Останні два десятиліття ознаменувалися вагомими науковими спробами сучасної української історіографії системно висвітлити еволюцію ідейно-програмових засад одного з провідних суб’єктів українського визвольного руху періоду 30-50-х років XX століття – ОУН(б) в контексті рішень Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН(б) (далі III НВЗ ОУН(б). - В.У.) та їх впливу на подальше розгортання національно-визвольної боротьби.
Особливо слід виділити праці науковців, які заслужено зайняли «привілейовані» позиції в когорті авторитетних дослідників українського визвольного руху – В. В’ятровича, В. Дзьобака, А. Кентія, Г. Касьянова, О. Лисенка, І. Патриляка, О. Ходановича, О. Ленартовича Г. Стародубець, Ю. Киричука, В. Ухача [11].
Ми поставили за мету здійснити історико-правову оцінку оновлених програмових положень ОУН(б), в контексті внутрішньо організаційних, воєнних та геополітичних змін, що приніс із собою 1943 рік.
Власне рішення III НВЗ ОУН(б), що заклав підвалини демократизації організації і подальші зміни в ідеологічній програмі українського визвольного руху потребують обов’язково динамічного, системного розгляду на протязі 20-50-х років XX століття.
Слушними є міркування науковця В. Дзьобака, який стверджує, що як зовнішні так і внутрішні реалії зумовлювали необхідність серйозного коректування, а то й перегляду як ідеологічних, так і політико-програмових пропагандистських постулатів. Це б, на думку дослідника, викликало «загальну демократизацію програми ОУН» (а отже і симпатію в майбутніх потенційних перемовинах із західними союзниками), посилило б соціальну складову у програмі та пропаганді ОУН(б) (це в свою чергу мало би позбавити пропагандистських «козирів» радянського режиму, з його амбіціями на «монопольність» в боротьбі з нацистами; значно розширити соціальну базу національно-визвольного руху, залучити представників інших національностей) [27, с. 7]. Отже, «загальна демократизація програми ОУН(б)» та «посилення соціальної складової у програмі та пропаганді ОУН» [28, с. 295], фокусували спектр ідеологічних змін в націоналістичному русі.
Власне «серцевина» рішень III НВЗ ОУН(б) – нововведення у програмі революційної ОУН, загалом добротно представлена в сучасній українській історіографії. Проте спостерігається і певна фрагментарність в оцінці програмових нововведень III НВЗ ОУН (зрештою вона присутня і при розгляді рішень інших зборів. – В.У.), а це як слушно зауважив В. В’ятрович, заважає об’єктивній оцінці еволюції ідейно-програмових засад українського визвольного руху, які слід розглядати як динамічне гнучке явище на яке впливали як внутрішні так і зовнішні чинники [62, с. 137].
Отже III НВЗ ОУН(б) став «завершенням ревізіоністських процесів», і «остаточно закріпив демократичний курс реформ організації» (О. Ходанович) [64], «виробив нову соціально-економічну та політичну платформу організації» (О. Стасюк) [65], став «основною віхою на шляху побудови УГВР і остаточного закріплення демократичної платформи» (Я. Шолох) [66], «унормував» демократичний курс програмових засад національно-визвольної боротьби за самостійну соборну українську державу (В. В’ятрович) [67, с. 135], «прийняв нову демократичну платформу організації» (К. Кондратюк) [68].
У сучасній вітчизняній історіографії (В. В’ятрович, Г. Касьянов, П. Гай-Нижник, І. Патриляк, О. Гурська) аналіз нової програми дає підстави «означити її як соціал-демократичну» [71, с. 132-133]. Основні світоглядні постулати: тези про органічність та вищість нації; про ідеал самостійної соборної української держави не підлягали змінам [72]. Відкинуто принцип монопартійної диктатури (ОУН(б) з монопартійної формації «елітарно-орденівського типу» ставала на позиції всенародного руху [73, с. 39]), запропоновано побудову демократичної правової держави із високими стандартами соціального захисту, заснованої на народовладді [74, с. 316]. Як зазначає Г. Касьянов «найбільш показовою була зміна акценту в принципі національного колективізму; в ідеологічній преамбулі йшлося про те, що ідеалом нового суспільства є знищення всіх форм класової експлуатації, побудова всенародної держави та «вільна людина»…» [75]. В Українській державі майбутній режим ставав «новим ладом» (вже не «націократією»), а згодом в «Уточненнях і доповненнях» до програмових постанов III НВЗ ОУН (1950 р.) – «демократичним ладом» [76, с. 40].
Нова програма декларувала «свободу політичних і громадських організацій, тезу, яку націоналісти рішуче відкидали ще два роки тому [77].
Незважаючи на помітну в програмі схематичність у розв’язанні соціально-економічних питань, була використана, як зазначають Г. Касьянов, О. Гурська класична схема соціал-демократичного зразка, де держава утримує контроль над стратегічно важливими секторами економіки і соціальної сфери, але не допускаючи при цьому різкої майнової диференціації та свавілля бюрократії [78]. Нові програмові постанови не оминули і оцінки міжнародної ситуації, яка являла собою своєрідну «тріаду»: вичерпання сил імперіалістів, зростання суперечностей між імперіалізмами та активізація боротьби поневолених народів, які, як зазначає В. Дзьобак, мали спричинити в майбутньому новий конфлікт і дати шанс ОУН і УПА здобути незалежну українську державу [79, с. 37]. Вітчизняні науковці акцентують увагу на тому, що в аналізі міжнародної ситуації керівництво ОУН(б) логічно спрогнозувало біполярність майбутнього світу, розгортання «холодної» війни. Проте, як стверджує В. Дзьобак, керівництво визвольного руху не могло припустити сценарію, за яким західні союзники «на півстоліття «здадуть» половину Європи на милість Кремля» [80, с. 38] при цьому повторять помилку 20-х років XX століття, коли на поталу більшовицької Росії будуть віддані поневолені народи колишньої царської імперії.
