Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, закріплено статтею 199 Сімейного кодексу України (надалі – СК України). Частиною першою цієї статті встановлено, що, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Частина друга статті 199 Сімейного кодексу України (далі – СК України) визначає, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання [1].
Натомість чинне законодавство про вищу освіту не оперує поняттям «припинення навчання», а використовує визначення «відрахування здобувача вищої освіти». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» однією з підстав для відрахування здобувача вищої освіти є завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою [2].
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про вищу освіту» успішне виконання особою відповідної освітньої або наукової програми є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти (молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії/доктор мистецтв, доктор наук).
Абзаци другий і третій частини п’ятої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» визначає, що особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра (крім здобуття ступеня магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування).
При цьому, прийом до закладу вищої освіти для здобуття ступеня магістра, крім ступеня магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування, здійснюється на основі попереднього ступеня бакалавра або магістра за іншою спеціальністю (частина десята статті 44 Закону України «Про вищу освіту») [2].
Таким чином, процес здобуття вищої освіти в Україні передбачає наступну процедуру здобуття ступеня магістра (у разі здобуття його вперше): здобуття ступеня бакалавра, відрахування із закладу вищої освіти у зв’язку із завершенням навчання та здобуттям ступеня бакалавра, вступ до магістратури для здобуття ступеня магістра і саме здобуття ступеня магістра.
Визначений порядок здобуття вищої освіти у контексті сімейних правовідносин зумовлює необхідність визначення того, чи є відрахування із вищого навчального закладу (далі – ВНЗ) у зв’язку із здобуттям ступеня бакалавра припиненням навчання у розумінні статті 199 СК України в разі невідкладного вступу особи до магістратури ВНЗ для здобуття ступеня магістра.
Розбіжність термінологічного апарату СК України та Закону України «Про вищу освіту» допускає як буквальне, так і обмежувальне тлумачення змісту частини другої статті 199 СК України, залежно від тлумачення співвідношення понять «припинення навчання» та «відрахування здобувача вищої освіти».
За буквальним тлумаченням дійсний зміст норми права відповідає буквальному змісту [3, с. 21]. З огляду на використання законодавцем двох різних термінів, такий вид тлумачення в цьому випадку може використовуватися із застереженнями. Проте, цілком логічним є допустити, що поняття «припинення навчання» та «відрахування здобувача вищої освіти» є тотожними, а припинення навчання відбувається щоразу, коли здобувач відраховується із закладу освіти у зв’язку із завершенням навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою.
Підтвердженням тотожності понять «припинення навчання» та «відрахування здобувача вищої освіти» слугують наведені вище норми Закону України «Про вищу освіту», які чітко визначають ступеневий характер здобуття вищої освіти в Україні та відмежовують ступені вищої освіти один від одного. Слід зазначити, що в попередній редакції Закону України «Про вищу освіту», яка діяла на час набрання чинності СК України, у статті 8 вже був закріплений принцип ступеневості здобуття вищої освіти [4]. Тобто в цьому випадку не можна вести мову про не приведення законодавцем норм СК України у відповідність до норм Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII [2]. Таким чином допустимо таке тлумачення змісту частини другої статті 199 СК України: право на утримання повнолітньої дитини втрачається нею із здобуттям ступеня бакалавра.
Водночас, аналіз загальних засад сімейного права свідчить про більшу відповідність їм обмежувального тлумачення норми щодо припинення права на утримання у разі припинення навчання, з огляду на наступне: за звуженим (обмежувальним) тлумаченням зміст норми права вужчий за її буквальне значення [3, с. 22].
Загальні засади регулювання сімейних відносин в Україні визначені статтею 7 СК України. Частина сьома зазначеної статті визначає, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких закріплена Верховною Радою України.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї.
Частина дев’ята статті 7 СК України визначає, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Слід погодитися із думкою вітчизняних дослідників, що аліментним правовідносинам, як і будь-яким сімейним правовідносинам, притаманний тісний зв’язок з нормами моралі, але саме у них найяскравіше спостерігається збіг моральних і правових вимог [5, с. 46]. Дана обставина також має бути врахована під час тлумачення відповідних норм СК України.
Згідно із частиною четвертою статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині держави-учасниці, так і за кордоном [6].
Проміжок часу між завершенням здобуття вищої освіти за ступенем бакалавра та вступом до магістратури для здобуття ступеня магістра у наступному навчальному році, є очевидно недостатнім для організації дитиною самостійного утримання. Крім того, переважна частина цього проміжку може бути використана для підготовки до конкурсних випробувань для вступу до закладу вищої освіти, що унеможливлює повну зайнятість дитини протягом цього часу. З огляду на це, максимально відповідає інтересам дитини, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності саме збереження права на утримання протягом часу, об’єктивно необхідного для вступу до магістратури та до моменту її закінчення та здобуття ступеня магістру.
Відповідно до вищевикладеного, можемо зробити такі висновки:
1. Чинна редакція частини другої статті 199 СК України створює юридичну невизначеність моменту припинення права повнолітніх дочки, сина на утримання у разі здобуття ними вищої освіти ступеня магістра (крім магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування).
2. Більше відповідає загальним засадам сімейного права, визначеним статтею 7 СК України, обмежувальне тлумачення зазначеної норми, згідно з яким припиненням навчання є остаточне завершення здобуття вищої освіти за обраним особою ступенем.
3. З метою удосконалення нормативно-правового регулювання утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, частину другу статті 199 СК України пропонується викласти у наступній редакції: «2. Право на утримання припиняється у разі відрахування особи із закладу вищої освіти, крім випадку продовження здобуття вищої освіти за наступним ступенем вищої освіти у наступному навчальному році. У цьому випадку право на утримання зберігається протягом часу, необхідного для вступу до вищого навчального закладу для здобуття ступеню вищої освіти магістр в наступному навчальному році».
Література:
1. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21. ст. 135.
2. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 № 1556-VІІ. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 37-38. ст. 2004.
3. Шутак І. Д. Юридична техніка тлумачення норм права / І. Д. Шутак. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. 2015. № 11. с. 18-24.
4. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 № 2984-ІІІ. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 20. ст. 134.
5. Труба В. І. Аліментні правовідносини: види та правова природа / В. І. Труба. Вісник Одеського національного університету. Серія: Правознавство. 2014. Т.19. Вип. 3. С. 44-49.
6. Конвенція про права дитини від 20.11.1989 (ратифікована Постановою Верховної Ради УРСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ). Зібрання чинних міжнародних договорів України. 1990. № 1. ст. 205.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
