Не дивлячись на сьогоднішнє загострення українсько – польських відносин, як наслідок складної українсько-польської історії, обидві країни продовжують плідно співпрацювати у освітньої та академічної галузі.
Згідно зі статистикою, яку передала Польща в Міністерство освіти і науки України, у польських вузах навчається зараз приблизно 60 тис. студентів з України. Частка українців серед іноземних студентів у Польщі становить приблизно 42% і має тенденцію до збільшення.
З історії відомо, що така освітня, академічна співпраця має давнє і глибоке коріння.
За відсутності власного університету, українці були змушені шукати місця для навчання у відомих середньовічних університетах. Так звана студентська мобільність родом з XII- XVI століття. Училися українці в Болонському Падуанському, Лондонському, Лейденському, Геттінгентському Віденському, Паризькому університетах.
Зокрема,В. Микитась вказує, що починаючи з ХV ст.у списках Краківського та інших європейських університетів зустрічаються імена студентів з припискою «Russіcus», «Rhutenus», Roxolamus», «Le Russіa». [1, 54 — 62].
Так, європейські середньовічні університети, які характеризувались інтернаціональним характером, значною мірою стали alma mater української середньовічної еліти, і серед них саме у Краківському українців було найбільше.
Освітня політика України до кінця XX століття було частиною політики Речі Посполитої, Австро - Угорської та Російської імперії, Радянського Союзу.
Окрема сторінка академічної співпраці України з Польщею був Львівський Університет.
Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який було засновано Львівський університет. Лише у Львівському університеті існували українські кафедри. Перші з них виникли ще у середині ХІХ ст. – кафедра української мови і літератури на філософському факультеті (1848) та три кафедри на теологічному факультеті (1848, 1849 і 1859 рр.). [2, 35 — 36].Впровадження української мови на юридичному факультеті розпочалося з 1862 р. Тоді цісарським декретом від 23 березня було створено дві надзвичайні кафедри з українською мовою викладання – цивільного права і австрійського кримінального права [3, 128].. Цісарським декретом від 31 березня 1892 р. дозволялося створення кафедри всесвітньої історії з особливим оглядом на Східну Європу. Однак вона почала функціонувати лише з 1894 р. [4, 18]. У 1899 р. відкрилася друга кафедра української мови і літератури та церковнослов’янської мови [5, 39 — 40]. Загалом у 1914 р. у Львівському університеті існували 8 українських кафедр (всього в навчальному закладі було 80 кафедр) і 4 доцентури [6, 35 — 36].
Новітній етап академічного співробітництва між Україною та Польщею, що розпочався у 2004 — 2005 рр. ознаменувався вступом Польщі до Європейського союзу та приєднанням України до Болонської декларації.
Основною ідеєю Болонських документів стає конвертованість дипломів про вищу освіту різних рівнів, тезах про навчання протягом усього життя, розуміння студентства як повноправної частини освітянської, й наукової спільноти. Передбачається, що це, у свою чергу, має підвищити якість європейської освіти, подолати перешкоди, спричинені державною роз’єднаністю (навчання, працевлаштування, зарахування стажу, відповідна платня, пенсія тощо).
Література:
1. Микитась В. Л. Давньоукраїнські студенти і професори : [монограф.] / В. Л. Микитась. – К. : Абрис, 1994. – 288 с. С. 54-62
2. MichalewskaK. Sprawauniwersitetuukraińskiegowlatach 1848–1914 // StudiaHistoryczne (Kraków). – 1984. – R. XXVII. – Z. 1 (104). – S. 35–60. – S. 37.
3. Дністрянський С., Старосольський В. Українці – професори права // Ювілейний альманах Союзу Українських Адвокатів. – Львів, 1934. – С. 126–145. – С. 128.
4. Барвінський А. Заснованнє катедри історії України в львівському університеті. – Львів, 1925. – 18 с.
5. Michalewska K. Sprawa uniwersitetu ukraińskiego w latach 1848–1914 // Studia Historyczne (Kraków). – 1984. – R. XXVII. – Z. 1 (104). – S. 39–40.
6. Енциклопедія українознавства: Загальна частина. Перевидання в Україні. – В 3 т. – К., 1995. – Т. 3. – С. 800–1230. – С. 929.
|