1. Триваюча в Україні реформа у сфері правосуддя спрямована на підвищення ефективності правосуддя та забезпечення його відповідності міжнародно-правовим стандартам. Реформування судочинства в цілому та окремих його інститутів зумовило необхідність вдосконалення цивільного процесуального законодавства, в тому числі щодо правового регулювання окремого провадження в структурі цивільного судочинства
Комітет Міністрів Ради Європи в Рекомендації № R(86) від 16.09.1986 р. «Про заходи щодо попередження та зменшення надмірного навантаження на суддів» визначив вектор оптимізації існуючої судової системи шляхом обмеження кількості виконуваних суддями завдань, які не мають відношення до судівництва, що певною мірою стосується розгляду судами справ, де відсутній спір про право.
Відповідно до ст.124 Конституції України в редакції Закону України від 02.06.2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, а у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Конституційні зміни щодо визначення судової юрисдикції узгоджуються з Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду України відповідно до європейських стандартів, схваленою Указом Президента України №361 від 10 травня 2006 р., згідно із якою цивільне судочинство слід розглядати як послугу держави щодо вирішення приватноправових спорів. Особливості реалізації основних засад вдосконалення судівництва та утвердження справедливого суду відповідно до міжнародних стандартів у кожному виді судочинства повинні бути зумовлені специфікою предмета судової справи і завданнями суду в її вирішенні. Правила судової процедури мають слугувати ухваленню правосудного рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії учасникам процесу щодо судового захисту їх прав.
Зазначені напрями реформування судочинства знайшли відповідне відтворення у національному галузевому законодавстві. Передусім варто наголосити, що в контексті конституційних змін щодо правосуддя відбулася доктринальна зміна раніше існуючої моделі цивільної судової юрисдикції. Процесуальним фільтром визначення меж цивільної юрисдикції стає юридичний спір як предмет судового розгляду, а поширення цивільної судової юрисдикції на інші справи допустимо лише у встановлених законом випадках.
Так, за змістом ст.1 ЦПК в редакції Закону України від 03.10 2017 р. «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», якою визначено його сферу дії та призначення, Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Тобто, за логікою цієї норми до судової цивільної юрисдикції віднесені саме справи із розв’язання спору про право, який випливає із спірних правовідносин, визначених у законі. Поширення цивільної судової юрисдикції на справи, де відсутній спір про право, відбувається лише за умови прямого припису у законі та встановлення особливого порядку їх розгляду. Передусім це стосується законодавчої конструкції визначення юрисдикції справ окремого провадження, питання правової природи та місця якого в системи цивільного судочинства по сьогодні залишається предметом наукових дискусій [1.]
Виділення в структурі цивільного судочинства видів проваджень, в тому числі окремого провадження, обумовлено віднесенням до цивільної юрисдикції різних за матеріально-правовою природою цивільних справ( ст.19 ЦПК). Матеріально-правова природа цивільної справи, що підлягає розгляду у суді, визначається характером заявлених до розгляду вимог. За змістом закріпленого у законі визначення окремого провадження та його основних положень, систему справ цього виду провадження складають цивільні справи, спільною ознакою яких є відсутність спору про право ( ст.ст.293,294 ЦПК). Наслідком виникнення спору про право, якій вирішується в порядку позовного провадження, є залишення заяви без розгляду і роз’яснення заінтересованим особам, що вони мають право подати до суду позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 294 ЦПК). Отже, саме відсутність спору про право, тобто презумпція безспірності заявлених до розгляду у суді правових вимог, визначає матеріально-правову природу справ окремого провадження та зумовлює певні особливості об’єкту, засобів та способів судового захисту, суб’єктного складу учасників процесу, предмету судової діяльності, процесуального порядку розгляду та вирішення цих справ.
Перелік справ, що розглядається за правилами окремого провадження, наведено у ч.2 ст.293 ЦПК. Крім того, в порядку окремого провадження розглядаються справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення воли, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом (ч. 3 ст.293 ЦПК). Цивільним процесуальним кодексом України у новій редакції до справ окремого провадження віднесено ще одну категорію справ – про видачу і продовження обмежувального припису(глава 13 ЦПК).
З аналізу, зазначених норм вбачаться, що запроваджена у вітчизняному законодавстві модель обмеженої судової юрисдикції з поширенням обмежувальних « фільтрів» її дії, перш за все, на справи окремого провадження, на жаль, не знайшла відтворення у новій редакції ЦПК щодо конструкції визначення структури справ окремого провадження. В її основу традиційно покладено закріплення переліку справ окремого провадження та правова регламентація процесуального порядку розгляду кожної з них (ч.2 ст.293 ЦПК). Однак поряд із цим залишено додаткове закріплення переліку справ, які випливають з сімейних правовідносин, без визначення порядку та особливостей їх розгляду(ч.3 ст.293 ЦПК). Крім того, окремо визначено порядок розгляду та вирішення справ про видачу або продовження обмежувального припису (Глава 13 ЦПК, ст. 350-1 - ст.350-8 ЦПК), без внесення цієї категорії справ до основного переліку у ч.2 ст.293 ЦПК. Таким чином, зберігається тенденція щодо розширення складу справ, які відповідно до закону розглядаються у цьому виді провадження, та передбачається можливість розгляду інших справ у випадках, встановлених законом, тобто закріплений у ЦПК перелік справ окремого провадження залишено умовно відкритим. При цьому випадками, встановленими законом щодо розгляду справ, не передбачених ст.293 ЦПК, слід розуміти закріплення в інших крім ЦПК законах права звернення до суду з певною вимогою безспірного характеру.
