ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
24.04.2008 08:09
Автор: Короєд Сергій Олександрович, здобувач кафедри адміністративної діяльності Київського національного університету внутрішніх справ
[Административное право. Таможенное и налоговое право]
У системі органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення особливе місце займають місцеві суди загальної юрисдикції (стаття 213 КУпАП) [1], які в адміністративно-деліктному провадженні виконують перш за все стадію розгляду справи та прийняття рішення.
Як і будь-яка інша стадія провадження, розгляд справи включає в себе декілька взаємозалежних один з одним етапів, які поряд з вирішенням загальних завдань і цілей, притаманних цій стадії провадження, передбачають і свою специфічну мету [2].
Підготовка справи до розгляду є першим етапом стадії розгляду справи і врегульована статтею 278 КУпАП, згідно з якою на цьому етапі орган (посадова особа) вирішує, зокрема, питання: чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення про час і місце її розгляду.
Водночас, вказаною нормою не передбачено процесуальних наслідків у разі негативної відповіді на зазначене питання. Тобто не врегульовано питання подальшого руху справи у разі неможливості повідомлення порушника про час і місце її розгляду.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що суди повинні неухильно виконувати вимоги статті 268 КУпАП щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи це можливо лише у випадку, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і від неї не надійшло клопотання про його відкладення [3]. А отже, неповідомлення порушника належним чином про час і місце судового засідання унеможливлює розгляд справи.
Незважаючи на необхідність обов’язкового повідомлення порушника про час і місце розгляду справи, виникає питання про можливість розгляду справи у відсутність порушника, якого не було доставлено до суду та не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, з різних підстав.
Так, на практиці існує багато випадків, коли справи про адміністративні правопорушення розглядаються у відсутність правопорушників, яких не було повідомлено про час і місце судового розгляду, оскільки повістки порушникам не вручалися і поверталися до суду у зв’язку із закінченням термінів зберігання на пошті (тобто порушники не з’являлися на пошту за повістками) або через непроживання порушників за вказаними ними в протоколі адресами.
Доречною є думка В.Г. Перепелюка, який пропонує, за аналогією з цивільним процесом, у разі якщо місце фактичного перебування порушника невідоме, справа розглядається після надходження повістки з підписом службової особи домоуправління останнього відомого місця перебування порушника про те, що вручити повістку адресатові неможна через його відсутність [4].
Вважаємо за необхідне підтримати можливість розгляду справи у відсутність правопорушника, якого не було належним чином повідомлено про час і місце судового розгляду через невручення йому повістки з різних підстав, оскільки це зумовлено такими чинниками:
- у справах про адміністративні правопорушення за статтею 124 КУпАП, як правило, є два учасники ДТП, один з яких зазвичай є порушником, а інший потерпілим, у якого виникає необхідність відремонтувати пошкоджений автомобіль. На сьогодні для того, щоб отримати від страхової компанії страхове відшкодування або звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства необхідно винесення судом постанови у справі про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП, якою має бути встановлено обставини ДТП та вина порушника. Проте, у разі невручення судової повістки порушнику (з різних причин: відрядження, хвороба, відпочинок, зміна місця проживання, ухилення від вручення повістки тощо) справу за законом розглядати неможна взагалі, а отже й права та інтереси потерпілого можуть залишитися назавжди порушеними, що є неприпустимим в правовій державі;
- під час складення протоколу про адміністративне правопорушення порушнику роз’яснюються його права та повідомляється про направлення складеного протоколу для розгляду до суду. При цьому порушник зазначає в протоколі адресу свого місця проживання, про що й розписується. А отже, знаючи про складений щодо нього протокол, порушник повинен очікувати за вказаною ним адресою повістку або ж самостійно з’явитися до суду та поцікавитися про рух його справи. Нез’явившись самостійно до суду та неотримуючи судових повісток за вказаною в протоколі адресою, порушник тим самим свідомо ухиляється від правосуддя та намагається уникнути адміністративної відповідальності. А тому за таких обставин, після направлення повістки на вказану порушником в протоколі адресу, суд з метою виконання покладеної на нього юрисдикційної функції зобов’язаний розглянути відповідну справу незважаючи на неповідомлення порушника;
- тривалий нерозгляд справи та сподівання на вручення повістки порушнику в майбутньому на практиці завжди призводить до закінчення строків давності накладення адміністративного стягнення, а отже й порушенню принципу невідворотності адміністративної відповідальності, коли своїми діями порушник сприяє своєму уникненню від притягнення до адміністративної відповідальності без жодних для себе правових наслідків. Тому суд як орган правосуддя не може самоусунутися від таких випадків і повинен вживати всіх заходів для притягнення винних до відповідальності.
Отже, розгляд справи у відсутність порушника без його належного повідомлення хоча й не передбачено законом, але керуючись завданнями законодавства про адміністративні правопорушення (стаття 1 КУпАП) та завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення (стаття 245 КУпАП), враховуючи принцип невідворотності адміністративної відповідальності внаслідок закінчення строків давності до її притягнення, а також необхідність забезпечення прав та інтересів потерпілого і інтересів суспільства, є можливим та підтримується судовою практикою.
Література:
1. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Станом на 25 жовтня 2005 року. – К.: Велес, 2005. – 184 с.
2. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учебное пособие. Издание второе, дополненное. – Х.: Одиссей, 2006. – С. 194.
3. Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 / Судова практика у справах про адміністративні правопорушення (2003-2005р.р.). / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 496.
4. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. 2-ге видання, змінене і доповнене. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 355.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
