Філософія права як наука є відображенням певної конкретно-історичної традиції наукового пізнання та праворозуміння, яка впливає на форми і зміст права. [1, с. 91] Розуміння сутності права або праворозуміння, є початковою, вихідною категорією філософії права та формування правової ідентичності. Кожне з тлумачень права є втіленням лише певних його сторін, аспектів тією мірою, в якій право є предметом дослідження окремої науки, тому тільки синтез, інтеграція всіх визначень права здатні відобразити його характеристики як цілісного суспільного явища. [2, с. 446-447]
На думку В.Г. Графського «...праворозуміння сьогодні - це звужуюча відокремленими колами смислів філософія права, загальна теорія права, поняття права, зміст терміну юридичної догматики та ін. При цьому філософія права тісно пов'язана з поняттям права і з такими проблемами, як відмінність права і закону, а також співвідношення права і закону (останнє може бути резюмоване формулою про правовий закон або законну справедливість). З цими питаннями пов'язана проблема природного дуалізму та "мирного співіснування" природного та штучного (позитивного) права, проблема вічного і тимчасового права і, не останньою чергою, проблема співвідношення рухомих предметних рамок теоретичної комплексності або упорядкованого інтегрального підходу до праворозуміння з урахуванням вічного існування орієнтації на прагматизм і адекватну описово-обґрунтовану теоретичність». [4, с. 157]
Термін «праворозуміння» охоплює не тільки саме поняття права і, тим більше, його визначення, але й включає в себе низку інших загальнотеоретичних категорій та понять, які охоплюють всю систему правових явищ, а також філософських та соціологічних категорій, які відображають зв'язки права та інших соціальних явищ. Втім, пошуки праворозуміння закономірно стосуються самого поняття права, як єдиного специфічного явища та його визначення. [5, с. 11-12]
Праворозуміння як категорія динамічна, постійно розвивається, в ній відбиваються історичні традиції, суспільна та політична ситуації, що склалися в суспільстві, його культура. Праворозуміння виникає як результат процесу дослідження, осмислення та оцінки витоків права, цінності, форм його буття, призначення та ролі в житті окремої людини, суспільства, держави. Як результат праворозуміння узагальнює в собі здобуте знання про право, втілює світоглядну, моральну, релігійну, соціально-політичну та інші позиції його суб’єктів. Отже, праворозуміння - це результат образу права, тобто вираз багатоманітних поглядів, суджень, точок зору, що в цілому формують ставлення до права як до явища, що має цінність для кожної особи чи як до певного інструменту для задоволення чиїхось потреб. Ці думки та оцінки, тобто уявлення про право у вигляді окремих правових концепцій, і визначають зміст праворозуміння. [7, с. 14-15]
Як вважає професор Ю.Н. Оборотов, праворозуміння – це відображення в юриспруденції основоположних (аксіоматичних) характеристик правової реальності. [8, с. 50] Цілком слушною думкою є твердження, що праворозуміння – це філософсько-правова категорія, що охоплює певний образ права, який характеризується ставленням до права та системи правових уявлень про зміст права, закономірності його виникнення та розвитку. [9, с. 116]
Відомий науковець А.В. Поляков виділяє два типи праворозуміння: практичний і теоретичний. Практичний у суспільній правовій свідомості - це найбільш загальні ознаки, що характеризують ставлення суспільства до права, його особливе правобачення і правовідчуття. Кожна цивілізація має свій тип праворозуміння, зокрема існує дві найбільш загальні групи праворозуміння: Заходу і Сходу. Щодо теоретичного типу праворозуміння, то він оформлений концептуально, ціннісні мотиви в ньому ідеалізовані. [10, с. 82]
Отже, обґрунтовано вважається, що праворозуміння є базовою основою правової ідентичності. Визначення людиною свого місця у правовій реальності залежить від домінуючого праворозуміння у суспільстві, тобто від практичного типу праворозуміння.
У структурі правової системи праворозуміння посідає специфічне місце, між ними існує діалектичне співвідношення, адже становлення, функціонування, а також динаміка розвитку правової системи багато в чому визначаються домінуючим праворозумінням, яке формується у межах різних культурно-правових традицій. Праворозуміння є тим критерієм, який відображає реальну роль права у житті суспільства. Зміст праворозуміння втілює його самобутнє існування або його функціональна залежність від інших чинників соціального життя суспільства. [11, с. 146]
У контексті правової ідентичності важливе значення має не просто праворозуміння, а домінуюче праворозуміння, яке впливає на функціонування правової системи. К.О. Шелестов відзначає, що: «домінуюче праворозуміння – це особливе розуміння певного змісту права, що складається в суспільстві як найбільш важливе й поширене та визначає функціонування правових систем». [12, с. 17] Із сказаного вище випливає, що для правової ідентичності визначальне значення має домінуючий тип праворозуміння, який є онтологічною основою формування та розвитку правової ідентичності.
Література
1. Лобода Ю. П. Феномен права та традиція праворозуміння. Проблеми філософії права. 2006-2007. Т. IV–V. С. 84-92.
2. Жуган Д. М. Проблеми плюралізму праворозуміння та узгодження різноманітних теоретичних поглядів на право. Молодий вчений. 2016. № 10. С. 444-448.
3. Кисляков В.П. Проблема визначення предмета філософії права. Наукові праці. Науково-методичний журнал. Том XII. 2001. С. 115-117.
4. Графский В.Г. Точку ставить рано: вместо заключения. Стандарты научности и homo juridicus в свете философии права. Материалы пятых и шестых философско-правовых чтений памяти академика В.С. Нерсесянца /отв. ред. В.Г. Графский. М.: Норма, 2011. С. 154-162.
5. Мицкевич А. В. Общее «нормативное» понятие права и его место в марксистском правопонимании. Советское государство и право. 1988. № 6. С. 11-12.
6. Жуган Д. М. Проблеми плюралізму праворозуміння та узгодження різноманітних теоретичних поглядів на право. Молодий вчений. 2016. № 10. С. 444-448.
7. Алаіс С.І. Проблема праворозуміння в основних школах права: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України. Київ,2002. 203 с.
8. Оборотов Ю.Н. Праворозуміння як аксіоматичне начало (постулат) права. Право України. 2010. № 4. С. 49-55.
9. Калітинський В.М. Сучасні різновиди правових ідеологій: філософсько-правовий вимір: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів: [б. в.], 2016. 212 с.
10. Поляков А.В. Общая теория права: проблемы интерпре-тации в контексте коммуникативного подхода: курс лекций. Санкт-Петербург. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. 864 с.
11. Бехруз Х. Праворозуміння, розуміння права і правова система. Право України. 2010. № 4. С. 143-147.
12. Шелестов К.О. Домінуюче праворозуміння у функціонуванні правових систем : автореф. дис. … канд.юрид. наук: 12.00.12. / Нац. ун.-т "Одеська юридична академія". Одеса, 2010. 22 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
