У статті, на прикладі фігури князя Святослава розглянуто, як під час інформаційної війни, використовуються історичні символи, особи, події і назви для формування ідейних маркерів в воєнно-політичних цілях. Наголошено на важливості інформаційного фактору у боротьбі проти агресора, на інтегруючій та дезінтегруючій ролі ідейних маркерів, недоцільності та небезпечності просування та використання контраверсійних та неоднозначних історичних постатей під час інформаційної війни.
Ключові слова: гібридна війна, інформаційна війна, ідейні маркери, князь Святослав
Події останніх пяти років змінили українське суспільство. Термін «гібридна війна» швидко увійшов в обіг до багатьох сфер. Його активно використовують скрізь: від повсякденних розмов пересічних громадян до дипломатичних сегментом такої війни є інформаційний вплив «на об’єкт нападу». Інформаційна складова гібридної війни, за визначенням Володимира Горбуліна, структурується на кілька сегментів. Інформаційні атаки ведуться: «(1) серед населення в зоні конфлікту; (2) серед населення країни, проти якої здійснюється агресія, однак територія якої не охоплена конфліктом; (3) серед громадян країни агресора; (4) серед міжнародного співтовариства» [1, с. 10]. Як бачимо, інформаційний фронт охопив всю Україну та вийшов далеко за її межі.
В умовах військової ескалації, почався пошук національних героїв, символів і ідейних маркерів для наслідування. За останні роки в Україні поширився культ Святослава. Звісно, «поширився» у досить вузьких, але помітних колах. Цей культ вийшов за рамки окремих гуртків і потрапив у публічний простір у вигляді пам’ятників, плакатів та організованих на його честь велелюдних маршів.
Упродовж останніх десяти років не раз віднаходили «мечі Святослава» чи уточнювали місце його загибелі. Святослав перетворився на героїчний символ для багатьох традиціоналістичних організацій та військових формувань. Уболівальники київського футбольного клубу «Динамо» обрали його «патроном» і нарекли свій журнал іменем князя.[2]
Нарешті, давньоруський правитель спромігся зайняти місце в щільному календарі українців і отримати день святкування своїх подвигів – 3 липня, що вважається датою перемоги Святослава над хазарами. Останні кілька років у цей день у центрі Києва (і деяких інших міст України) проводяться воєнізовані марші на честь князя.[3]
Таким чином, завдяки зусиллям небайдужої громадськості Святослав вигризає собі місце у пантеоні національних героїв і збирає численних прихильників. Секрет успіху полягає у чеснотах і заслугах, приписуваних князю. Про досягнення Святослава (як і всіх інших міфологізованих осіб) люблять розповідати так, ніби кожна деталь спирається на надійну історичну основу. Насправді ж піднятий на знамена Святослав – це збірний образ, досить недбала компіляція повідомлень із різних джерел.
В той же час, оскільки гібридна війна вимагає символів, порівнянь, обгрунтувань і аналогій, князь Святослав, по суті, став таким же символом ультраправого руху в Росії, яким фігура Зігфріда колись служила нацистам. Не випадково один із сучасних ідеологів російських язичників називає Святослава «найсильнішим і найвідданішим поборником древньої віри» [4, с. 292]. А інший автор зображує Святослава «найбільшим полководцем Стародавньої Русі» і мріє про той близький час, «коли наш Великий предок - Світлий воїн-князь Светослав на прізвисько Хоробрий буде оголошений національним героєм в Росії» [5, с.135].
Така культивація історичної пам'яті проходить на фоні популяризації «іудейської Укрохазарії», яка зображується віковим ворогом Росії.
За повідомленням британської журналістки Лілі Хайд з окупованого Донецька, у вересні 2014 р. у приміщеннях Гірничої академії дислокувався російський неоязичницький батальйон «Сварог», до складу якого входило близько 700 осіб. Кількісно у батальйоні переважали місцеві жителі, але були там також бійці з Росії та інших країн СНД. [6, с. 73]
Бійці «Сварогу» відправляли язичницькі ритуали біля ватр в оточенні дерев’яних ідолів, тримаючи в руках автомати Калашникова й промовляючи молитви за «перемогу над ворогами Росії». Вони сповідували «вищість слов’янської раси» (журналіст іронічно зазначає, що у такому разі неправомірно воювати проти українців, які також є слов’янами), очищення Донбасу від «неруських ворогів» та створення російської держави від Атлантики до Тихого океану. Вороги, за твердженням командира батальйону Олега Варгана (псевдонім), «за рівнем свого еволюційного розвитку не досягли рівня людей».[6, с. 79-80]
В одній із своїх книг один з ідеологів право радикального напряму російських неоязичників - Безверхий писав: «Потомки хазарских жидов — жиды-ашкинази в 1991 году, заключив Беловежское соглашение, разрушили империю славян, создававшуюся более 1000 лет»[7, с. 48-49]
У колі націонал-радикального неязичницького руху Росії, сучасна Україна виступає в образі «Нової Хазарії», яку нібито хочуть відновити євреї, спираючись на історичний прецедент. Історична уява деяких націонал-радикалів, які позиціонують себе як неоязичники, приписує більшовикам початку 1920-х плани щодо заснування Хазарської радянської республіки[8, с. 293].
