Ще починаючи з ХІІ ст. на терени Великої та Малої Польщі стали проникати німецькі колоністи, яким в цьому сприяло чимало чинників. А саме, вільної слов’янської землі було достатньо, робочої сили, задля її обробки не вистачало, а звідси й прихильне ставлення польських королів та панів до колоністів. Осідаючи великими громадами на слов’янських землях німці приносили з собою й своє право, яким вони правувались. І тут, безперечно, можна вести мову проте як німецьке міське право стало важливим містоутворюючим чинником. Так відомий дослідник німецької колонізації та магдебурзького права в Польщі О. Лянге, у своїй ґрунтовній монографії щодо локації великопольських міст на німецькому праві зазначав, що німецька колонізація принесла з собою до Польщі міське право, яке Польща до цього не знала, а без міського права немає міст в повному правовому сенсі цього слова [1, с. 12-13]. Приблизно на такій позиції стояв і С. В. Юшков [2, с. 183].
Польські королі, ідучи на зустріч колоністам, своїми привілеями надавали новим осадам користуватися німецьким правом – jus teutonicum magdeburgense. Зазвичай процедуру влаштування нової колонії на німецькому праві доручали уповноваженій особі – «локатору» (лендвійту) [3], який після необхідних організаційних заходів, з часом перетворювався у спадкового війта. Ця посада сконцентрувала в собі як адміністративні, так і судові функції, перебуваючи при цьому у ленних відносинах із землевласником. Саме інститут війтівства був характерним проявом німецького права в Польщі .
Від того, як в ХІІІ ст. на українських землях починається запровадження магдебурзького права, значна частина осадників міст походила з родин «локаторів», діти війтів та солтисів несли батьківську справу на нові землі. Отже осадники, що були походженням з магдебурзького архієпископства, займались локацією міст в Сілезії, їх нащадки у Малопольщі, Великопольщі, Хелмінській землі, на Спішу, малопольські осадники на Червоній Русі, хелмінські осадники в Прусії і на Мазовшу.
Отже декларована великими князями Литовськими, та до певної міри польськими королями, «політика нечипання старини» залишалася на папері привілеїв та жалуваних грамот, що не заважало, у повсякденному житті, руйнувати удільний порядок руських земель, замінювати удільних князів своїми намісниками та воєводами, перекладаючи на себе найбільш важливі права удільних князів, проводячи земельні реформи. Відкриті заходи щодо руйнування старини у юридичній площині стали проявлятися насамперед через запровадження магдебурії. Дослідники відзначають значний вплив німецького права на перебудову слов’янських земель, що межували з Німеччиною, та їх міського устрою. З цього часу розпочинається занепад в Польщі старослов’янського міського устрою, власне тоді ж давній город починає зватися «містом».
Література:
1. Lange O. Lokacja miast Wielkopolski właściwej; na prawie niemieckim w wiekach średnich (z mapą). Pamiętnik Historyczno-Prawny / Pod red. P. Dabkowskiego. T. I. Z. 5. Lwów : Nakladem redakcji Pamiętnik Historyczno-Prawny. 1925. 79 s. S. 12–13.
2. Юшков C. В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі / АН України, Ін-т історії України, Археограф. комісія. Відп. ред. В. А. Смолій. Київ : Наук. думка, 1992. 352 с. С. 183.
3. Владімірский-Буданов М. Німецьке право в Польщі й Литві. Розвідки про міста і міщанство на Україні-Русі ХV–ХVIII ст. Львів : З друкарні Наук. Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1903. С. 31.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
