ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ НА ОБ’ЄДНАННЯ В ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, АСОЦІАЦІЇ, ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ
25.04.2008 21:09
Автор: Кушніренко Олександр Георгійович, кандидат юрид. наук, доцент кафедри конституційного права України, Слінько Тетяна Миколаївна, кандидат юрид. наук, доцент кафедри конституційного права України Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого
[Конституційне право. Міжнародне право]
Важливим правом громадян України є право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів (ст.36 Конституції України). Право на об’єднання – одне із політичних прав, мета якого – забезпечити можливість участі кожного в громадському і політичному житті, об’єднуватися за інтересами і цілями. Воно перешкоджає узурпації влади державою, однією людиною або групою осіб.
В державно-правових і міжнародно-правових актах право на об’єднання називається по-різному: свобода союзів, свобода об’єднань, свобода асоціацій і т.ін.
Згідно із Міжнародним Пактом про громадянські і політичні права кожна людина має право на свободу асоціацій, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів (ч.1 ст. 22). За З Загальною декларацією прав людини ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яку асоціацію (ч. 2 ст. 20). Конституція України, відтворюючи цю норму декларації, доповнює її неможливістю бути обмеженим у правах за незалежність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Аналіз змісту права громадян на об’єднання дає можливість виділити наступні права громадян: право на створення громадського об’єднання; право на вступ в об’єднання; право стриматися від вступу; право на вихід із об’єднання; право на розпуск (ліквідацію) об’єднання й свободу союзів (свободу діяльності об’єднань).
Діюча в Україні Конституція та відповідне законодавство закріплюють право на створення і діяльність політичних партій, громадських рухів, профспілок, жіночих і молодіжних організацій, соціально-економічних і соціально-культурних спілок і асоціацій.
Політична багатоманітність і багатопартійність встановлюється невід’ємною частиною суспільного життя України. Закріплення цього положення в Конституції означає незворотність процесу установлення громадянського суспільства, в якому партії відіграють немов би роль посередника між громадським суспільством і державою. В політичній організації суспільства, незважаючи на розчарування значної частини населення, політичні партії займають дуже важливе місце, в значній мірі визначаючи її фактичний стан і перспективи розвитку у майбутньому.
У правовій державі повинен існувати закріплений законом механізм взаємодії політичних партій між собою і державою в тих областях, де їхні інтереси збігаються, і в першу чергу – система взаємовідносин партій та інших суб’єктів політичної організації суспільства в державних органах і органах місцевого самоврядування. Головною метою існування політичної партії є отримання або вплив на державну владу. Партія, яка отримує державну владу конституційним шляхом, є правлячою. Опозиційні партії також мають можливість впливати на державні органи через ЗМІ, критику діяльності уряду, беруть участь у роботі комітетів і фракцій парламенту, висловлюючи недовіру уряду і т.п.
У ч. 1 ст.37 Конституції України дається перелік діянь, які як по внутрішньому законодавству, так і по міжнародному праву тягнуть за собою притягнення до кримінальної відповідальності осіб чи груп осіб, що їх вчинили: «Утворення й діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються».
Цілі або дії, спрямовані на насильницьку зміну засад конституційного ладу, мають на увазі, що ігноруються демократичні правила його законної зміни і робиться ставка на державний переворот, насильницьке відсторонення від влади законно обраного глави держави або уряду, розпуск парламенту і т.ін. Що стосується порушення територіальної цілісності, то під ним слід розуміти навмисні дії або заклики до них, які направлені на законну зміну кордонів України з метою зменшення її території. Ч. 2 ст. 37 Конституції України забороняє політичним партіям та громадським організаціям мати воєнізовані формування, а ч. 3 цієї ж статті не допускає створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Надзвичайно важливою є і ч.4 ст. 37 Конституції, згідно з якою заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку. Діяльність таких об’єднань може бути припинена в разі здійснення ними дій, спрямованих на насильницьку зміну засад конституційного ладу України та інших кримінальних дій. В першій інстанції справу про заборону політичної партії повинен розглядати Верховної Суд України.
Право на об’єднання забезпечується як внутрішньодержавними, так і міжнародно-правовими гарантіями, які є досить значними і знаходять своє закріплення в багатьох законодавчих актах. До цих гарантій слід віднести право на оскарження в суді відмови в реєстрації статутів об’єднань громадян Міністерством юстиції України та іншими органами виконавчої влади на місцях. Гарантією права на об’єднання є також відповідальність за порушення цього права. Відповідальність (кримінальну, адміністративну та іншу) за порушення законодавства про об’єднання громадян несуть винні в цьому посадові особи державних і громадських органів, а також громадяни (ст..27 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16.07.92).
Міжнародно-правові гарантії права на об’єднання полягають в тому, що кожна особа має право згідно з міжнародними договорами України після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ч.4 ст.55 Конституції України).
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
