Складом будь-якого правопорушення є сукупність елементів, за наявності яких та чи інша поведінка вважатиметься протиправною. Як відомо, до складу правопорушення входить чотири елементи: об’єкт (певний вид суспільних відносин, який охороняється правом та законодавством, і на який вчиняється протиправне посягання), об’єктивну сторону (зовнішні ознаки правопорушення, що поділяються на основні (дія або бездіяльність, шкідливі наслідки правопорушення, причинно-наслідковий зв’язок між правопорушенням та шкідливими наслідками його вчинення) та факультативні (спосіб вчинення, час, мета правопорушення тощо), суб’єкт (фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, що є деліктоздатною) та суб’єктивну сторону (ознаки психічного ставлення особи до вчиненого правопорушення: основна ознака – вина, факультативні ознаки – мотив і мета вчинення правопорушення).
Вважається, що зазначений вище склад правопорушення є загальним, таким, що притаманний усім видам правопорушень, у тому числі і для господарських. Однак, що стосується правопорушень у сфері економічної конкуренції як підвиду господарських, які зазвичай відрізняються своєю складністю та багатоаспектністю, тут існують певні виключення.
У ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України (від 16 січня 2003 р. № 436-IV) вказується, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції (заходи організаційно-правового або майнового характеру), спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. У визначенні особливості складу господарських правопорушень дана норма є визначальною, адже вказує на те, що для притягнення суб’єкта господарювання до відповідальності достатньо лише самого факту протиправності діяння.
У науковій літературі існують неоднозначні думки з цього приводу. Наприклад, І. В. Лукач стверджує, що особливістю антиконкурентних правопорушень можна виділити, що їм може передувати такий стан, коли суб’єкт фактично має певний негативний стан (наприклад, займає монопольне становище на ринку), але самого порушення не скоює. Тобто для визначення діяльності як порушення потрібна наявність лише кількох чинників: певний стан та порушення конкретної норми закону. Науковиця вказує, що вина не є універсальною умовою відповідальності за правопорушення, хоча в якості суб’єктивної підстави виникнення відповідальності може бути ризик допущення вірогідних, випадкових обставин, що спричиняють негативні наслідки для здійснення змагальності як умови ефективної економічної конкуренції [1, с. 52-53]. Така позиція підтримується й іншими вченими, зокрема Н. М. Корчак, яка не вважає вину універсальною презумпцією в антиконкурентних правопорушеннях [2, c. 7].
На противагу зазначеному І. А. Шуміло визначає конкурентне правопорушення як здійснення суб’єктом господарювання, посадовою особою чи громадянином саме винного діяння, що завдало або реально може завдати шкоди конкурентним відносинам у господарській діяльності, які гарантуються та охороняються державою [3]. Звідси зрозуміло, що науковиця вважає наявність вини – основної ознаки елементу суб’єктивної сторони – обов’язковою ознакою у порушеннях конкурентного законодавства, з чим складно погодитися. Більш слушними та обґрунтованими у даному випадку видаються позиції І. В. Лукач та Н. М. Корчак, які дотримуються протилежного.
І. А. Шуміло визначила конкурентне правопорушення як діяння, що «завдало або реально може завдати шкоди конкурентним відносинам». З цього приводу І. В. Лукач також зазначає, що не є обов’язком з’ясування настання наслідків у формі відповідного недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Таким чином, для кваліфікації дії суб’єкт господарювання як антиконкурентного правопорушення достатніми є такі фактори: наявність відповідного стану; винна чи безвинна діяльність (дії чи бездіяльність); встановлення самого факту порушення чи можливість настання негативних наслідків [1, с. 53].
Позиція можливості ненастання наслідків у формі негативних для економічної конкуренції наслідків підтримується й у п. 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 26 грудня 2011 р. № 15. Вказується, що достатньо встановити сам факт вчинення антиконкурентних узгоджених дій, зловживання монопольним (домінуючим) становищем чи недобросовісної конкуренції, або можливість настання згаданих вище негативних наслідків у зв’язку з відповідними діями таких суб’єктів господарювання.
На основі зазначеного можна зробити висновок, що особливістю правопорушень у сфері економічної конкуренції є їх усічений склад, при наявності якого для притягнення суб’єкта до юридичної відповідальності достатньо лише виявити сам факт порушення конкурентного законодавства (факт протиправності).
Таким чином, об’єктом конкурентних правопорушень виступають відносини економічної конкуренції, права та охоронювані законом інтереси господарюючих суб’єктів та споживачів. Об’єктивна сторона характеризує процес вчинення правопорушення у сфері економічної конкуренції, що включає: неправомірні діяння, спрямовані на обмеження, спотворення або усунення економічної конкуренції, порушення прав та інтересів суб’єктів економічної конкуренції та споживачів (тобто правопорушення як явище; визначає час, місце, спосіб його вчинення); причинно-наслідковий зв’язок між порушенням та негативними наслідками від його вчинення, а також безпосередньо негативні наслідки конкурентного правопорушення, які виступають факультативними ознаками, наявність яких доводити не є необхідністю. Суб’єктами правопорушень у сфері економічної конкуренції можуть бути фізичні особи-підприємці або юридичні особи (приватного або публічного права). Суб’єктивна сторона конкурентних правопорушень не обов’язково визначається наявністю вини як основної ознаки суб’єктивної сторони, а тому можна зробити висновок, що і сама суб’єктивна сторона конкурентного правопорушення не відіграє суттєву роль при його кваліфікації.
Література
1. Лукач І. Загальний огляд конкурентних правопорушень / І. Лукач // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2011. – Вип. 86. – С. 52-55.
2. Корчак Н. Матеріально-правове значення презумпцій в інституті антимонопольного регулювання. – Підприємництво, господарство, право. – 2013. – № 1. – С. 6-9.
3. Шуміло І. А. Відповідальність за порушення законодавства про захист конкуренції. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Д.: 2001. – 18 с.
_______________________
Науковий керівник: Кологойда Олександра В’ячеславівна, доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
