – 1950-х рр.: історико-правове дослідження. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2016. – 230 с.
17. Мамонтов І. О. Правові особливості Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 9.04.2015 р., № 317-VIII / Держава у теорії і практиці українського націоналізму. Мат-ли VI Всеукр. наук. конф. з міжнар. участю. Івано-Франківськ, 26-27 червня 2015 р. / Наук. ред. О. М. Сич. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2015. – С. 247-248.
18. Кубік В. С. Організаційно-правові аспекти вшанування ОУН і УПА на сучасному етапі державотворення в Україні / Держава у теорії і практиці українського націоналізму. Мат-ли VI Всеукр. наук. конф. з міжнар. участю. Івано-Франківськ, 26-27 червня 2015 р. / Наук. ред. О. М. Сич. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2015. – 544 с. С. 206, 209.
19. Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 роки» від 09.04.2015 р., № 316-VIII / URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/316-19 (дата звернення 21.07.2018 р.).
20. Звіт голови Українського інституту національної пам’яті / URL: http://www.memory.gov.ua/page/zvit-za-2017-rik (дата звернення 08.07.2018 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
