В українській історії проблема біженців поставала декілька разів. Найбільша кількість біженців спостерігається у XX ст., коли близько 200 тис. вихідців з України, які опинилися у Європі внаслідок подій Другої світової війни, із різних причин відмовились від повернення до СРСР і з часом розселилися по світу. Сьогодні на території України перебуває певна кількість біженців з країн колишнього Радянського Союзу, Африки, Азії.
Універсальне визначення поняття «біженець» вперше було закріплено в Статуті Міжнародної організації у справах біженців (МОБ) - спеціалізованої установи, яка створена при Організації Об'єднаних Націй для репатріації осіб, переміщених в результаті Другої світової війни.
У Конвенція ООН, 1951 р. під поняттям «біженець» характеризують особу, яка стала жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Конвенція про статус біженців є фундаментальним документом чинного міжнародного права біженців. Вона встановлює можливі правові режими для біженців, що включають права та обов’язки біженців щодо держав, що надають їм притулок.
У визначенні поняття «біженець» виділяються наступні критерії:
- знаходження поза країною походження (громадянства або попереднього постійного місця проживання);
- цілком обґрунтовані побоювання;
- переслідування;
- ознаки переслідування: раса, віросповідання, громадянство (національність), належність до певної соціальної групи і політичні переконання;
- відсутність захисту з боку країни походження.
Не заслуговують надання міжнародного захисту особи, які:
a) вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, у визначенні, даному цим діянням у міжнародних актах;
б) скоїли тяжкий неполітичний злочин поза країною притулку і до в'їзду в неї;
в) винні у вчиненні дій, що суперечать цілям і принципам ООН.
Прикро констатувати, але саме конфлікти, як міжнародні, внутрішні, спричиняють масові порушення прав і свобод людини, спонукаючи населення шукати притулку й захисту закордоном. Водночас вимушене переміщення великих мас людей загрожує виникненням додаткової напруженості, нових кризових ситуацій, може призвести до поширення конфлікту за межі країни-епіцентру, дестабілізації ситуації у ширших масштабах. Інакше кажучи, біженство – наслідок і водночас причина виникнення загроз особистій, колективній та міжнародній безпеці. Тому розв’язання проблеми біженців фактично дорівнює відновленню безпеки на всіх рівнях, що відповідає як життєво важливим інтересам окремої особи, так і пріоритетам глобалізованого світу.
Аналіз норм вітчизняного й міжнародного законодавства свідчить про те, що особи, яким було надано статус біженця в Україні, мають рівні права з іноземцями або особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Їм належать такі ж права, свободи й обов’язки, як громадянам України, окрім винятків, передбачених Конституцією України та іншими законами, а також міжнародними угодами, які Верховна Рада України визнала як обов’язкові (на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом, на працю, провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом, на охорону здоров’я, медичну допомогу й медичне страхування, відпочинок, освіту, свободу світогляду та віросповідання, направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів тощо).
Література:
1. Конвенція про статус біженців 1951 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011
Черкес М.Ю.
2. Міжнародне право: підручник / М.Ю. Черкес. — 6-те вид., виправл. і допов. — К. : Знання, 2011. — 397 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
