Релігія як соціальний феномен, має самостійне значення майже в усіх сферах суспільного життя, її вплив (прямий чи опосередкований) на різні його процеси є значним і безсумнівним. Наукові дослідження констатують непересічну роль релігії саме в історії народу України, для якого упродовж кількох століть Церква заступала втрачену державну владу, і, по суті, була єдиною репрезентативною установою, що виконувала функції етнозбереження і самоідентифікації української нації (О.Саган).
Втім, наявні дослідження цієї проблематики стосуються, здебільшого, глобального, загально-соціального (національного) рівня попри те, що взаємодія релігії і правової реальності предметно конкретизується і виявляє свою соціально орієнтовану природу саме на рівні функціонування людських громад, невеликих територій, де соціальний вплив і контроль функціонує, будучи максимально наближеним до релігійного і правового життя людей, а відтак, будучи з ним безпосередньо пов’язаним. Тому одним із аспектів впливу релігійних чинників слід назвати сферу формування і підтримання регіонального правового порядку. Це актуалізується і тим, що релігійність України у її головних регіонах є досить нерівномірною, вона зменшується з Заходу на Схід – від 93% на Заході до 63% на Сході, характеризується конфесійними відмінностями, які також мають регіональну специфіку та б. ін.
Релігійні норми є важливим фактором регіонального правового порядку, передусім, через загальну спрямованість релігійних норм і цінностей на праведний образ життя, основою якого є дотримання 10 Заповідей. Дослідниками регіонального впливу на релігійні уявлення представників різних територій встановлені значні особливості цього феномена. Наприклад, картини потустороннього світу у різних регіонах світу досить помітно різняться. Уявлення про рай і пекло увійшли у релігії з природного оточення і не зникли, хоча оточуюче середовище у багатьох випадках давно змінилося. Дуже цікаві приклади релігійного життя і традицій українців показано у «Кайдашевій сім’ї» І.С. Нечуя-Левицького: «Поховали сини Кайдаша з великою честю, просили священика занести батька в церкву; як ховали, то читали Євангелію трохи не коло кожної хати; після похорону справили багатий обід. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священикові на сорокоуст. Цей приклад свідчить про усталеність і тяглість загальної релігійної налаштованості української національної свідомості, її схильність до універсальності та толерантності.
Проте, конфесійне розмаїття сучасного українського суспільства, що, за свідченням дослідників, має виразний регіональний характер, також відчутно впливає на функціонування правової сфери. Так, у Південному і Східному регіонах релігійне самовизначення громадян останнім часом характеризується нестійкістю, що, ймовірно, відбиває загальну суперечливість змін у масовій свідомості цих регіонів, яка спостерігається після 2014 р. Для жителів Східного регіону характерним є низький рівень довіри до ієрархів усіх найбільших церков України (в т.ч. й тих, які найбільш представлені в цьому регіоні). Цікаво, що упродовж 2010-2018рр. відбулися значимі зміни в конфесійно-церковному самовизначенні громадян, які відносять себе до православ’я: число вірних Української Православної Церкви зменшилося майже вдвічі, натомість так само майже вдвічі зросло число вірних Української Православної Церкви – Київський патріархат. Останніми роками зростало також число прихильників незалежної Української православної церкви і зменшувалося число тих, хто виступає за те, щоб православна церква в Україні була частиною Руської православної церкви: усередині 2019 року 54,2% респондентів ставляться позитивно до створення Православної Церкви України і надання їй Томосу. Щоправда, і у цьому питанні є суттєві регіональні відмінності, які є результатом усталених релігійних уподобань різних територій України. Так, у регіонах Заходу України, у Закарпатті найбільш поширений греко католицизм, у Буковині = православ’я, у Галичині греко католицизм, на Волині греко католицизм і православ’я. Доволі строкатий вигляд має релігійна палітра в інших регіонах і це означає,, що державна влада повинна дуже зважено підходити до підтримки тієї чи іншої конфесії. Дослідники висловлюють надію, що сьогоднішня конфігурація етноцерковних поділів, що актуалізувалась та загострилась внаслідок війни, має всі підстави перетворити етнорелегійний ландшафт України на один з найцікавіших феноменів сучасного світу (Л. Якубова). Адже в ньому, попри витончені інструменти іншування й дестабілізації, застосовуваних ворожими «гібридними» технологами, домінують дискурси людяності, благочинства, доброчинства й миролюбності.
Роль і значення релігії для забезпечення надійного, стабільного правового порядку у регіонах країни виявляються передусім через активну суспільну діяльність релігійних організацій, кліриків, активних прихожан. Ця діяльність отримала позначення як «соціальне служіння церкви», і охоплює різні напрямки. Найбільш виразним підтвердженням активного звернення у бік соціального складника православ’я є ухвалення документів, які слугують основою цієї роботи: «Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви», «Церква і світ на початку третього тисячоліття» – Декларація ювілейного помісного собору Української Православної Церкви Київського Патріархату, «Компендіум соціальної доктрини Католицької Церкви».
