Податки на доходи нерезидентів (так званий податки на репатріацію) сплачується не перший рік. Однак досі існують проблеми, пов'язані із застосуванням норм міжнародного права в частині звільнення від цих податку.
Правила сплати податку на доходи нерезидентів регламентує п. 141.4 Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Згідно з пп. 141.4.2 ПКУ податок на доходи нерезидента утримує резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь виплату доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності.
З цього випливає, що податок на репатріацію утримується всіма юридичнмини особами незалежно від того є вони платниками податку на прибуток чи ні. Це стосується і неприбуткових організацій та операторів спільної діяльності. Так, податок на репатріацію утримують з доходів нерезидента. До нерезидентів відповідно до пп. 14.1.122 ПКУ належать: а) іноземні компанії, установи, організації інших держав, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; в) фізичних осіб, які не є резидентами України.
Доходи нерезидента з джерелом винекнення в Україні, з яких утримують податок на репатріацію, перераховані в пп. 141.4.1 ПКУ. Переважно це «пасивні» доходи, до яких належать: відсотки, роялті, лізингова або орендна плата і т.п. А ось доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, передані, виконані, надані резиденту від такого ж нерезидента до оподатковуваних доходів не відносять. Так що оплата нерезиденту товарів (робіт, послуг) за імпортними договорами проходить без сплати податку на репатріацію.
Тим часом є ряд "спірних" доходів, порядок оподаткування яких роз'яснюють податківці. Зокрема, на їхню думку, резидент зобов'язаний утримати податок на репатріацію при виплаті доходу нерезиденту: 1) за договором лізингу/оренди нерухомого майна за межами митної території України; 2) за договором оренди сервера у нерезидента; 3) у вигляді штрафів, пені, неустойки; 4) при реінвестиції дивідендів, спрямованих на збільшення статутного капіталу; 5) від продажу нерезидентом належного йому нерухомого майна на території України; 6) у вигляді членських внесків на користь нерезидента; 7) у вигляді брокерського, комісійної або агентської винагороди нерезидента; 8) у вигляді відсотків по кредиту/позиці шляхом зарахування в рахунок збільшення статутного капіталу або суми кредиту/позики; 9) при погашенні векселя резидентом нерезиденту у вигляді суми дисконту за таким векселем.
Ставка податку становить 15% (пп. 141.4.2 ПКУ), при цьому вона не залежить від того, на якій системі оподаткування знаходиться особа, яка виплачує дохід нерезиденту. У той же час на ставку податку можуть вплинути норми міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюють виплати.
Україною укладено численні міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, згідно з якими резидентам інших держав надають податкові пільги. Вони діють більше ніж з 70 країнами світу.
Однак податковими контролюючими органами нерідко висувається вимога про дотримання умов, не передбачених міжнародним договором України про уникнення подвійного оподаткування, для застосування податкової пільги, передбаченої таким міжнародним договором. Тобто посилання контролюючих органів на відсутність підтвердження бенефіцірності отримувача доходу нерезидента.
З одного боку, законодавство (п. 103.2 ПКУ) передбачає право особи самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на момент виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент - бенефіціарний (фактичний) одержувач (власник) доходу. Але з іншого - законодавство (п. 103.4 ПКУ), визначаючи підстави для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження в Україні, не передбачає в їх числі підтвердження бенефіціарним одержувача доходу.
Це є колізією в українському законодавстві яка ставить цілком логічне питання перед платниками податків: чи повинен резидент мати підтвердження бенефіціарним нерезидента - отримувача доходу з урахуванням того, що в переліку з п. 103.2 ПКУ такої вимоги немає?
Єдине на що можна посилати в такій ситуації це постанови Верховного Суду від 22.10.18 у справі № 815/3364/17, від 14.08.18 р у справі № 817/1045/17 та від 21.03.2018 року по справі № 803/1005/17.
Виходячи з цього законодавство не вимагає наявності у резидента, що виплачує дохід нерезиденту, підтвердження того, що нерезидент - отримувач доходу є бенефіціарним власником доходу. Тобто обов'язок доведення відсутності «бенефіціарним» покладено на контролюючий орган. Але якщо контролюючий орган має підтвердження зворотного, тоді у резидента – платника податків виникає обов'язок спростувати це шляхом надання відповідних доказів.
Література:
1. Карпова В. Налог на репатриацию: правила уплаты [Текст] / В. Карпова // Все о бухгалтерском учете. – 2018. - № 105. – ст.. 3-8
2. Кварацхелия М. Как м корда определять, что нерезидент – фактический владелец дохода [Текст] / М. Кварацхелия // Все о бухгалтерском учете. – 2018. - № 105. – ст.. 34-37
3. Податковий кодекс України. З останніми змінами та доповненнями. Редакція від 25.11.2018 // - Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управління комп’ютеризованих систем Апарату Верховної ради України © 1994-2018. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 - заголовок з екрану
_________________________
Науковий керівник: Мізіна Ірина Валеріївна, кандидат наук господарського управління, доцент, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
