Одним із найважливіших способів міжнародної правотворчості є кодифікація міжнародного права.
З другої половини ХVII ст. розпочався особливий етап розвитку міжнародного приватного права – період законодавчого становлення цієї галузі права. Школа природнього права, основні постулати якої знайшли відображення ще в Юстиніановому Corpus juris civilis, справила суттєвий вплив на кодифікаційний процес. З іншого боку, кодифікація, в тому числі у галузі міжнародного приватного права, завдячує своїм розвитком концепції jus gentium, запозиченій із римського права й розвинутій європейськими університетами.
Кодифікація – це процес систематизації діючих норм, який ліквідує протиріччя, заповнює пробіли, замінює застарілі норми на нові. Розвиток кодифікаційних процесів у сфері міжнародного приватного права відбувається не лише «вертикально», на фоні вдосконалення тієї чи іншої правової системи, а й «горизонтально», тобто в контексті співіснування і взаємодії різних правових систем, запозичення іноземного правового досвіду.
Проаналізуймо та порівняймо шляхи законодавчого врегулювання тих чи інших питань у рамках різних правових систем.
Економічна ситуація, в якій знаходилася Німеччина в першій половині ХІХ ст., формально підштовхувала до завершання бажаної конституційно-правової єдності державних територій шляхом єдиної кодифікації всього права[1,c.50]. На Генеральній конференції в Берліні Митний союз зайнявся в 1846 р. кодифікацією вексельного права. Результатом цього було прийняття Проекту Загального німецького вексельного порядку. В 1908 р. Загальний німецький порядок був змінений і став просто Вексельним порядком. А 14 серпня 1933р. був замінений законом про чеки.
Окрім вексельного права була звернена увага на кодифікацію й торгового права. Так Загальний німецький торговий кодекс з 1861 р. по 1866 р. став законом майже для всіх держав Митного союзу. В 1933 р. він був змінений німецьким Торговим кодексом 1897/1900 р.
Цивільне Уложення 1896 р. стало першою в історії Німеччини єдиною для всієї країни кодифікацією цивільного права. По відношенню до Цивільного уложення Торговий кодекс був lex specialis (спеціальним приватним правом). Німецьке Цивільне уложення в значній степені базується на римському праві. Кодекс базується на так званій «пандектній» системі. У відповідності до неї загальні для всіх інститутів норми зібрані в загальній частині. Крім того, кодекс має ще 4 книги: зобов‘язання, речове право, сімейне право, спадкове право.
Водночас у Франції 2005 рік відкрив третє століття життя Французського цивільного кодексу (Кодексу Наполеона).
Відповідаючи задачам кодифікації, які стояли перед законодавцем в 1790-1791 рр., вже 21 березня 1804 року Цивільний кодекс був виданий в повному об‘ємі під назвою «Code civil des francaise» - Цивільний кодекс французів. Він замінив собою близько 360 місцевих збірників кутюмів та став для громадян зводом законів. З 1987 по 1998 рр. видатними французькими юристами Ж. Губо та Ф.Віру була зроблена робота по аннотації статей кодекса. Результатом цієї роботи стала нова редакція, яка побачила світ в 2000 р. В результаті нової редакції більш ніж 100 статей було відмінено, більше 1000 – переглянуто та більше 300 – включено додатково. Структура будови кодексу повторила схему будови римського права: особи, речі, спадкування, зобов‘язання. В силу цього така побудова кодексу отримала назву інституційної системи (пандектної).
Серед сучасних кодифікацій міжнародного приватного права чи не найширшого розголосу набуло прийняття Федерального Закону про міжнародне приватне право Швейцарії 1987 р. ( чинний з 1 січня 1989 р.). Це найоб‘ємніший нормативний акт такого виду (200 статей, систематизованих у 13 главах), зміст якого дає підстави говорит про унікальну європейську кодифікацію МПрП кінця ХХст. [2,c.291].
