У Київській Русі система покарань не була особливо складною. Спочатку в основі покарання за особливо тяжкі злочини лежала відплата. З часом метою покарання стало, насамперед, відшкодування збитків потерпілому та його родичам, а також поповнення державної казни. Право відкрито проголошувало у формі станових привілеїв класовий характер покарання. Посягання на життя, честь і майно феодалів каралося суворіше, ніж посягання на життя, честь і майно простих вільних людей давньоруського суспільства. Тобто підхід до захисту інтересів феодалів і феодально залежного населення був неоднаковим.
Це, перш за все, відноситься до поняття «злочин», яке розглядалось як образа, що спричиняла певні матеріальні та моральні збитки. Об'єктами злочину були особистість і майно. Об'єктивна сторона злочину охоплювала дві стадії: замах на злочин (вийняти з піхв меч) і закінчений злочин [1, с. 34].
У «Руській Правді» міра покарання визначалась лише важливістю і цінністю порушеного права. Так за вчинення крадіжки покарання призначалося залежно від того, чи був об’єктом крадіжки кінь, віл, качка, гусак, журавель, лебідь, вівця, свиня тощо. Отже, диференціація покарання відбувалась залежно від об’єкта і предмета злочину, об’єктивної сторони вчиненого, способу вчинення та соціального становища потерпілого. Реалізації мети покарання у той час сприяла певна система покарань. Ця система, на думку В. Кульчицького і Б. Тищика, була проста і доволі м’яка [2, с. 47].
Найсуворішим видом покарання за «Руською Правдою» були «потік і розграбування» – вид покарання, який існував у східних слов’ян в період общинного ладу. На думку С. Юшкова, «потік і розграбування» тотожні з банниством (позбавленням заступництва закону), за допомогою якого за первісного ладу общини звільнялися від своїх злочинних членів з вигнанням їх і конфіскацією їхнього майна [3, c. 491].
У Київській Русі протягом X ст. починає формуватися система грошових штрафів (вир) на користь держави, потерпілих та суспільства. Ця система настільки розвинулась, що вже наприкінці X ст. застосовувалась на всій території Київської держави. Майнові покарання поділялися на два основні види: вира і продажа.
Вира (плата за кров, за вбивство) – грошове стягнення на користь князя, яке призначалось за вбивство вільної людини. У дореволюційній літературі щодо того на чию користь вона справлялася існувало дві протилежні думки. Одні дослідники вбачали у вирі грошове стягнення на користь месників за втрачене ними право кровної помсти. У цьому значенні вира зближується з відомим німецьким викупом – Wergeld. Інші дослідники, посилаючись на аналіз літописних текстів, грамот князів XII ст., тлумачили виру як грошове стягнення лише на користь князя [4, с. 96].
Розмір вири залежав також від соціального стану людини: просту виру стягували за вбивство або скалічення простолюдина (ст. 3 «Просторової правди»), представників нижчої державної адміністрації (ст. 1 «Короткої правди» і ст. 1 «Просторової правди»), князівських слуг (ст. 2 «Просторової правди»).
Проте, вже в «Правді Ярославичів» життя і здоров’я князівських службовців – огнищанина, збирача податків, княжого тіуна, старшого конюха – охороняли посилено (ст. 19, 22, 23 «Короткої правди» і ст. 1, 3 і 12 “Просторової правди”) [5, с. 45].
Окремим видом стягнення було застосування так званої «дикої вири», за якої обов’язок сплачувати стягнення покладався не тільки на винну особу, а й на її родину чи взагалі общину, яка мешкала в місцевості, у якій було вчинено злочин [6, с. 101].
Також існував такий вид грошового покарання як головництво, тобто грошове стягнення на користь сім’ї вбитого, якщо родичі відмовлялися від помсти. Воно виникло із звичаю, який називали «викуповувати у скривдженого свою провину». Його розмір не визначав законодавець. Відсутність чітко фіксованих розмірів плати певною мірою можна пояснити тим, що держава цієї виплати не отримувала, вона не входила в розмір штрафів.
За майнові злочини на користь князя стягувалася «продажа», а потерпілому належав «урок». Натомість крадена річ відходила суддям як винагорода за працю. Відповідно до «Руської Правди» продажа – вид покарання, яке полягало в грошовому штрафі, який стягували зі злочинця на користь князя за вчинення інших злочинів проти особи, а також за більшість майнових злочинів.
Лібералізм «Руської Правди» пояснюється значним впливом батька Ярослава Мудрого Володимира Мономаха, який був визнаним моральним авторитетом того часу й закликав у своєму знаменитому «Повчанні»: «Ні правого, ні винуватого не убивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина. Ухиляйтесь від зла, творіть добро, шукайте миру, проганяйте зло і живіть на віки вічні» [7, с. 86].
Отже, система покарань в Київській Русі була доволі простою та гуманною для того часу. Моральні засади суспільства на кожному етапі його історичного розвитку справляють вплив на ставлення людей до злочинів, необхідності покарання за них, а також вибір засобів і методів покарання. Такі моральні засади сприяли зміцненню державного ладу, утвердженню князівської влади, сприяли прихильному сприйняттю християнства, тобто піднімали Київську Русь на досить високий рівень громадського та державного життя.
Список використаних джерел
1. Кримінальні покарання в Україні (IX-XX ст.): навч. посіб/ І. Й. Бойко ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л. : Вид-во ЛНУ, 2013. – 408 с.
2. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України: підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Ін Юре, 2008. – 624 с.
3. Юшков С. В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. – М.: Юрид. лит., 1949. – 544 с.
4. Лоба В. Е. Уголовное право Древней Руси XI–XII вв. (по данным Русской Правды): монография / В. Е. Лоба, С. Н. Малахов. – Армавир: РИО АГПА, 2011. –176 с.
5. Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні (ІХ–ХХ ст.): навч. посіб. / І. Й. Бойко. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – 408 с.
6. Хроленок О. Ю. Становлення окремих засад систематизації покарань за Руською правдою / О. Ю. Хроленок // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Юриспруденція. – 2015. – Вип. 14(2). – С. 100–102.
7. Володимир Мономах Поучення / Володимир Мономах // Літопис Руський / пер. Л. Махновця. – К. : Дніпро, 1989. – С. 85–89.
___________________________
Науковий керівник: Рибікова Ганна Володимирівна, кандидат юридичних наук, Юридичний факультет Національного авіаційного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
