У культури, як у будь-якого процесу, який діалектично розвивається, є стала і новітня сторони. Стала сторона культури – це культурна традиція, яка сприяє акумуляції та трансляції суспільного досвіду минулого, і кожне нове покоління людей має можливість використовувати цей досвід як підгрунтя у своїй діяльності. У так званих традиційних суспільствах люди, засвоюючи культуру, відтворюють її зразки, а якщо і вносять будь-які зміни, то в рамках традиції. На її основі відбувається функціонування культури.
Культурні традиції як історична пам'ять – це неодмінна умова не тільки існування і розвитку культури, а й формування творчих якостей нової культури. Традиція включає в себе спадкоємність, засвоєння позитивних результатів попередньої діяльності – це загальний закон розвитку, який діє в сфері культури, маючи особливо важливе значення [1, с. 176-178].
Поняття культурні традиції є, з одного боку, властивістю культури, яка відбиває форму взаємодії з нею людини, а з іншого, – елементом історичної свідомості, її буденно-практичною формою, яка співіснує разом з науковою формою історичної свідомості, що в свою чергу має прояв у вигляді концепцій та підходів, сформованих історичною наукою. Взагалі історичну свідомість розуміють як “сукупність міфологічних, фольклорних, історико-художніх і наукових цінностей, кількість яких і зміст відповідають системі видів духовної діяльності суспільства в історичному поступі” [2, с. 181]. Вона містить в собі “знання історії, узагальнення історичного досвіду, уроків історії, відношення до подій, до історичного процесу, оцінку фактів, переконання” [3, с. 120].
Хоча традиція уособлює буденно-практичний рівень історичної свідомості, який, як правило, зводиться до емоцій, уявлень, суб’єктивної оцінки того, що було, для неї залишається місце і в науці – знані доведеному, обґрунтованому, вивіреному. Не дивлячись на визнання багатоманітності традицій, в культурно-історичній традиції часто вбачають джерело моральності і духовності [4, с. 29].
Культурна традиція цілісно поєднана з національною ментальністю, типом культури, геополітичними і етнічними векторами тощо, реалізовуючи якщо не вічні, то принаймні довготривалі, стійкі, збалансовані стани, інерцію спокою, укладу, віри [5].
Ментальність являє собою багаторівневу систему для позначення своєрідності проявів групової свідомості в історичному часі і географічному просторі щодо певного рівня суб'єктності. Ментальність вбирає в себе культуру як найцінніше, що стає метою існування та розвитку суспільства. Культура – вища стадія розвитку ментальності. Поняття “культура” індивідуалізоване для кожного рівня суб'єктності. Тому кажуть, що культура народу складається з культурних традицій і культури кожної людини. Ментальність і культура – структурно близькі, але якісно різні категорії. Ментальність змінюється в часі швидше, ніж культура. Культура більш інерційна, фундаментальна [6, с. 168-177].
Менталітет українців – це складне і багатоструктурне явище, яке відображає багатовікову історію. Серед притаманних йому якостей, ключовими залишаються індівідуалізм, емоційність і духовність. Саме ці критерії, як можна детальніше, дають уявлення про сутність української “душі” [7, с.177-184].
Говорячи про ментальність іспанців, варто зауважити, що іспанці – одна з найбільш індивідуалістичних націй в світі. Порядок розстановки пріоритетів для іспанця обернено пропорційний їх реальній значимості, але прямо пропорційний близькості їх з індивідом. Це є інтегральною характеристикою людини пристрасті, адже вона має прислухатися до свого власного голосу. Психологічний центр ваги іспанської нації розташовується в душі, і тому природна реакція на обставини життя для представників цього народу полягає в пристрасті. Іспанці поважають культуру своєї країни та ставляться до неї дуже серйозно. В Іспанії сильні обряди та традиції, які ретельно зберігаються і з гордістю демонструються з метою підкреслення регіональних особливостей [8, с. 34-43].
Загалом, культура України має давню історію, вона розвивалася в складних історичних умовах протягом тривалих віків. Створюючи свої культурні цінності, українська народність вбирала в себе традиції багатьох народів, доля яких була пов'язана з історією України.
Великий вплив на культуру українського народу справили грецька, римська та візантійська культури, завдяки яким культура України здобула багато знань і умінь. Важливою подією, яка визначилась на багато століть художнім і духовним розвитком культури України, стало прийняття християнства в 988 році.