Що стосується англо-американської правової сім‘ї, то правові системи, які до неї належать, внаслідок історичних, політичних, соціально-економічних та інших умов перебувають під впливом англійського чи американського права, характеризуються традиційно негативним ставленням до кодифікації як такої. Норма common law є менш абстракною, ніж норма права в континентальній системі права, її завдання – вирішення конкретної справи, а не встановлення загального правила на майбутнє. Норми стосовно судочинства, доказів, підсудності, виконання судових рішень розглядається юристами цих країн як пріоритети по відношенню не лише до матеріального, а й колізійного питань [3,c.42].
В США вважається, що прецедент, який означає «використання судом існуючих норм до нових фактичних складів», залишається основним джерелом права та що він все ще є більш використовуваним за «застиглі законодавчі кодекси». Справа є досить складною. Адже федеральні закони стосуються невеликої групи цивільно-правових відносин (торгівлі з іноземцями, міжнародної торгівлі, авторського та патентного права, неспроможності) та ще менше кримінально-правових діянь. У всьому іншому діють закони штатів, прецедентне право штатів - особливе в кожному з штатів. Першим кроком на шляху систематизайії права в США стали приватні кодифікації, якими вони охоче користуються.
З усіх правових систем Сполучених Штатів кодифіковане цивільне право, вибудоване за європейським взірцем, діє лише в декількох штатах: Луїзіана, Каліфорнія, Джорджія, Монтана, Північна Дакота й Південна Дакота [4,c.54]. В 1991 р. в Луїзіані вийшов закон про міжнародне приватне право, який набрав чинності 1992 р.
Нещодавно був вироблений єдиний Торговий кодекс, вже прийнятий з багатьма змінами в кожному окремому випадку законодавчими палатами штатів. Його характерню особливістю є широка судова ініціатива, водночас є прагнення з‘єднати визначеність закону та невизначеність судового розсуду.
Зберігається прецедентне право і в Англії. Ні один англійський суддя, коли цього потребують обставини, не звернеться до закону безпосередньо. Між законом та суддею стоить прецедент, створений у вищому суді. Ставши «доповненням» статутного права, англійський прецедент характеризується високою степенню косерватизму. Багато законів, особливо ті, які стосуються положення працівників, майже повністю обросли «товстою оболонкою зв‘язуючих прецедентів».
Водночас у Великобританії останнім часом спостерігається тенденція до розширення дії статутного права, в тому числі у колізійній сфері. Ця тенденція значною мірою пояснюється ії участю в європейських структурах, а також Гаазьких конвенціях.
Важливою подією стало прийняття у Великобританії Акта 1990 р. про право, яке застосовується до контрактів (The Contracts (Applicable Law) Act 1990), що дозволило імплементувати Римську конвенцію 1980 р. про право, що застосовується до договірних зобов‘язань[5.c.37].
В цілому на сьогоднішній день у країнах англо-американської сім‘ї права поки немає більш-меньш чіткої комплексної офіційної кодифікації МПрП. Розрізнені колізійні норми містяться здебільшого у галузевих нормативних актах. Разом з тим у доктрині й на практиці має місце тенденція поширення нормативного регулювання у сфері колізійного права. Основними чинниками тут виступають розвиток міжнародного співробітництва та участь у міжнародних угодах з уніфікації МПрП.
Підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що для країн континентальної системи права характерна широка кодифікація міжнародного приватного права, а в системі англійського права даний принцип не має широкого розповсюдження. Норми міжнародного приватного права країн романо-германскої сім‘ї є більш абстрактними, а норми права країн англо-американської системи права являють собою конкретне правило поведінки в окремій ситуації.
Отже, коли є комбінація двох правових систем, одна з котрих виходить з римського права, а інша – з англо-саксонського, то в тих питаннях, на які римське право відповідає не повним чином, англійське право у визначеній мірі пронизує її, однак в той самий час «геній» римського права абсорбує та асимілює новий елемент, роблячи його більш гнучким.
Література:
1. Международное частное право / Под ред. Н.И. Марышевой. – М., 2000.
2. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.:Україна, 2005.
3. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1988.
4. Гражданское и торговое право капиталистических государств. – М., 1992.
5. Бардина М. Конвенция стран-членов ЕС «О праве, применимом к договорным обязательствам» // Внешняя торговля. – 1994. - №11
e-mail: motilek_li@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
