Система міжнародних договорів Версальсько-Вашингтонського післявоєнного укладу Європи, Ризький договір «уконституювали» черговий поділ українських земель. Український народ і в першій чверті XX століття не зміг, і не тільки через внутрішній клубок невирішених протиріч, але і не в останню чергу через небажання провідних держав Європи бачити Українську державу на оновленій мапі Європи, вибороти власне право на незалежність.
Направду у переліку досліджуваних питань українського національно-визвольного руху – спроби українських націоналістів підготувати і провести антипольське (1-17 вересня 1939 р.) повстання з метою проголошення самостійної Української держави, насамперед на західних землях України, скориставшись розгортанням нової світової «бойні» у Європі, - невиправдано мало, окрім останніх 10-15 років, вивчалася сучасною українською історико-правовою наукою.
На нашу думку доцільно виокремити перелік характерних рис історіописання заявленої наукової теми у сучасній вітчизняній історико-правовій науці. По-перше, досі не існує жодної окремої історіографічної публікації, яка б системно висвітлювала спектр проблем з підготовки та проведення українськими націоналістами антипольського повстання. Прикметною особливістю останніх 15 років стала поява публікацій, які безпосередньо присвячувалися антипольському повстанню – статті Т. Гривула, М. Гавришко, О. Дзюбана, О. Деркача, О. Кучерука, М. Кучерепи, В. Мороза, І. Патриляка М. Посівнича, А. Пурата, А. Руккаса, В. Резмера [1].
Метою наукової розвідки є аналіз напрацювань сучасних вітчизняних істориків у їх спробах комплексного підходу до висвітлення передумов, особливостей підготовки, суті акцій партизанських загонів, здобутків, результатів та наслідків для оунівського підпілля антипольських виступів у серпні - вересні 1939 року.
По-перше, у цілому ряді наукових публікацій сучасних авторів позиції ОУН у її планах зорганізувати повстання у Галичині, розглядалися під кутом взаємин українських націоналістів з Німеччиною, що значно збіднювало повноту картини комплексного підходу, та й зрештою, слугувало базовим емпіричним матеріалом для політичних спекуляцій відповідних політичних сил. Незмінна стратегічна мета ОУН на здобуття незалежності Української держави, стимулювала її розглядати будь-яку сприятливу нагоду на міжнародній арені, яка б реанімувала українське питання. По-друге, в сучасній українській історіографії усталеною видається позиція (праці Т. Гривула, О. Дарованця, І. Дерев’яного, А. Жив’юка, О. Зайцева, М. Посівнича [2]), що антипольські виступи ОУН були спричинені антиукраїнською політикою польських урядів та цілеспрямованими широкомасштабними репресіями, які особливо посилилися у 1938-1939 роках.
По-третє, у сучасній вітчизняній історіографії існують розбіжності у трактування активної фази українсько-польського конфлікту першої половини вересня 1939 року: «локальні виступи, які не переросли в загальне повстання» (В. В’ятрович) [3, с. 67], «локальні дії самозахисту українців від польського війська» (В. Косик) [4, с. 76], «перша спроба розгортання масового повстанського руху з боку ОУН, під час якого націоналісти набули початкового бойового досвіду» (І. Патриляк, О. Кучерук) [5], «збройні виступи проти польської адміністрації» (Л. Зашкільняк, М. Крикун, А. Руккас) [4, с. 76], «втілення ОУН схваленого ПУН сценарію утворення Української держави» (Т. Гривул) [6, с. 10], «стихійним поривом українців до розправ з поляками» (В. Сергійчук) [4, с. 76].
По-четверте, залишається дискусійним питання про наявність і схвалення плану антипольського повстання під проводом ОУН. Київський дослідник О. Кучерук припускає наявність наказу про початок повстання, оскільки логічним тоді виглядає наявність звітів про хід антипольських виступів. Подальших напрацювань вимагає і термінологічний апарат наукової проблеми.
Не має одностайності в сучасних наукових працях щодо загальної кількості учасників українсько-польських збройних сутичок, так і конкретніших даних кількісного складу оунівських партизанських загонів у регіональному розрізі. Здебільшого науковці послуговуються неповними даними підсумкового звіту Краєвої Екзекутиви (далі – КЕ) ОУН на західноукраїнських землях «Результати повстань на Західній Україні у вересні 1939 року» [7]. При цьому науковці цитуючи дані підсумкового звіту теж оперують різними цифрами, скажімо говорячи то про 20, то про 22 повіти Західної України, охоплених антипольськими збройними виступами [7].
Цілком очевидною є потреба подальших досліджень на основі нововіднайдених архівних даних, що дозволять верифікувати та удосконалити обопільні втрати як серед військових, так і цивільного українського та польського населення.