Незважаючи на різноманіття різних джерел світової культури, українці створили свою самобутню, не схожу на будь-яку іншу, унікальну культуру. Культура України відображає неповторність духовного світу народу, природу, яка його оточує, та специфіку традицій, звичаїв та обрядів.
Протягом багатьох століть культура України розвивалася як народна. Селяни, ремісники, козаки стали справжніми творцями та носіями культури.
Коли говорять про культурні традиції України, на думку спадає велика кількість цих традицій: традиції святкування християнських та дохристиянських свят (Свят-вечір, Івана Купала, Трійця, розпис крашанок тощо), традиції спілкування молоді (вечорниці, колядування, поливаний понеділок), культурні традиції суспільного та сімейного співіснування (повага до старших, виховання дітей, звичаї та обряди всіх етапів життя людини). Культурні традиції України – це звід правил, за якими здебільшого живуть сучасні українці, це те, що дає можливість самовизначитися та ідентифікувати себе зі своїми предками.
Іспанія – це країна, в якій різноманітність та багатство культури дуже тісно сплетені з історичними традиціями. Витоки культурних традицій Іспанії беруть свій початок за часів правління кельтів, їх розвиток тривав в епоху Римської імперії, а мавританський вплив припинився з початком Реконкісти – хрестових походів християн проти мусульман.
Сягаючи своїми коріннями в багатий історичний розвиток, іспанська культура протягом всього часу не просто формувалася рівним спокійним ритмом, вона мала свої періоди розквіту та занепаду, досягла високого рівня і відіграє важливу роль у світовій культурі [9, с. 78-103].
Культурні традиції Іспанії нерозривно пов'язані із коридою, танцювальним стилем “фламенко”, іспанським боєм на гітарі і ромеріас (фестивалі сільських ярмарків). Саме ці культурні традиції передають особливості ментальності іспанців, а саме їхню емоційність, пристрасть як до життя, так і до смерті, неспішний стиль життя.
Іспанські свята як частина культурної традиції Іспанії мають релігійну основу і проводяться на честь конкретного святого чи присвячені Богородиці і Діві Марії. Під час проведення ромеріас панує атмосфера веселощів і єднання народу. Всі свята супроводжуються проведенням незвичайних змагань і закінчуються обов'язковою ходою в кінці дня, в якій беруть участь всі жителі міста [9, с. 78-103].
Незважаючи на істотний пласт наукових доробок щодо розглянутої теми, варто зазначити, що дослідження культурних традицій як транслятора історично-культурного минулого мають проводитися й надалі з урахуванням постійних змін як в культурі загалом, так і щодо культурних традицій Іспанії та України, оскільки унікальність та самобутність цих традицій дає безмежне поле для діяльності дослідників.
Література:
1. Мазина Ю.И. Культурные традиции как ценностный ориентир существования и развития современной культуры / Ю.И.Мазина // Известия Алтайского государственного университета. – 2011. – № 2. – С. 176-178.
2. Надольний І. Історична свідомість / І. Надольний // Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник. – К.: Генеза, 1997. – С. 181.
3. Журавлев Г.Т., Меркушин В.И., Фомичев Ю.К. Историческое сознание: опыт социологического исследования / Г.Т. Журавлев, В.И. Меркушин, Ю.К. Фомичев // Вопросы истории. – 1989. – № 6. – С. 120.
4. Казанский А.А. Будущее вчерашнего дня: культурно-историческая традиция в системе массовой информации /А.А. Казанский // Человек и культурно-историческая традиция. Сборник науч. трудов. – Тверь, 1991. – С. 29.
5. Вашкевич В.М. Культурно-історична традиція як джерело формування історичної свідомості молоді [Електронний ресурс] / В.М. Вашкевич. – Режим доступу: http://novyn.kpi.ua/2005-1/01
6. Иванова Т.В. Ментальность, культура, исскуство / Т.В. Иванова // Общественные науки и современность. – 2002. – № 6. – С. 168-177.
7. Вдовиченко Е.В. Проблема самоидентификации наций: особенности украинского менталитета / Е.В. Вдовиченко // Future Humane Image. – 2014. – № 3. – С. 177-184.
8. Смирнова Е. В. Культурные доминанты в языковой картине мира испанцев: дис. ... канд. филол. наук: 10.02.05/Смирнова Екатерина Валерьевна. – М., 2015. – 206 с.
9. Локтев С.П. Этнокультура Испании / С.П. Локтев. – Пятигорск: ПГЛУ, 2009. – 120 с. – 120 с.
________________
Науковий керівник: Шарпатий Віктор Григорович, доктор історичних наук, професор, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
