ЗЕМЕЛЬНІ АУКЦІОНИ: ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
04.05.2008 13:28
Author: Коник Тетяна Володимирівна, студентка юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
[Ecological law. Land law. Agrarian law]
Земельні аукціони відбуваються сьогодні в умовах недостатнього або відсутнього правового регулювання. Це фактично означає, що інвестори, місцеві чиновники та місцеві громади несуть додатковий ризик, пов'язаний із можливістю перегляду результатів торгів, застосуванням юридичної відповідальності та погіршенням інвестиційного клімату. В цій статті зупинюсь лише на деяких аспектах сучасного та перспективного регулювання земельних аукціонів.
Перша «версія» правового акта, ухвалена постановою КМУ «Про проведення земельних аукціонів» ще 22 лютого 2008 року №90 [2], була скасована указом Президента України [3]. Одна з причин криється в тому, що порядок проведення аукціонів має встановлюватись законом ВРУ, а не постановою КМУ. Але уряд знову взявся за розробку саме постанови. Принципова позиція земельного законодавства щодо продажу ділянок державної та комунальної власності (в тому числі суб'єктам підприємницької діяльності під забудову) полягає в тому, що такий продаж має відбуватися виключно на конкурентних засадах, тобто за процедурою земельних торгів. Єдиний випадок, коли закон прямо вимагає не проводити торги, це викуп земельних ділянок під об'єктами нерухомості власниками цих об'єктів (ч. 2 ст. 127 та ст. 134 Земельного кодексу України).
Земельний кодекс окреслює лише окремі правила торгів, а подальша деталізація відбувається шляхом відсилання - земельні торги проводять у порядку, встановленому законом (ч. 5 ст. 137).
Це означає, що Верховною Радою України мав бути ухвалений спеціальний закон, який би визначив порядок проведення земельних торгів. Обов'язок підготувати відповідний законопроект покладався на Кабінет Міністрів України - пунктом 4 Прикінцевих положень ЗКУ передбачено, що проекти законів, прийняття яких випливає з Кодексу, мають бути розроблені у шестимісячний строк, тобто до 1 липня 2002 року. Це також означає, що без такого закону порядок торгів залишається невизначеним (невідомим).
Фактично закони «Про ринок земель» та «Про земельні торги та аукціонну діяльність на ринку земель» і сьогодні, у 2006 році, існують у вигляді проектів (№ 2600 та № 7488 відповідно). Кабінет Міністрів України не дотримав визначений Кодексом 6-місячний термін, а Верховна Рада України не спромоглася здійснити необхідні законодавчі процедури.
Відсутність цього закону вже породила локальні норми, затверджені місцевими радами та державними адміністраціями. Тепер унітарна правова держава Україна вже не може забезпечити одноманітного правового регулювання інституту земельних торгів. Крім того, місцеві ради та державні адміністрації допустили перевищення власних повноважень, узурпувавши компетенцію Верховної Ради України.
З такою фундаментальною проблемою земельних торгів як відсутність спеціального закону про них пов'язана інша проблема, яка має більш технічний характер. Згідно ч. 3 ст. 137 Земельного кодексу України, проведення земельних торгів здійснює юридична особа, яка має дозвіл (ліцензію) на проведення земельних торгів, на підставі договору з відповідним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. Ліцензування такого виду діяльності як проведення земельних торгів передбачено і п. 58 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». На жаль, жоден з державних органів, включених до Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою КМУ від 14 листопада 2000 року № 1698 (з наступними змінами і доповненнями), сьогодні не має повноважень видавати ліцензію на проведення земельних торгів. Дотепер торги проводив той, хто має право на аукціонну діяльність. Місцеві органи влади оголошували аукціон і укладали договори з відповідними особами. Але тепер постанова каже, що ці роботи мають бути обов’язково ліцензовані. Тобто місцеве самоврядування не може оголосити аукціон за колишньою схемою, треба залучати виконавця з ліцензією.
Відповідно, ліцензійні умови цього виду діяльності також не затверджено. Це і не дивно - якщо діяльність неможливо здійснювати (закон, який її регламентує, відсутній), то й потреби її ліцензувати немає. Наприкінці лютого 2008 року Держземагентство виставило на інтернет-сайті проект ліцензійних умов, де сказано, що право на одержання ліцензії має юридична особа з широкою розгалуженістю представництв - у трьох чвертях районів у кожній області. Таку структуру має Центр державного земельного кадастру. Жодних інших організацій із таким розгалуженням не існує. Легко здогадатися, хто виграє при видачі ліцензій.
Але на сьогодні в Україні не існує жодної юридичної особи, яка б мала право проводити земельні торги.
Існують певні проблеми й з допущенням зацікавлених осіб до участі у земельних торгах. Як відомо, земельне законодавство України дозволяє певну дискримінацію за ознакою громадянства (країни заснування юридичної особи або країни походження засновників). За загальним правилом, у земельних торгах можуть брати участь громадяни і юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України (ч. 2 ст. 135 ЗКУ).
Перелік осіб, які можуть бути покупцями, визначений Земельним кодексом України. По суті, це особи, які згідно з законом можуть володіти земельними ділянками. Крім того, Кодекс визначає, для яких саме цілей, у яких випадках та за якою процедурою фізичні та юридичні особи можуть стати покупцями ділянок. Згідно закону, володіти ділянками та відповідно бути їх покупцями, мають право бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава Україна, іноземні держави.
Найбільш проблемною є участь у земельних торгах підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних компаній. Згідно закону, такі юридичні особи мають право придбати земельні ділянки несільськогосподарського призначення за погодженням з КМУ. Відповідно, без такого погодження їх не можна розглядати як таких, що мають право бути покупцем земельних ділянок. Чинна редакція Земельного кодексу України не пропонує рішення для цієї проблеми (або пропонує вкрай недосконале - за загальним правилом, зацікавлена у придбанні земельної ділянки іноземна юридична особа подає клопотання до відповідної місцевої ради або місцевої державної адміністрації). Клопотання розглядається по суті після отримання погодження Кабінету Міністрів України (ч. 6 ст. 129 ЗКУ). За наявною практикою, КМУ розглядає такі клопотання роками).
Актуальність правової проблематики земельних торгів на даному моменті не вичерпується. Спільні зусилля органів влади все ж таки мають забезпечити формування в країні повноцінного, прозорого, ефективного та конкурентного земельного ринку.
Література:
1. Земельний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами і допов. Станом на 1 лютого 2008 р. – К.: Вид. ПАЛИВОДА. В., 2008. – 104с
2. Указ Президента України «Про зупинення дії положення постанови КМУ від 22 лютого 2008 року № 90»;
3. Порядок проведення земельних аукціонів, затверджений постановою КМУ від 22 лютого 2008 року № 90.
4. Ринок землі: видимий і приховані ризики // Землевпорядний вісник №1, 2008, с.9
5. Воєводін В. Земельні аукціони вдарять по корупції// Урядовий кур‘єр №65, с. 11
e-mail: konik_ta@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
