В умовах обраного Україною курсу на децентралізацію все більшого значення набувають бюджети другої ланки бюджетної системи України, тобто місцеві бюджети. Місцевий бюджет, як елемент фінансової системи держави, є одним з базових основ реалізації бюджетної політики країни та основною складовою її функціонування, що зумовлює актуальність даного дослідження.
На сьогодні питання щодо складання, розподілу і використання місцевих бюджетів регулюються Бюджетним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також рішеннями про місцевий бюджет (для конкретного регіону країни) та іншими нормативно-правовими актами.
Теоретико-методологічними проблемами розподілу фінансових ресурсів місцевих бюджетів та регулювання відносин щодо здійснення видатків місцевих бюджетів присвячені праці таких вчених як: А. Брязкало, О. Василик, Л. Вдовенко, О. Гетьманець, Л. Кас’яненко, А. Монаєнко, Н. Фаюра, В. Чернадчук, І.Луніної, І.Лютого, В.Опаріна, однак, питання щодо розподілу місцевих бюджетів потребують подальшого дослідження в частині перерозподілу повноважень.
В умовах сьогодення місцеві бюджети покладаються завдання не тільки фінансового забезпечення ключових напрямків діяльності окремих територіальних одиниць держави та місцевого самоврядування, а й тих функцій державної влади, що делегуються центральними органами влади на місцевий рівень. Бюджетне законодавство України прямо закріплює, що видатки, які передаються на місцевий рівень, є обов’язковим атрибутом делегування частки повноважень центральних органів влади на місцевий рівень [1, с.140].
Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки місцевих бюджетів – це видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад [2]. Отже, це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Спрямування видатків здійснюється відповідно до завдань, що стоять перед державою та органами місцевого самоврядування у конкретний період. Розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взаємозв'язку з її доходами, оскільки влада не може дозволити витратити більше, ніж планує отримати. Оскільки доходи бюджету завжди обмежені, держава фінансує пріоритетні видатки і лише за наявності залишків коштів може фінансувати інші потреби [3, с. 210].
Частиною 2,3 статті 82 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки бюджетів поділяються на: видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання АРК та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності та видатки на реалізацію прав та обов’язків АРК та МС, які мають місцевий характер і визначені законами України [4].
Тим самим передбачено, що видатки цих груп виступають фінансовим забезпеченням тих функцій і повноважень державних органів, що делеговані з центру на регіональний рівень та, відповідно до принципу субсидіарності бюджетної системи, мають провадитись з місцевих бюджетів, а також є класичними видатками територіальних громад, які покликані забезпечувати конституційні гарантії самостійності місцевого самоврядування, надаючи фінансову підтримку представницьким та виконавчим органам місцевого самоврядування. Алгоритм розподілу видів видатків усередині бюджетної системи України визначено статтею 83 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 БКУ, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.
Логічним продовженням вищезазначених положень виступає стаття 84 Бюджетного кодексу України, за якою відповідні органи державної влади забезпечують здійснення цих видатків, а саме: Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські, селищні, міські (міст районного значення) голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) забезпечують здійснення видатків.
Тим самим бюджетне законодавство України чітко розмежовує повноваження при здійсненні бюджетних видатків між центральними органами державної влади, з одного боку, і місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування – з іншого. Перші організують виконання державного бюджету за видатками, а останні – місцевих бюджетів відповідно до їх територіальної юрисдикції. В Україні було прийнято децентралізовану модель міжбюджетних відносин, яка відкриває значні перспективи для забезпечення спроможності місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення, зокрема, підвищення ролі громадян та їх впливу на процес прийняття й втілення рішень щодо забезпечення умов соціального та економічного розвитку суспільства [5, с. 224].
Однак, проблемою при цьому залишається встановлення такого рівня децентралізації видаткових повноважень, який би відповідав політичним та економічним інтересам держави в цілому. Для України оптимальним є такий варіант побудови міжбюджетних відносин, за яким буде встановлено максимально допустимий рівень самостійності місцевих органів та збережено принцип бюджетного унітаризму, під яким розуміється єдність правової бази, регулювання бюджетних відносин, бюджетної класифікації, порядку виконання та ведення бухгалтерського обліку й звітності.
Отже, оптимальний розподіл повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розподіл джерел фінансових ресурсів між бюджетами буде сприяти посиленню відповідальності місцевих органів влади при розподілі та подальшому використанні місцевих коштів з метою ефективного і якісного виконання функцій місцевого самоврядування.
Література:
1. Овсянніков Є. С. Правове регулювання виконання бюджетів за видатками в Україні: дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». Університет державної фіскальної служби України. Ірпінь, 2017. 231 с.
2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. №280/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170. (Із змінами).
3. Польшинська К.А. Поняття та сутність правового регулювання видатків місцевих бюджетів. Молодий вчений.2016.№ 2. С. 209-213.
4. Бюджетний кодекс України: Закон України від 08 липня 2010 р. № 2456-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010. №№ 50-51. Ст. 572. (Із змінами).
5. Першко Л.О. Фінансові аспекти зміцнення місцевих бюджетів в умовах бюджетної децентралізації. Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України.2017.№ 1. С. 212-226.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