Недоліки законодавчого підходу до визначення системи справ окремого провадження очевидні. По-перше, в інших законах закріплення права звернення до суду з певною вимогою здійснюється без визначення її матеріально-правої природи та встановлення відповідного процесуального механізму розгляду та вирішення. По-друге, відсутність правового регулювання порядку розгляду справ, викликає певні труднощі у судовій практиці, що змушує законодавця закріплювати певні процесуальні особливості розгляду таких справ в нормах загального характеру ( ч.4 та ч.8 ст.235 ЦПК), що з точки зору законодавчої техніки є неприпустимим. Уявляється, що зміна складу справ окремого провадження має відбуватися виключно шляхом внесення відповідних змін до ЦПК та обов’язковим визначенням процедури розгляду кожної справи, тобто з дотриманням традиційної техніко-юридичної конструкції, притаманної виключно цьому виду провадження. По-третє, з системного аналізу чинного процесуального законодавства випливає, що суд не наділений дискреційними повноваженнями з питань визначення юрисдикції справ окремого провадження лише в силу правових ознак, які визначають їх матеріально-правову природу, якщо це прямо не передбачено законом, що зумовлено обмеженістю судової цивільної юрисдикції у безспірних справах.
2. Закріплене у ч.1 ст.294 ЦПК визначення окремого провадження дозволяє за об’єктом судового захисту структурувати справи окремого провадження на : а) справи, де об’єктом захисту є охоронювані законом інтереси, які неопосередковані суб’єктивним правом; б) справи, де об’єктом захисту є неоспорювані суб’єктивні права.
За способом судового захисту неоспорюваних прав та законних інтересів справи окремого провадження пропонується поділяти на: 1) справи, де способом захисту є зміна правого статусу фізичної особи; 2) справи, де способом захисту є підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав;3) справи, де способом захисту є підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних суб’єктивних прав;4) справи, де способом захисту є застосування примусових дій, що забезпечують охорону прав та інтересів осіб[2.С.132-136].
Структурувати справи окремого провадження пропонується і за іншими критеріями. Так, за порядком визначення процедури розгляду справи окремого провадження поділяються на: 1)справи, порядок розгляду і вирішення яких визначено цивільним процесуальним кодексом; 2) справи, що тільки поіменовані у ЦПК України, а особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства; 3) інші справи у випадках, встановлених законом[3.С.84-89]. З урахуванням процесуального порядку розгляду їх також можна поділити на справи, які розглядаються судом у складі одного судді і двох народних засідателів( п.п. 1,3,4,9,10 ч.2 ст.234 ЦПК) або одноособово суддею ( всі інші справи); на справи, які розглядаються у відкритому або закритому судовому засіданні тощо.
Підсумовуючи викладене, слід констатувати, що окреслені проблеми залишаються актуальними та потребують системного підходу до корегування моделі нормативного регулювання окремого провадження у системі цивільного судочинства з метою забезпечення права на суд та належну судову процедуру розгляду и вирішення цивільних справ.
Література:
1. Окреме провадження : монографія / В. В. Комаров, Г.О. Світлична, І. В. Удальцова ; за ред. В.В. Комарова. — Х. : Право, 2011. — 312 с.;
2. Фурса С.Я. Окреме провадження в цивільному процесі України. – К. : Поліграфічний Центр Київського університету імені Тараса Шевченка, 1999 -309 с.;
3. Ясинок М.М. Особливості окремого провадження у цивільному процесуальному праві України: теорія та практика : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 / М. М. Ясинок; наук.; Нац. ун.-т "Одеська юридична академія". – Одеса, 2011. – 36 с.;
4. Світлична Г.О. Система справ окремого провадження та їх класифікація// Проблеми цивільного права та процесу: матеріали наук.-практ.конф., (31 травня2008 р.). - Х.: Харківнац. ун-т внутр. Справ, 2008.- с.132-136;
5. Білоусов Ю.В. Структура справ окремого провадження за новим Цивільним процесуальним кодексом України.[Електронний ресурс]/ Білоусов Ю.В. // Університетські наукові записки, 207, №1(21).-Режим доступу: www.univer.km.ua/visnyk/1227.pdf.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