Проведений аналіз наукових досліджень сучасних вітчизняних науковців дозволяє виокремити ряд характерних рис у протіканні вересневих антипольських локальних повстань зорганізованих ОУН. По-перше, усталеною є позиція фахівців, що попри спроби оунівських керманичів максимально зорганізувати і перевести у планове русло антипольські виступи, повстання розпочалося неодночасно, і не набуло масового характеру [8, с. 333], що було зумовлено як організаційними недоопрацюваннями, так і особливостями протікання німецько-польської війни, конкретними реаліями розгортання подій в тій чи іншій місцевості. По-друге, спостерігається поліфонія підходів у визначенні мети антипольських виступів вересня 1939 року – від ідеї відновлення Української держави [9, с. 13], намагань самоутвердження українців як суб’єкта великої європейської політики [10, с. 48], створення підґрунтя для подальших визвольних змагань українства [10, с. 48], «до захоплення зброї і встановлення української влади» [11], охорони українського населення від каральних акцій поляків щодо цивільного населення» [12, с. 89], що підігрівалося звинуваченнями у бік українців їх неефективної антинімецької боротьби в лавах польської армії. По-третє, у силовому протистоянні поляків і українців після початку Другої світової війни у місцях найбільшого розмаху антипольських виступів реалізовувалась «теорія побудови держави від першого села» відомого військового теоретика оунівського руху М. Колодзінського - «Гузара», що передбачала проголошення членами ОУН Української держави у підконтрольних українським націоналістам населених пунктах, організацією української влади [13]. Обрана повстанська тактика дій збройними загонами проти невеликих відділів Війська Польського, в окремих регіонах (Стрийського, Миколаївського, Жидачівського, Дрогобицького та інших повітах), де були чисельні повстанські загони, відбулися бої з регулярними польськими частинами. Т. Гривул вказує на доволі стриману оцінку військових результатів повстанських акцій, пояснюючи це тим, що повстання не набуло запланованої масштабності, швидким просуванням частин Вермахту, а з 17 вересня Червоної армії, крахом надій на залучення в розгортанні антипольських дій вишколеного у військових структурах німецької армії українського легіону Р. Сушка [6, с. 9].
Подальших наукових студій, враховуючи сучасне перманентне загострення українсько-польських стосунків, рішення польського Сейму, потребує питання впливу збройного українсько-польського протистояння періоду початку Другої світової війни на репресивні акції щодо цивільного українського та польського населення. На жаль, в оцінці цього періоду українсько-польського протистояння, польські колеги у переважній більшості стверджують, що локальні вересневі повстання 1939 року були початком протипольських акцій. В. В’ятрович спростовуючи цю тезу наголошує, що аналіз наявної документальної бази переконливо свідчить про виразну мету виступів – відродження Української держави [3, с. 67]. При цьому, знаний дослідник українського визвольного руху наголошує, що «повстання у вересні 1939 року стали прологом до війни між українцями і поляками ... У ній також змішаються визвольна боротьба українських націоналістів, протистояння їй польських політичних сил, селянський бунт та радянські провокації» [3, с. 68].
ЛІТЕРАТУРА:
1. Гавришко М. Проблема українського повстання у Галичині напередодні німецько-польської війни 1939 року // Український визвольний рух. 2010. Вип. 14. С. 73-89; Кучерук О. Українське повстання вересня 1939 року на Західній Україні // Українське слово. 2000. 7-13 вересня. С. 17 та ін.
2. Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929-1939 роках. Львів, 2010. 368 с; Його ж. Антипольська діяльність ОУН в Західній Україні (лютий-серпень 1939 р.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2008. Вип. 17. С. 346-356 та ін.
3. В’ятрович В.М. Друга польсько-українська війна. 1942-1947. Вид. 2-е, доп. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. С. 67-68.
4. Дзюбан О. Українсько-польське протистояння у вересні 1939 р. у тогочасній пресі та споминах очевидців // Український визвольний рух. Українсько-польський конфлікт під час Другої світової війни. Львів: В-во «Мс», 2003. Зошит 2. С. 76.
5. Патриляк І. Збройні виступи ОУН проти Польської держави на початку Другої світової війни / URL: http://warhistory.ukrlife.org/5_09_6.html (дата звернення 12.11.2018 р.).
6. Гривул Т.Д. Військово-політична діяльність Організації українських націоналістів на території західних областей України (вересень 1939-червень 1941 рр.): автореф. дис. ... канд. істор. наук: 20.02.22. - військова історія. Львів. 2010. С. 10.
7. Патриляк І., Трофимович В. Український визвольний рух у роки Другої світової війни / URL: http://history.org.ua (дата звернення 10.11.2018 р.).
8. Гаврилів І. О. Військово-політична діяльність УВО-ОУН в боротьбі за Українську Державу (1920-1941 рр.): дис. ... докт. істор. наук: 07.00.01 - історія України. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2016. С. 333.
9. Кучерук О. Українське повстання вересня 1939 року на Західній Україні // Українське слово. 2000. 7-13 вересня. С. 13.
10. Деркач О.В. Українсько-польське військове протистояння в період вересневої кампанії 1939 року // Грані. 2012. № 5. С. 48.
11. Патриляк І. Українське націоналістичне підпілля та повстанський рух в 1939-1944 рр.: структура, чисельність, діяльність / URL: http://www.memory.gov.ua/sites/default/files/dopovid_ivana_patrilyaka.pdf (дата звернення 08.11.2018 р.).
12. Гривул Т. Польський терор проти українського населення в 1939 та в 1941 рр. // Український визвольний рух. Українсько-польський конфлікт під час Другої світової війни. Львів: В-во «Мс», 2003. Зошит 2. С. 89.
13. Український рух опору / URL: http://territoryterror.org.ua/uk/history/1939-1945/resistance-movement/ (дата звернення 14.11.2018 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
