Зараз модно говорити та дбати про екологію, про охорону природних ресурсів, про їх відновлення та раціональне використання. Споконвіку в Україні особливим природним ресурсом вважають землю, яка водночас є фундаментом, основою життєдіяльності людини. Проте, у наш час давно обіцяні реформи щодо охорони цього природного ресурсу так і не досягли позитивних змін. Ці недореформи призвели до занедбаного та зневажливого ставлення до оброблюваності землі, підвищення еродованості ґрунтового покриву та взагалі до неефективного землекористування.
Через надмірну розораність, невнесення достатньої кількості органічних речовин, міндобрив, забруднення, сьогодні, відбувається занепад такого важливого для нашої країни природного ресурсу, так звана деградація. Тому саме консервація є одним із дієвих заходів забезпечення відновлення якісного стану ґрунту.
Як зазначає, Лісова Т., у сучасних умовах залишаються недостатньо врегульовані суспільні відносини у сфері відновлення земель. Відновлення якісного стану ґрунтів здійснюється відповідно до нормативно-правових актів різної юридичної сили, що призводить до виникнення юридичних прогалин та колізій у механізмі правового регулювання земельних правовідносин. [1]
Термін консервації земель визначається у ст. 1 Закону України «Про охорону земель» як припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я. [2] Подібне визначення міститься у Законі України «Про загальнонодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», а саме: «Консервація земель — виведення з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) земель на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні» [3].
Слід зауважити, що у інших нормативно-правових актах, які регулюють це питання не міститься у нормах визначення, що являє собою консервація земель. Лише наводиться перелік земель, які підлягають такому засобу відновлення.
Також, слід згадати і те, що у 2008 році за ініціативою народних депутатів Терещуком С. М., Литвином Ю. О., було створено законопроект № 2628 від 10.06.2008 року «Про консервацію земель», проте його не було прийнято [4].
Питання консервації земель регулююється такими нормативно-правовими актами: Земельний кодекс України (Глава 26-28) [5], Закон України «Про охорону земель» [2], наказ Мінагрополітики України від 26.04.2013 № 283 «Про затвердження Порядку консервації земель» (далі -Порядок) [6], та інші.
З наведених вище визначень та керуючись нормами, зазначеними у вказаних нормативно-правових актах, випливає, що законом виділяється три види земель, які підлягають консервації: деградовані, малопродуктивні та техногенно забруднені.
У Земельному кодексі України (далі -ЗКУ), а саме у статті 171 наведено земельні ділянки, які відносяться до деградованих та малопродуктивних земель. А у статті 169 ЗКУ зазначено, які землі є техногенно забрудненими. [5]
Отже, до деградованих земель відносяться: земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші.
До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.
Техногенно забруднені землі - це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До техногенно забруднених земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо [5].
У частині 2 статті 172 ЗКУ зазначено, що консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення [5]. Ця ж сама норма міститься у п.2 Порядку [6].
Слід звернути увагу, що поняття «залуження» та «заліснення» не визначені у Земельному кодексі України, Порядку консервації земель та Законі України «Про охорону земель». Визначення можемо зробити, звернувшись до Закону України «Про меліорацію земель» [7], а саме статтей 5 та 8 цього закону.
Звернувшись до вказаного вище закону та поглядів науковців Р. Панаса та М. Маланчука, можна зробити висновок, що залуження – це захід культурно-технічної меліорації, що передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб, а заліснення є заходом агролісотехнічної меліорації, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом лісових насаджень на ярах, балках, крутосхилах, пісках з метою захисту їх від водної та вітрової ерозії, а заодно й поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь [7; 8].
Також варто звернути увагу на те, що у землевпорядній науці розрізняють два види консервації земель: консервацію-реабілітацію і консервацію-трансформацію. В першому випадку земельна ділянка після відновлення ґрунтової родючості знов залучається у сільськогосподарське виробництво в якості ріллі. Консервація-трансформація тягне за собою настання більш серйозних правових наслідків. Вона передбачає переведення земельної ділянки зі складу ріллі в інший вид сільськогосподарських угідь, або, навіть, до іншої категорії земель (наприклад, лісогосподарського призначення чи природно-заповідного фонду) [9;10, с. 34].
При цьому, заходи консервації-реабілітації спрямовані на підвищення родючості ґрунтів шляхом безпосереднього фізичного впливу на шар ґрунту земельної ділянки (здійснення широкого комплексу агротехнічних, агрохімічних, протиерозійних, меліоративних операцій). На відміну від цього, при консервації-трансформації підвищення родючості ґрунтів здійснюється опосередковано, через оптимізацію структури сільськогосподарських угідь. Проте це не означає, що в даному випадку агротехнічні заходи з підвищення родючості ґрунтів не повинні здійснюватися. Фахівці-ґрунтознавці наголошують на тому, що консервація-трансформація не відміняє необхідності систематичного застосування на земельній ділянці заходів з охорони, відновлення та підвищення родючості ґрунтів [9].
На думку Хомінець С.В., консервація земель спрямована на вирішення двох завдань. По-перше, вона виступає важливим організаційно-правовим заходом підвищення родючості ґрунтів сільськогосподарських угідь (у разі повернення земельної ділянки після завершення процедури консервації до сільськогосподарського обігу). По-друге, забезпечує оптимізацію сільськогосподарського землекористування шляхом вилучення непридатних для товарного виробництва земель з інтенсивного обробітку і переведення їх до інших категорій земель [9].
Тобто, зазначені вище два види консервації не наведено в жодному нормативно-правовому акті, однак у правовій науці багато науковців їх виділяють.
Висновок. Відновлення якісного стану ґрунтів здійснюється відповідно до нормативно-правових актів різної юридичної сили, що призводить до виникнення юридичних прогалин та колізій у механізмі правового регулювання земельних правовідносин. Вважаємо за потрібне, звернути увагу законотворцям на узгодженість норм у сфері консервації земель, на можливість правового закріплення двох видів консервації: консервації-реабілітації та консервації-трансформації, та на чітке визначення понять «заліснення» та «залуження».
Література:
1. Лісова Т. В. Щодо питання про відновлення земель як виду земельних відносин. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2016. Вип. 36(1). С. 200-203.
2. Про охорону земель: Закон України від 19.06.2003 № 962-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 39. ст.349
3. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки: Закон України від 21.09.2000 № 1989-III. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2000. № 47. ст.405
4. Про консервацію земель: проект закону від 10.06.2008 № 2628.
5. Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 № 2768-III. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2002. № 3-4. ст.27
6. Про затвердження Порядку консервації земель: Наказ Мінагрономполітики України від 26.04.2013 № 283.
7. Про меліорацію земель: Закон України від 14.01.2000 № 1389-XIV. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2000. № 11. ст.90
8. Панас Р. Консервація деградованих і малопродуктивних орних земель як основа збереження їх родючості . Р. Панас, М. Маланчук. Сучасні досягнення геодезичної науки та виробництва. 2014. Вип. 1. С. 67-69.
9. Хомінець С. В. Організаційно-правове забезпечення консервації сільськогосподарських угідь. Теорія і практика правознавства. 2014. Вип. 2.
10. Шквир М. І. Здійснення економіко-екологічної оптимізації агроландшафтів Канівського району Черкаської області. Землевпорядний вісник. 1999. № 2. С. 34.
________________
Науковий керівник: Дейнега Марина Андріївна, кандидат юридичних наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
