Ідея створення Ліги Націй належить Великобританії. В кінці 1915 року міністр закордонних справ Грей запропонував створити міжнародну організацію по боротьбі за мир. Питання про Лігу на порядку денному було головним з таких причин: по-перше, як міжнародний орган Ліга справді могла внести практичний внесок у регулювання міжнародних відносин і зменшення небезпеки війни; по-друге, Ліга та її Статут були покликані дати правову й моральну санкції політиці великих держав [4, с. 25].
Було створено комісію, яка займалася підготовкою Статуту Ліги на чолі з Вільсоном. Почалася боротьба між Англією, Францією і США щодо проекту статуту. Пізніше Англія та США об'єдналися.
Питання створення Ліги викликали серйозні суперечки між головними учасниками конференції.
Згідно планів Вільсона, що створення світового порядку потрібно починати саме зі створення Ліги. Саме він наполягав на підготовці проекту створення Ліги спеціальною комісією. В рамках конференції 25 січня 1919 року було утворено комітет із підготовки проекту Ліги націй. Резолюцією передбачалося, що Ліга:
- буде створена для врегулювання всіх питань, пов'язаних зі встановленням миру і сприяння міжнародному співробітництву, здійсненню гарантій виконання прийнятих міжнародних зобов'язань;
- стане невід'ємною частиною загального договору про мир і залишатиметься відкритою для приєднання кожної цивілізованої нації, яка схвалить і підтримає її мету;
- забезпечить періодичні зустрічі її членів на міжнародних конференціях в інтересах чого будуть створені постійна організація та секретаріат для забезпечення роботи Ліги в перервах між конференціями [3, c. 206].
Ухвалення резолюції було безсумнівним успіхом Вільсона, але воно не гарантувало підготовку Статуту організації до закінчення роботи за договором із Німеччиною. Опоненти Вільсона не приховували надій на провал роботи комісії під його головуванням. Але американська делегація проявила наполегливість. Сам президент США разом із членом американської делегації Міллером двічі переробляли проект Ліги. Останній варіант був закінчений 2 лютого 1919 року, а 14 лютого цього ж року було опубліковано статут Ліги (англо-американський проект)[2, c. 56].
До структури Ліги Націй входили: Асамблея, Рада, Секретаріат, різні технічні комісії та допоміжні служби. Структура, функції та повноваження Ліги були визначені в Статуті. Річний бюджет Ліги становив близько 6 млн. Доларів. Місцем перебування головних органів Ліги була Швейцарія (м. Женева).
До Асамблеї входили представники всіх держав, що були членами Ліги націй. Сесії Асамблеї проходили щорічно у вересні, крім того, час від часу скликалися спеціальні сесії. Кожен член Асамблеї володів одним голосом. Асамблея мала широкі повноваження, які охоплювали всю сферу діяльності Ліги. У параграфі 3 Статуту говорилось, що Асамблея має право розглядати «будь-яке питання, що знаходиться в сфері повноважень Ліги або торкається питання миру в усьому світі». Внутрішня структура Асамблеї відповідала принципам побудови законодавчого органу, вона включала 7 постійних комісій, які зазвичай діяли паралельно технічним службам Ліги.
Рада була спочатку призначена для представників дев’яти держав. Неучасть США скоротило число членів Ради до 8. Протягом наступних 20 років ця цифра коливалася, та 1 січня 1940 року число членів Ради досягло 14. Членство в Раді могло бути постійним, непостійним і тимчасовим. Мета такого поділу полягала в тому, щоб надати право постійного членства в Раді; представництво малих держав здійснювалося на основі принципу ротації. Відповідно до Статуту засідання Ради проводилися чотири рази на рік, не рахуючи спеціальних засідань. Функції Ради, визначені Статутом, були настільки ж широкими, як і функції Асамблеї, однак Рада мала виняткові права у вирішенні проблем меншин, питань, пов'язаних із системою мандатів, проблеми Данцинга (Гданська), Саари, у вирішенні конфліктів і застосування статей Статуту, присвячених питанням колективної безпеки [1, c.580].
Секретаріат був адміністративним органом Ліги. Секретаріат діяв на постійній основі й чинив сильний вплив на політику Ліги. Очолював Секретаріат генеральний секретар, адміністративний керівник Ліги. У 1940 році в штат Секретаріату входили співробітники з 50 країн світу.
Головною метою Ліги Націй було зберегти мир у світі. До числа заходів, що застосовувались для збереження миру входили: скорочення та обмеження озброєнь; зобов'язання держав-членів Ліги виступати проти будь-якої агресії; взаємні угоди з арбітражу, юридичне врегулювання або здійснення спеціальних розслідувань Ради; угоди членів Ліги про взаємні дії в застосуванні економічних і військових санкцій. На додаток до цих основних умов було прийнято цілу низку різних положень, наприклад про реєстрацію договорів, захист меншин тощо [4, с. 302].
Отже, миротворчій діяльності Ліги Націй, як міжнародній організації були притаманні як негативні, так і позитивні риси. І хоча вона виявилася нездатною запобігти початку Другої світової війни, своєю діяльністю на першому етапі Ліга сприяла мирному врегулюванню конфліктів. Організація відіграла позитивну роль у вирішенні післявоєнних проблем. Так, за перші 10 років свого існування Лігою Націй було розглянуто три десятки міжнародних конфліктів, і більшість з них вдалося вирішити. Також до успіхів слід віднести встановлення контролю за поширенням наркотичних речовин і работоргівлею (в основному жінками). Крім того, були досягнуті значні успіхи в захисті прав та інтересів молоді. Ліга була пов'язана зі своїм юридичним органом - Постійною палатою міжнародного правосуддя, яка мала власну структуру і приймала самостійні рішення. Крім того, Ліга постійно знаходилась у тісній співпраці з багатьма міжнародними організаціями, які не мали з нею офіційних або історично сформованих зв'язків.
Слід зазначити, що в рамках Ліги Націй була зроблена перша спроба офіційної кодифікації. У 1924 році Рада Ліги утворила комітет експертів із 16 юристів, який повинен був займатися питаннями кодифікації міжнародного права, включаючи право договорів.
Уроки і досвід Ліги Націй були використані при створенні Організації Об'єднаних Націй. Сам факт створення постійної міжнародної організації загальнополітичного характеру з постійно діючим апаратом був подією важливого історичного значення. Ліга Націй будувалася як орган колективного підтримання миру, що означало крок до інтернаціоналізації відповідальності за збереження миру.
Література:
1. Колісніченко К. С. Особливості мандатної системи Ліги Націй в умовах універсального міжнародного правопорядку у період між двома світовими війнами / К. С. Колісніченко // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр . – 2010. – Вип. 48. – С. 578–583.
2. Крушинський Ю.Ю., Манжола В.А. Міжнародні відносини та світова політика. 1945 – 1980. Дати. Події. Факти: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2007 192 с.
3. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945 – 70-ті роки): Підручник / В.А. Манжола, М.М. Білоусов Л.Ф. Гайдуков та ін.. – К.: Либідь, 2003. –560 с.
4. Міжнародні організації: Навч. посіб. / За ред. О.С. Кучика. –– 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 749 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
