Збільшення в загальній чисельності населення України людей похилого віку робить особливо актуальними проблеми їх забезпечення та способів їх соціалізації в контексті сучасної дійсності. Існують проблеми у функціонуванні системи якісних соціальних послуг, які проявляються, зокрема, через невідповідність соціального обслуговування міжнародним стандартам, відсутність державних стандартів соціальних послуг; недостатній розвиток інфраструктури ринку соціальних послуг, низька
ефективність організаційно-економічного механізму надання соціальних послуг на дому та інші. Договір довічного утримання може вирішувати частину із цих питань по забезпеченню належного життєвого рівня осіб похилого віку.
Відповідно до ст. 744 ЦК України – за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Розірвання договору довічного утримання (догляду) розглядається як негативна реакція однієї зі сторін на порушення умов договору іншою стороною [1].
У ст. 755 ЦК України зазначено підстави припинення договору довічного утримання (догляду). Відповідно до ч. 1 цієї статті договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача договір може бути розірваним з будь-яких підстав. Смерть відчужувача є підставою для припинення договору відповідно до норми ч. 2 ст. 755 ЦК України[1]
Проте, аналіз судової практики про розірвання договору довічного утримання, свідчить про то доволі часті випадки, коли саме відчужувач зловживає своїми правами, а саме: скориставшись довірливістю і безтурботністю утримувача, який не фіксував документально виплату грошей на утримання, інші понесені витрати, власник житла звинувачує його в невиконанні умов договору, супроводжуючи це позовом про розірвання договору; нерідко «працюють» слізні скарги людей похилого віку в різні інстанції, включаючи правоохоронні органи, про те, що вони стали жертвою шахрайства, з подальшим зверненням до суду з вимогою про розірвання договору довічного утримання; судові ж та інші державні органи в переважній більшості випадків стають на бік пенсіонерів, і набувач житла, який нарвався на недобросовісного пенсіонера, практично із стовідсотковою вірогідністю залишиться і без житла, і без відшкодування втрачених витрат.
Ми поділяємо думку, що при вирішенні спорів про розірвання договору довічного утримання (догляду) суди повинні детальніше досліджувати, яка зі сторін договору винна в порушенні зобов’язання. Для того, щоб убезпечити відчужувача від зловживань з боку іншої сторони, законом чітко передбачені підстави розірвання такого договору. Такою підставою є невиконання або неналежне виконання набувачем своїх обов’язків [2, с.182].
З 25-ти вибіркових проаналізованих судових рішень про розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу відчужувача з підстав невиконання чи неналежного виконання договору набувачем у 24 випадках рішенням суду задоволені позовні вимоги відчужувача, лише в одній справі рішенням суду позивачу відмовлено у задоволені позовних вимог, оскільки факт невиконання договору набувачем не був доведений. До суду про розірвання договору, як правило, звертаються відчужувачі. Випадки звернення до суду набувачів про розірвання договору є поодинокими [3].
Поряд з вимогою розірвання договору довічного утримання (догляду) відчужучач може заявляти вимогу про визнання права власності на майно, що підлягає поверненню йому за договором. Наприклад, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з цивільним позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання, визнати за ними право власності на 4/6 частин квартири АДРЕСА_1, що передана у власність відповідачів – набувачів за договором. Судом встановлено, що набувачі за договором не виконували свої обов’язків (не сплачували комунальні послуги, не надавали догляду та інше, що підтверджено належними доказами), а тому наявні підстави для розірвання договору на вимогу відчужувачів. Таким чином, суд зазначив, що вимоги про визнання права власності на 4/6 частин квартири є передчасними, оскільки розірвання укладеного договору тягне за собою перехід до відчужувачів права власності на майно, відчужене за цим договором [4]. Суд вирішив задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому договір визнали розірваним.
Можлива ситуація, за якої відчужувач у разі розірвання договору набуває право власності на відповідне майно, але таке майно фактично знаходиться у набувача. Наприклад, за договором у власність набувача передана квартира (житловий, дачний будинок). Відчужувач у цій квартирі не проживає. У разі розірвання договору на його вимогу він набуває права власності, але не може його здійснювати, оскільки набувач не повертає квартиру (житловий, дачний будинок). У таких ситуаціях варто заявляти поряд з вимогою про розірвання договору вимогу про повернення майна для того, щоб на майбутнє не розпочинати новий процес про витребування такого майна чи про усунення перешкод у користуванні ним.
При розірванні договору довічного утримання (догляду) на вимогу відчужувача змінюється правовий режим майна, переданого згідно з договором у власність набувачеві. З урахуванням норми ч. 1 ст. 756 ЦК України право власності поновлюється у відчужувача. Право власності на нерухомі речі, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. При поновленні права власності у відчужувача має відбутися факт державної реєстрації поновленого права. Тому у резолютивній частині судового рішення варто зазначити про обов’язок державного реєстратора провести реєстрацію поновленого права власності відчужувача [3, с.135].
Отже, суд задовольняє вимоги громадян щодо розірвання договорів довічного утримання через невиконання набувачами своїх обов’язків за договором. Розвиток інституту довічного утримання має сприяти забезпеченню інтересів людей похилого віку.
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV [Текст] // ВВР. – 2003. № 40-44. – Ст. 356.
2. Аванесян Г. М., Красіцька Т. С. Договір довічного утримання у структурі цивільного права України // Редакційна колегія. – 2017. – С. 179.
3. Яворська О. С. Розірвання договору довічного утримання (догляду) //Університетські наукові записки. – 2014. – №. 2. – С. 130-136.
4. Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19.03.2014 р. у справі № 450/4329/13-ц за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБИ_4 про розірвання договору довічного утримання [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень України. – URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37972611
_______________________
Науковий керівник: Горіславська Інна Вікторівна, кандидат юридичних наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
