Кожна держава повинна мати за мету захист прав та законних інтересів громадян, адже це є свідченням про те, що держава бере на себе зобов'язання та виступає гарантом у разі порушення прав та свобод своїх громадян.
Судовий процес – дійство складне та має свої особливості. Перед особою, яка бере участь у вирішенні спору в судовому порядку постає складне завдання: довести свою позицію у конкретній справі так, щоб у суду не виникло будь-яких сумнівів у правоті такої сторони. Існують випадки, коли особа не може сама відстоювати свої інтереси, тому є доцільним наявність інституту представництва.
Згідно із статтею 58 Цивільного процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі фізичної особи не позбавляє її права мати в цій справі представника [2].
Адвокат або інша особа, яка досягла 18 років, має цивільну дієздатність і повноваження такої особи належним чином посвідченні, до 1 січня 2019 року могли бути представниками у суді. Зміни, які відбулися стосовно інституту представництва в першу чергу пов’язанні із внесенням змін до Конституції України.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-2 якою передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення [1, 3].
В даній ситуації слід чітко визначити, що така адвокатська монополія, яка почала діяти із 2019 року, не поширюється у цивільному процесі на справи, що виникають із трудових відносин, а також у малозначних справах. На нашу думку, така новела щодо представництва виключно адвокатом створена для того, щоб у справах, які розглядаються в порядку цивільного судочинства інтереси особи представляв висококваліфікований спеціаліст в галузі права. Адвокат здійснює свою діяльність на основі принципів верховенства права, незалежності, законності та дотримання адвокатської таємниці.
Представництво у цивільному процесі – це відносини, які виникають на підставах закону, договору, статуту, в яких сторона-представник здійснює процесуальні дії, які спрямовані на захист прав та законних інтересів особи, а також державних та громадських інтересів. Самопредставництво і законне представництво є допустимими під час всіх видів проваджень. Очевидно, що це спрямоване на встановлення справедливості в захисті невизнаних, оспорюваних прав та свобод. Що стосується самопредставництва, то це взагалі віднесено до конституційного права, тому ніяким чином не може бути обмежено таке право особи.
Цивільний процесуальний представник - це особа, яка здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах довірителя.
Керуючись чинним законодавством України, варто зазначити, що представник є учасником справи, займає самостійну процесуальну нішу в цивільному судочинстві, проте головна роль його полягає у тому, щоб представляти інтереси сторін у справі та третіх осіб.
В силу того, що особа не має достатню кількість знань у галузі права, через свій стан здоров’я чи інші причини не може захищати відстоювати свої інтереси в судовому порядку, виникла потреба у запровадженні інституту представництва.
Дійсно важливість наявності представників у цивільному процесі є надзвичайно великою в окремих випадках. У зв’язку зі змінами в системі законодавства України, реформуванням слід приділяти окрему увагу такому інституту. В першу чергу, слід чітко відмежовувати від загального цивільного представництва, адже суперечки щодо цього питання є як в юридичній літературі, так і безпосередньо у практичній діяльності. З першого погляду може скластися враження, що представник, виконуючи надані йому повноваження, є ключової фігурою у процесі, але все ж таки безпосередній захист правовідносин, порядок врегулювання спору між конфліктуючими сторонами є тягарем суду, а представник лише представляє інтереси окремих осіб. Тому сказати, що участь «представника є цілковитою гарантією розгляду справи» буде недоцільним та неправильним. В силу реформ, які відбуваються у правовій системі необхідним елементом при внесенні будь-яких змін чи доповнень є врахування старої практики та прогнозування можливих наслідків введення новел у цивільний процес та правову систему загалом.
Література:
1. Конституція України від28.06.1996 №254к/96- ВР // ВВР України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40-41, 42. — Ст. 492.
3. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII. Електронний ресурс - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1401-19
__________________________
Науковий керівник: Солончук Ірина Вікторівна, старший викладач кафедри інформаційного права і права інтелектуальної власності факультету соціології і права Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
