Кожне політичне суспільство, кожна держава виробляє своє власне право в залежності від властивих йому характеристик, стану його розвитку, його філософії та ідеології. Різним країнам та різним історичним епохам властиві різні державні правові системи зі своїми особливими базовими принципами, юридичними концепціями і категоріями, зі своїми особливими побудовами, виконанням і призначенням правових норм.
Головним елементом будь-якої правової системи є право, навколо якого формуються всі інші елементи системи. Через це навіть визначають, що право існує, формується та функціонує як правова система [1].
У той же час, незважаючи на подібне різноманіття права різних країн, у ньому простежуються деякі подібні риси і певний технічний, політичний і культурний взаємозв'язок. Ретельне порівняльне дослідження дозволяє розподілити право різних країн по декількох великих групах права, іменованими системами права.
Розходження між правом різних країн значно зменшуються, якщо виходити не зі змісту їхніх конкретних норм, а з більш постійних елементів, які використовувались для їх створення, тлумачення та оцінки . Самі норми можуть бути нескінченно різноманітними, але способи їхнього вироблення, систематизації, тлумачення показують наявність деяких типів, яких не так уже і багато. Тому можливе групування правових систем, залишаючи осторонь другорядні розходження і, виділяючи родини. Правова родина є категорією, що служить для позначення відносної єдності правових систем, що мають подібні юридичні ознаки, і відображає ті особливості названих систем, що обумовлені подібністю їхнього конкретно-історичного розвитку.
У сучасному світі посилюються інтеграційні процеси в багатьох сферах державного й громадського життя. Це відноситься і до правової сфери. Зростає інтерес до вивчення і взаємного використання досвіду розвитку національних законодавств, обміну правовою інформацією і науковими ідеями.
У другій половині ХХ ст. найбільшого поширення набули два головні напрями класифікації правових систем. Перший напрям розкрито у класифікації Р. Давида, який запропонував ідею трихотомії — виокремлення трьох основних правових сімей: англо-американської, романо-германської та соціалістичної на основі двох критеріїв — юридичної техніки та однакових філософських, політичних й економічних принципів. Всі інші правові системи він об’єднав під умовною назвою «Інші види суспільного устрою та права», серед яких розглядалося мусульманське, індуське та індійське право, а також правові системи країн Африки та Далекого Сходу [2].
Романо-германська правова сім'я є сукупністю національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі римського цивільного права і його пристосування до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права[3].
Англосаксонська правова сім'я виступає сукупністю правових систем, що склалися під впливом англійської правової системи, в розвитку яких основна роль належить судовій практиці. Англосаксонська правова сім'я також у науковій літературі має назву англо-американської правової сім'ї або сім'ї загального права[4].
Соціалістичні правові системи складаються з груп правових систем, що вирізняються ідеологічними особливостями та утворилися у СРСР після перевороту 1917 р., а також під його впливом у деяких інших державах. Відрізняється пануванням державної власності на засоби виробництва, особливою системою політичного устрою з домінуванням комуністичної партії, запереченням різниці між публічним правом та приватним правом, а також концепцією права як сили, сприяє побудові комуністичного суспільства[5].
Правове різноманіття правових систем світу не можна розглядати як історичний анахронізм, зв'язуючи його з традиціями минулих століть і юридичним консерватизмом. Історія кожної держави і групи країн, пов'язаних між собою міцними економічними, культурними узами і географічною близькістю, формує стійкі правові погляди, традиції і правову культуру. Відношення до права неоднакове в населеннях Північної, Центральної і Південної Європи. Законослухняність англійців, скандинавів і німців контрастує зі зневагою до формальних норм у кавказькому регіоні та мусульманському світі.
Виникнення та історія розвитку правової системи держави свідчать про те, що на зміст і динамику правової системи впливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Правова система кожної держави відбиває закономірності історичного розвитку суспільства, його історичні, національні, культурні особливості.
В результаті розвитку міжнародного права, торгових і економічних зв'язків між країнами спостерігається тенденція до зближення правових систем різних країн. Так в країнах «загального права» все більше значення набуває кодифікація, а в країнах континентального права - навпаки судовий прецедент. Можна сказати, що правові системи поєднуються між собою в деяких аспектах їх функціонування.
Як висновок, можна ствержувати про те, що розширення міжнародних зв'язків сприяє поєднанню правових систем, і, можна припустити, що скоро виникне нова «гібридна» правова система яка влаштовуватиме усі держави[6]. Пріорітетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно процеси уніфікації правових норм і законодавства в цілому проходять в тих державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних і національних традицій.
Література:
1. Тихомиров Ю.А. Курс порівняльного правознавства. — М.: Норма, 1996. — 5 c.
2. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / пер. с фр. В. А. Туманова. — М. : Международные отношения, 1999. — 218 с.
3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 664 с.
4. Цвік М.В., Петришин О.В., Авраменко Л.В. та ін.; / Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2009. — c.565-566.
5. Порівняльне правознавство: підручник / С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов, І. О. Биля-Сабадаш та ін. ; за заг. ред. О. В. Пет ришина. — Х. : Право, 2012. — 272 с.
6. Лук'янов Д. Сучасні погляди на проблему класифікації та типології правових систем. / Д. Лук'янов. — Порівняльне правознавство. — 2012. — № 3–4. — ст. 56-60 — 59 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
