Надання сімейної турботи дітям, які не мають належного сімейного виховання та позбавлені батьківського піклування, має державне значення. Відповідно до статей 51 та 52 Конституції України, сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Усиновлення іноземцями є самостійним інститутом цивільного та міжнародного приватного права, головним завданням якого є надання дітям, що залишились без батьківського піклування, сімейних умов та довгоочікуваних батьків. Тобто міждержавне усиновлення є підставою для виникнення цивільних відносин як юридичного акта за участю іноземного громадянина.
Функціонування механізму міжнародного усиновлення істотно збільшує шанси сиріт старшої вікової категорії та тяжко хворих дітей на втілення мрії про виховання в сім'ї. А їм батьківська любов і піклування, домашній затишок і матеріальна підтримка потрібні чи не найбільше.
Соціальна захищеність усиновленої дитини, яка втрачає статус сироти, також значно вища, адже вона стає повноправним членом сім'ї, зокрема має право бути спадкоємцем своїх батьків. Якщо розглядати випадки міжнародного всиновлення, то практика свідчить, що усиновлювачами, як правило, є сім'ї із середнім або високим рівнем доходів.
Негативними рисами міжнародного усиновлення можна вважати:
— зміну культурного й мовного середовища для дитини, необхідність адаптації в новому суспільстві;
— відсутність нормативної урегульованості чіткого механізму здійснення нагляду за долею усиновлених дітей за кордоном;
— відсутність правових процедур повернення усиновлених іноземцями дітей в Україну в разі грубого порушення їхніх прав через набуття ними після всиновлення громадянства іншої країни.
Якщо перший недолік є об'єктивним і переважно тимчасовим, то два інші повністю залежать від визначеності позиції України у питаннях захисту своїх громадян. Ратифікація Україною Гаазької конвенції запровадить механізм дієвого нагляду за долями всиновлених дітей. Оскільки обов'язок звітувати про адаптацію до нових умов, стан здоров'я та умови проживання усиновлених буде покладено безпосередньо на приймаючу сторону (підпункт (е) ст. 9), ці відносини набудуть публічного характеру. Тоді як на сьогодні нотаріально оформлене зобов'язання усиновлювачів-іноземців, яке вони приймають на себе надавати представникам дипломатичної установи України за кордоном інформацію про всиновлену дитину та можливість спілкуватися з нею, утворює правові наслідки у відносинах між усиновлювачами та державою Україна лише за українським законодавством. При цьому багаторічна практика роботи закордонних дипломатичних установ України свідчить про те, що з моменту виїзду усиновлювачів за межі України вказані зобов'язання втрачають юридичну силу й часто ігноруються. А якщо й виконуються, то не через наявність будь-якої відповідальності (бо вона взагалі відсутня), а через особисту сумлінність усиновлювачів.
Разом з тим необхідно зауважити, що Гаазька конвенція не визначає порядку надання регулярних звітів про стан окремих дітей після всиновлення впродовж певного проміжку часу.
Порядок здійснення нагляду за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями і проживають за межами України, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Якщо внаслідок усиновлення іноземцем дитина-громадянин України переїжджає для постійного проживання в іншу державу, то нагляд за дотриманням її прав у сім’ї всиновлювача здійснює відповідна консульська установа або дипломатичне представництво України в державі, де проживає усиновлений. Консул за дорученням Міністерства закордонних справ України здійснює в установленому порядку нагляд за станом утримання та виховання дітей – громадян України, усиновлених іноземцями, до досягнення ними 18-річного віку.
Ще одним негативним для дітей наслідком, пов'язаним з усиновленням, є скасування всиновлення. При неналежному усиновленні або у разі, якщо внаслідок усиновлення порушено права дитини, передбачені законодавством та міжнародними угодами України, або усиновлення не відповідає інтересам дитини, воно може бути скасоване або визнане недійсним у судовому порядку згідно з чинним законодавством України. Діти, які вже були зраджені своїми біологічними батьками або пережили їх трагічну втрату, потрапляють у нову сім'ю, сподіваючись, що це назавжди. Проте через деякий час змушені повернутися до інтернату і вдруге розчаруватися у можливості бути щасливою дитиною люблячих батьків.
Приєднання України до Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення і внесення змін до чинного законодавства сприятиме налагодженню співпраці з країнами, громадяни яких усиновлюють українських сиріт, а також впровадженню механізму реального захисту прав кожної всиновленої дитини.
Список використаних джерел:
1. Конституція України. . К.- Правова єдність. – 2018. с.
2. Сімейний кодекс України. К.- Правова єдність. – 2018. с.
3. Європейська конвенція про усиновлення дітей (переглянута) /Конвенцію ратифіковано Законом N 3017-VI ( 3017-17 ) від 15.02.2011 із застере-женням та заявою.
4. Мироненко В. Умови здійснення усиновлення як засіб забезпечення прав дитини //Нотаріат для вас. – 2007. - № 11. – с.25-30.
________________________
Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