Історики (М. Губарчук, П. Гай-Нижник, О. Стасюк, О. Лисенко) критичні в оцінці системності опрацювання програмових нововведень. Незважаючи на переважання практично-життєвих, аніж теоретичних підходів [81, с. 40-41], не знайшли належного опрацювання «питання конституціоналізму, парламентаризму, виборчої та політичної систем, адміністративної та судової організації влади» [82]. О. Стасюк вважає, що демократична риторика революційної ОУН «була скоріше тактичним кроком, своєрідною даниною Сходу України, який категорично відмовлявся ставати під прапори авторитарних і тоталітарних ідей ОУН, але без якого національно-визвольна революція була неможливою» [83].
Вітчизняні дослідники зазначають, що творці нових програмових нововведень усвідомлювали потребу їх подальшої деталізації та вдосконалення у відповідності новим реаліям життя, подальшої боротьби [84], хоча справедливо наголошують, що ідеологічно-програмові трансформації були для багатьох членів націоналістичного руху незрозумілими, «неприйнятними, зокрема і на психологічному рівні» [85].
Таким чином, проведений аналіз сучасною вітчизняною історіографією еволюції ідейно-програмових настанов III НВЗ ОУН(б) дозволяє зробити наступні узагальнення.
По-перше, вітчизняними фахівцями цілком об’єктивно робиться наголос, що як внутрішні (досвід боротьби у період 1941-1942 роках, зустріч і досвід співпраці з наддніпрянським братами, внутрішньо організаційні суперечності, насамперед з приводу обрання адекватної реаліям стратегії і тактики подальшої боротьби та ін.), так і зовнішні чинники (зміни на східному фронті, перспективи відкриття другого фронту союзниками по антигітлерівській коаліції у Європі тощо) виступали своєрідними детонаторами, які після гострих внутрішніх дебатів, привели до керівництва ОУН(б) нову «еліту менеджерів» (на чолі з Р. Шухевичем) готову до ревізіоністських змін ідейно-програмових засад українського національно-визвольного руху.
По-друге, III НВЗ ОУН(б), українські історики розглядають як своєрідний рубікон у ланцюжку подій, який, з одного боку, «унормує» ряд важливих, прийнятих раніше рішень, з іншого – стане черговим, проте надзвичайно важливим етапом на шляху еволюції ідейно-програмових засад українського визвольного руху 20-50- х років XX століття.
Література:
1. ОУН і УПА в 1943 році: Документи. Упорядник: О. Веселова, В. Дзьобак, М. Дубик, В. Сергійчик. Відп. ред. С. Кульчицький. Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. С. 7.
2. Патриляк І. К. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939-1960-х рр. Центр досліджень визвольного руху. Львів: Часопис, 2012. С. 295.
3. В’ятрович В. До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х - 1950-х рр. // Український визвольний рух. Центр досліджень визвольного руху. Львів. 2007. Вип. 9. С. 137.
4. Кондратюк К. Українські національні збройні формування у 1941–1944 роках. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uks_2012_22_11 (дата звернення 16.03.2019 р.).
5. Касьянов Г. До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН): аналітичний огляд URL: http://falangeoriental.blogspot.com/2012/08/1943.html (дата звернення 28.03.2019 р.); Гурська О. А. Внесок ОУН у пропаганду націоналізму довоєнного періоду та у роки Другої світової війни URL:: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/natural/Vnulp/Armia/2010_670/22.pdf (дата звернення 26.03.2019 р.).
6. Губарчук М. Ідея державотворення в політичних концепціях Організації українських націоналістів // Галичина. 2013. Ч. 24. С. 39.
7. Ленартович О. Ю. Національно визвольний рух на Волині в роки Другої світової війни: монографія. Луцьк: Волинський національний університет ім. Лесі Українки, 2011. С. 316.
8. Рибак А. Еволюція поглядів діячів ОУН 1940-1950-х рр. на політичний режим майбутньої Української держави // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. 2006. Вип. 17. С. 118-123; Про уточнення і доповнення до програмових постанов III НВЗ ОУН. В кн.: Програмові постанови ОУН. Видання ЗЧ ОУН, 1950. 12 с.
9. Гай-Нижник П. Верховне керівництво і партійно-політична система УССД у державницькій моделі ОУН (б) 1940-х – 1960-х років URL: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/2016doc.ussd.php (дата звернення 01.04.2019 р.).
10. Стасюк О. Український визвольний рух середини ХХ століття в контексті українського державотворення. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uks_2014_24_3 (дата звернення 01.04.2019 р.).
11. Ухач В. Генезис державотворчих ідей проводу українських націоналістів у 40–50 роки ХХ століття // Порівняльно-аналітичне право. 2014. № 5. С. 47-49. Його ж. Третій Великий Збір ОУН(б) 1943 року: курс на ревізію базових ідеологічних і програмових постулатів (сучасна історіографія) // Емінак. 2016. № 3(2). С. 92-97.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
