Газета «Фрайес Дойчланд» ("Вільна Німеччина") [1, арк. 3] була друкованим органом Національного Комітету, яка виходила друком щотижня, і загалом видавалася з серпня 1943 року по листопад 1945 р. Основною метою газети була роз’яснювальна робота серед німецьких офіцерів та солдатів на фронті. Вона призначалася, головним чином, для підриву морального духу гітлерівських військ, для того, щоб спонукати вояків до припинення боротьби, здачі у полон, капітуляції. Значна частина тиражу «Фрайес Дойчланд» скидалася на фронті за передовими лініями ворога [2, с. 105].
На першій сторінці газети розміщувалась чорно-біло-червона смуга (національні кольори Веймарської республіки). Багато місця надавалося статтям, що були підписані військовополоненими німецькими старшими офіцерами та генералами, як членами Національного комітету, так і особами, що не входили до його складу. Як писав із сарказмом колишній військовополонений: «...у червні – липні 1944 року ще двадцять один німецький генерал потрапив у полон. ... Газета «Фрайес Дойчланд» перетворилась на справжній «Генераланцайгер», оскільки цілі її шпальта займали фотографії генералів з обличчями а ля Фрідріх другий чи Мольтке.» [3, с. 269]. Газета публікувала також статті німецьких суспільних та політичних діячів, що перебували у СРСР в еміграції [1, арк. 6].
При ЦК КПРС було створено Комісію по роботі з військовополоненими, до якої входили суспільні та політичні діячі Німеччини, які перебували в еміграції. Ця організація носила назву «Інститут 99» [4, с. 20]. Начальник інституту Михайло Козлов додатково значився «керуючим справами» комітету «Вільна Німеччина». Методичне керівництво здійснювалося Міжнародним відділом ЦК ВКП (б), який очолював Георгій Димитров.
У керівництві антифашистською роботою військовополонених брав участь Вільгельм Пік – голова ЦК Комуністичної партії Німеччини, майбутній президент НДР, який знаходився тоді в еміграції в Радянському Союзі. Окрім основної редакції, що входила до апарату "Інституту 99", після початку видання газети "Фрайес Дойчланд" було створено редакцію-дублер, яка знаходилася на одному зі спецоб'єктів МВС СРСР. Вона складалася з кількох членів Національного комітету та заснованого через кілька місяців після його створення "Союзу німецьких офіцерів".
Статті, підготовлені редакцією-дублером, надходили до основної редакції в середу та четверг. Як правило, вони перероблялися на 50-75 відсотків [1, арк. 5], що майже рівноцінно написанню статті наново, а іноді і більше. Після цього представник основної редакції знову направлявся до редакції-дублеру, щоб обговорити з нею і з окремими авторами з числа військовополонених перероблені статті та переконати авторів у доцільності та перевагах нового варіанту. Стосовно політичної лінії статті це здебільшого вдавалося, найважче ж це було щодо певних деталей. Однак, жодне формулювання не змінювалось всупереч волі автора. Готові статті візувалися редакцією-дублером, – основна редакція ніколи не публікувала статей без її візи. Редакцією-дублером прочитувались та візувались також статті, підготовані основною редакцією; запропоновані при цьому зміни вносились, коли це було доцільно.
Копії всіх статей основна редакція направляла в органи, які керували роботою з політичного розкладання військ супротивника (і разом з цим газетою "Фрайес Дойчланд"). Зроблені там зауваження зводились звичайно до мінімуму.
Практика показала, що газета "Фрайес Дойчланд" мала помітний вплив на гітлерівські війська на фронті, особливо на німецьких офіцерів. Вона відіграла свою позитивну роль в проведенні антифашистської політичної роботи серед військовополонених.
Однак, така газета, як «Фрайес Дойчланд", в якості органу національного комітету "Вільна Німеччина", не могла задовольнити потреби ідеологічної боротьби у подальшому. Вона виконала своє завдання. Її існування, як і існування Національного комітету, не відповідало вимогам політичної роботи у таборах повоєнного періоду. В листопаді 1945 року Національний комітет "Вільна Німеччина" оголосив про свій саморозпуск і про припинення видання цієї газети [1, арк. 5].
1 січня 1946 року вийшов перший номер газети "Нахріхтен", яка мала замінити попереднє видання. Керувало газетою УПВІ СРСР, а безпосередньо видавництвом займалась редакція, яка входила до складу "Інституту 99".
Ця газета складалася з чотирьох головних розділів: розділ радянської пропаганди ("Радянський Союз"); розділ "Німеччина"; розділ міжнародної інформації та розділ табірного життя. Виходила вона щотижня, у середу (за виключенням окремих номерів на початку 1946 року) і складалася здебільшого з чотирьох сторінок великого формату. У 1946 році вийшов 51 номер (з них 4 номери на 6 сторінках), у 1947 році – 53 номери (з них 10 номерів на 6 сторінках), у 1948 вийшли 52 номери (з них 7 на 6 сторінках), і до кінця 1949 року, коли було припинено видавництво газети, – 53 номери (з них 18 на 6 сторінках, і 2 номери на 8 сторінках). Всього було видано 209 номерів газети "Нахріхтен" [1, арк. 10]. З 1947 до 1949 року видавництвом газети займався Антифашистський відділ при Політвідділі ГУПВІ МВС СРСР. Також існувала редакція-дублер, у роботі якої активну участь брали військовополонені.
1. Російський Державний військовий архів (РДВА) м. Москва. Фонд 1п – Центральний апарат ГУПВІ НКВС-МВС СРСР. Оп. 7а – Спр. 9 – Газети для німецьких військовополонених що видавалися ГУПВІ МВС СРСР.
2. Бурцев М.И. Прозрение.-М.: Воениздат, 1981. - 320 с.
3. Рюле О. Исцеление в Елабуге // Пер. с нем. - М.:Воениздат, 1969. - 327 с.
4. Безбородова И.В. Военнопленные Второй мировой войны. Генералы вермахта в плену. - М.: Рос. гос. ун-т, 1998. - 208 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