В умовах гібридної війни, яку веде Російська Федерація проти нашої держави, серед російських неоязичників активно просувається думка, що : «Ідея протистояння Русі – Росії і Хазарії (Західний світ, частиною якого є Україна) стала знову актуальною для вітчизняної громадської свідомості» адже «хоч такої країни, як Хазарія, зараз немає на карті світу, але як потужна світова сила вона буде сильніше будь-якої держави»[9, с. 237]
Неонацисти з «Славянського союзу» Дмитра Дьомушкіна заявили: «Все прекрасно понимают, каких хазар топчет конь Святослава. Придет время, и танки новых Святославов проедут по синагогам – это только вопрос времени»[10]
Таким же конкретним і однозначним виявився коментар головного редактора популярного російського неязичницького журнала «Атеней» Павла Тулаєва, який дав пояснення, що цікавість до постаті князя Святослава покликана його «победой над Хазарским каганатом, под которым в современном контексте имеется в виду украинский иудео-националистический режим и его постсоветская разновидность». Свої роздуми на цю тему він завершує таким ось пасажем: «Ведь все понимают, с кем и ради чего воевал великий князь».[11]
Звичною є риторика на кшталт «появится ли новый Святослав, который загонит новых хазар обратно в их дикие степи» а також «подвиг князя Святослава должен вдохновлять русских на борьбу с жидовским монстром-вампиром».[12]
Роль України, як «жидовского монстра-вампира», пояснюється тим, що: «украинци это наследники не древнерусского государства, а иудейского Хазарского Каганата»[10]
Нічого дивного, що росіяни з колишнього батальйону «Сварог» на Донбасі регулярно святкують «День победы над Хазарией» з лозунгом «Не забыть и повторить»[13].
Приходу Святослава чекає і такий одіозний російський «вчений», як Олександр Дугін, але він, правда, стоїть окремо в цьому ряду, так як для нього Укрохазарія асоціюється з ненависними йому США[ 14].
Пасивно очікувати бажаної перемоги князя Святослава над Укрохазарією російські радикали не збираються, і з 2005 року вони регулярно святкують «День перемоги над Хозарським каганатом». Свято важливе націонал-радикалам насамперед як медійна подія, що дозволяє заявити про своє існування і свою позицію. Тому він відзначається, по-перше, установкою банерів із зображенням князя Святослава, по-друге, пікетами і, по-третє, демонстраціями і маршами за участю кількох сотень людей.
У 2015 році в Інтернеті з'явилося чимало нових сайтів, присвячених 1050-й річниці розгрому Хазарії. Влітку 2016- го пошуковий запит «день перемоги князя Святослава» давав вже більше 50 тисяч такого роду посилань.
Особливим прикладом культивації історичної пам'яті є діяльність російських націоналістів-неоязичників. У цих колах ось уже понад чверть століття популярний образ «іудейської Хазарії», яку вони демонізують, зображуючи віковим ворогом Росії, яка намагається підірвати її могутність і закабалити її населення. Причому до 2014 року, образ цього ворога був доволі умовним, після ж 2014 року, став абсолютно конкретним, з чітким указанням на країни і етнічні групи.
Образ «Нео-Хазарії» служить живильним грунтом для створення образів історичних подій і їх героїв, покликаних мобілізувати населення для боротьби зі смертельною небезпекою. Найважливішим із цих образів служить фігура князя Святослава, який оспівується як видатний російський полководець, який відбив перший натиск «злісних хазар».
В контексті цього розповсюдженого міфу, з початком російсько-української війни, сама Україна представляється як «Нео-Хазарія», абож «Укрохазарія» з якою націонал-патріотам, не важливого якого ґатунку чи вподобань, конче необхідно боротися.
Література:
1. Горбулін В. «Гібридна війна» як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу //Стратегічні пріоритети. – 2014. - № 4(33). – С. 5-12.
2. Святовслав онлайн [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wbc.kiev.ua/magazine/11.php [Останнє звернення: 10.04.2019]
3. Марш в честь Київського Князя Святослава Ігоровича [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sokyraperuna.com/marsh-v-chest-kyivskoho-kniazia-sviatoslava-ihorovycha [Останнє звернення: 10.04.2019]
4. Озар (Прозоров Л.Р.). Святослав Хоробре: Иду на вы!. М.: Белые альвы, 2006. С. 292 – 295.
5. Поротников В.П. Князь Святослав. «Иду на вы!». М.: Яуза, 2009. С.132- 135.
6. Кочан Н. Деякі особливості використання релігійного чинника в гібридній війні Російської Федерації на Сході України // Культурні цінності Криму і Донбасу в умовах війни та окупації: Матер. круглого столу «Історико-культурний та науковий потенціал Півдня та Сходу України в умовах окупації та воєнних дій: загрози, втрати, перспективи збереження», Київ, 12 листопада 2015. – К.: І-тут історії України НАНУ, 2016. – С. 71-84.
7. Безверхий В. Н. Философия истории // Волхв. 1993. № 1 (7). С. 48—49.
8. Безверхий В. Н. Удар русских богов. М.: Белые Альвы, 2000. С. 293.
9. Шнирельман В.А. «День победы над Хазарией»: праздник и памятник // Труды по еврейской истории и культуре. Материалы XXIII Международной ежегодной конференции по иудаике. Академическая серия. Вып. 54. М.: Сэфер; Институт славяноведения РАН, 2017. С. 327.
10. Новая Хазария на Днепре . - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.opentown.org/news/37737/ . - [Останнє звернення: 11.04.2019]
11. Тулаев П.В. Святослав – победитель Хазарии // Атеней. 2015. № 7. С.8.
12. Коляда. 3июля – День Победы Руси над Хазарским каганатом; 1050 лет победы русского войска над Хазарским каганатом // Русский вестник. 2014. №14. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rv.ru/index.php?part=arhiv [Останнє звернення: 11.04.2019]
13. Не забыть и повторить: 3 июля – День разгрома Святославом Хазарского каганата [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://volk1-donbass.livejournal.com/401369.html [Останнє звернення: 10.04.2019]
14. Дугин А. Возвращение князя Святослава. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://izborsk-club.ru/1445 [Останнє звернення: 10.04.2019]
_______________________________
Науковий керівник: Сморжевська Оксана Олександрівна, кандидат історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