Протягом останніх десятиліть у церкві здійснюється спроба формувати власну соціальну політику й організувати професійну соціальну роботу через активізацію приватної ініціативи парафій, архієреїв, священства, активних небайдужих мирян, одноразової, поки що несистемної допомоги дитячим будинкам, притулкам і богадільням. То ж, церковне соціальне служіння повертається до своїх споконвічних традицій, коли піклування здійснювалося через монастирі та парафії, де надається комплекс соціальних послуг: навчання, лікування, виховання, допомоги, надання затишку нужденним.
В деяких регіонах склався цікавий досвід, який може стати у нагоді іншим парафіям. На Івано-Франківщині, як ніде-інде, спостерігається відчутна залежність між національно-церковним (релігійним) самовизначенням та умовами її родинного, ба навіть шкільного виховання. Тут це має свій особливий вияв. І викладання християнської віри, християнської етики, а то й Закону Божого, що практикується за згодою батьків, – яскравий доказ цьому. Звідси й такий високий відсоток тих, хто вірить у Бога, але може задовольняти власні потреби у будь-якій церкві, якщо вона традиційна у його сприйнятті та розумінні батьків. Цікаво, що такий підхід реалізується і на Півдні України, в Одесі, де завершується будівництво загальноосвітньої церковно-приходської школи – «школи майбутнього, яка орієнтується на духовне виховання підростаючого покоління».
На правовий порядок у регіонах позитивно впливає діяльність парафій щодо вирішення найболючіших проблем, пов’язаних зі стрімким зростанням наркоманії, алкоголізму, ігроманії, епідемії ВІЛ/СНІДу, насильства тощо. Ефективний досвід лікування алкоголізму накопичений на Заході, де діють регіональні центри у Львові, Стрию, Тернополі та Івано-Франківську, куди звертаються хворі зі всієї України. Причому, це робиться без медичного втручання. В Україні створюється православна Асоціація допомоги алко-та наркозалежним. Її ініціатори - священнослужителі з досвідом практичної психології. Перший православний центр реабілітації уже п'ять років успішно працює у Дніпрі. А за прикладом батюшки з села Червоноармійське на Одещині, Віктора Кочмаря - чемпіона України з пауерліфтингу. багато хлопців захопилися штангою і гантелями.
Досить великим виховним потенціалом у протидії негативним викликам володіє служіння парафіяльного священника, який є максимально наближеним до громади, чи не найпершим отримує інформацію про виникнення проблем у конкретній сім’ї, окремої особи, а, відтак, може використати всі наявні засоби допомоги і впливу на таку ситуацію. Одне з головних завдань православного священика – проповідь як словом, так і самим своїм життям. Проте він не може обмежуватися лише богослужбовою діяльністю в храмі. Спільно із іншими зацікавленими соціально-виховними інститутами священнослужитель спрямовує свої зусилля на просвітницьку діяльність, залучення молоді до християнського соціального служіння (допомога в храмах і монастирях, опіка й праця з дітьми в дитячих сиротинцях, допомога старшим людям, інвалідам, ветеранам у госпіталях і геріатричних будинках-інтернатах, паліативна опіка, праця з онкохворими та ін., продумане використання в пастирській діяльності серед молоді сучасних форм творчості, налагодження співпраці зі ЗМІ, завдяки яким є можливість доносити істини віри, розповідати про життя Церкви ширшій, аніж окрема парафія, аудиторії.
Цілком природньо, що релігійний вплив стає дотичним і до формування правової свідомості віруючих. Як зазначають дослідники, на зміну необізнаному із чинним законодавством віруючому, залежному від адміністративної сваволі місцевої влади й ідеологічного тиску, поступово приходить віруючий, який знає більше про свої права, пов’язані із свободою віросповідання, можливості реалізації своїх релігійних запитів, який обізнаний з вичерпним переліком допустимих конституційних обмежень на свободу совісті тощо. Поінформованість і обізнаність віруючого про власні права відкривають для нього можливості розрізняти законні дії влади від незаконних, бути вільним у виборі релігійно вмотивованої поведінки, засобів правового захисту. Для віруючих – членів релігійних організацій – звичною справою стали звернення до судів різних інстанцій про захист прав і свобод, що раніше на практиці було практично неможливим. Непоодинокі випадки звернення віруючих України до Європейського суду з прав людини. Не випадково, загальна кількість скарг, що подаються до Європейського суду з України, з року в рік зростає, засвідчуючи розвиток правової культури наших співвітчизників.
Здійснена тут спроба аналізу основних факторів релігійного впливу на процеси формування і забезпечення сучасного регіонального правового порядку дає підстави для висновку, що саме регіональний рівень функціонування релігійних інституцій володіє найбільшим потенціалом правовпорядковуючого впливу на суспільне життя. Наявні практики різних конфесій свідчать про накопичення багатого досвіду соціального служіння кліриків і вірян щодо протидії криміногенним явищам і тенденціям у суспільстві (наркоманії, алкоголізму, поширенню ВІЛ/СНІД, насиллю у сім’ї та ін.), що може слугувати потужним фактором оздоровлення соціального клімату і зміцнення правового порядку. Обговорення даної проблеми у широкому колі фахівців уможливить осягнення широкого кола питань, які відкриваються у цій царині, і задіяти потенціал релігійного впливу на оздоровлення правової сфери.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
