Погляди сучасних українських дослідників гри будуються на ґрунтовних концепціях гри попередників. Гра вважається певним видом креативної діяльності людини, у процесі якої в уявній формі відтворюються способи дій з предметами, стосунки між людьми, норми соціального життя та культурні надбання людства, які характеризують історично досягнутий рівень розвитку суспільства. Поняття «гра» розглядається сучасними українськими дослідниками як родове щодо термінологічного словосполучення «ігрова діяльність».
У дошкільному віці гра є провідною діяльністю, у процесі якої відбуваються важливі зміни у психіці дошкільника, що готують його перехід до нового, вищого щабля розвитку; створюються умови для соціалізації дитини, становлення й саморозвитку її особистості; у цей період у контексті гри виникають та диференціюються нові види діяльності, зокрема трудова, естетична, навчальна тощо [1, с. 139].
Відомий дослідник гри Й. Хейзінга, зазначав, що у деяких мовах (грецькій, китайській, санскриті) такого слова, як «гра» немає, а є різні слова для позначення ігор дітей, наприклад, змагальні ігри, ігри-вистави, азартні ігри, розумні (інтелектуальні) тощо.
У педагогічних енциклопедіях, гра розглядається як вид креативної діяльності людини, у процесі якої в уявній формі відтворюються способи дій з предметами, стосунки між людьми, норми соціального життя та культурні надбання людства, які характеризують історично досягнутий рівень розвитку суспільства [1, с. 139–140].
Енциклопедичні словники пояснюють гру як «... вид непродуктивної діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі. В історії людського суспільства гра переплітається з магією, культовою поведінкою. Має важливе значення у вихованні, навчанні, розвитку дітей як засіб психологічної підготовки до майбутніх життєвих ситуацій ...» [2, с. 434].
У філософських енциклопедіях гра розглядається як одна із головних форм естетичної діяльності, тобто неутилітарної, що здійснюється заради неї самої і надає, зазвичай, її учасникам і глядачам естетичної насолоди, задоволення, радості [3, с. 67].
Досліджуючи сутність гри з позицій спрямованості та змістовної функції, словник «Психологія» формулює її наступним чином: «... гра – форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямованої на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого у соціально закріплених способах здійснення предметних дій, у предметах науки і культури [4, с. 127–128].
В Українському педагогічному словнику С. Гончаренка «ігрову діяльність» визначено як вид активної діяльності дітей, у процесі якої вони оволодівають соціальними функціями, стосунками та рідною мовою як засобом спілкування між людьми [5, с. 139].
Досить актуальним для української педагогіки вважаємо визначення, подане Н. В. Кудикіною, яка розуміє «ігрову діяльність» як «динамічну систему взаємодії дитини з навколишнім середовищем, у процесі якої відбувається його пізнання, засвоєння культурно-історичного досвіду і формування дитячої особистості» [6, с. 58–59].
Спираючись на психолого-педагогічну концепцію ігрової діяльності, розроблену Н. В. Кудикіною, можна констатувати, що понятійний термін «ігрова діяльність» є родовим стосовно категорії «гра». Науковець визначає гру як «конкретний прояв індивідуальної і колективної ігрової діяльності дитини, що має конкретно-історичний, багатовидовий та креативний характер» [6, с. 59].
Доповнюючи наведене визначення, Т. Піроженко акцентує увагу на тому, що гра – є активною формою пізнання навколишньої дійсності у період дитинства [7, с. 9].
В. Г. Бутенко ігрову діяльність розглядає як важливий компонент психолого-педагогічної системи, яка цілеспрямовано використовується для базової підготовки особистості до вирішення проблем у майбутньому. У грі розвиваються та проявляються новоутворення дитини, які дають змогу навчитися самостійно планувати, виконувати і контролювати власну діяльність. Науковцем встановлено, що для раціональної організації ігрової діяльності дітей старшого дошкільного віку доцільно здійснювати правильне педагогічне керівництво, спираючись на знання особливостей розвитку психічних процесів у грі [8, с. 55].
На думку С. О. Довбні, ігрова діяльність – це динамічна система взаємодії дитини з навколишнім середовищем, у процесі якої відбувається його пізнання, засвоєння культурно-історичного досвіду і формування дитячої особистості. Специфіка ігрової діяльності полягає у тому, що її продуктивність визначається активним функціонуванням уяви дітей і міжособистісного спілкування. Гра – це конкретний прояв індивідуальної та колективної ігрової діяльності дитини, яка має конкретно-історичний, багатовидовий, креативний і багатофункціональний характер [9, с. 248–249].
Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, Н. Кудикіна, Н. Короткова К. Щербакова, Н. Гавриш та ін.) досліджуючи формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх, дійшли висновку, що гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри [10, с. 306–308].
Здійснений аналіз концепцій теорій гри, концепцій гри дошкільників запропонованих вітчизняними педагогами та психологами дозволив нам виділити характерні риси ігрової діяльності:
1. Гра – є видом непродуктивної діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі гри.
2. Будь-яка гра є, перш за все, вільною діяльністю, адже гра за наказом вже не є грою, а мабуть певною нав’язаною імітацією, відтворенням гри. Завдяки вільному характеру, гра виходить за межі природного процесу, вона приєднується до нього, розміщуючись зверху як прикраса. Дитина грає, бо відчуває задоволення від гри, і у цьому полягає її свобода. Сама гра не диктується фізичною необхідністю, тим більше моральним обов’язком. Гра не є завданням, вона протікає «у вільний час». І лише коли гра поєднується із виконавським мистецтвом (наприклад, театральна постановка, виконання музичних творів тощо) або спортом, поняття необхідності, завдання, обов’язки прирівнюються до гри.
3. Гра не є «буденним» життям і життям як таким. Вона скоріше є виходом за межі цього життя у тимчасову сферу діяльності. Навіть мала дитина знає, що грає лише «начебто» взаправду, що все «понарошку». Не будучи «повсякденним» життям, гра лежить за рамками процесу безпосереднього задоволення потреб і пристрастей, перериває цей процес. Вона вклинюється у нього як тимчасова дія, яка протікає усередині себе самого і відбувається заради задоволення, принесеного самим виконанням дії.
4. Гра відокремлюється від «буденного» життя місцем дії і тривалістю, вона «розігрується» у певних рамках простору і часу. Її перебіг і сенс уміщені у ній самій. Гра розпочинається, і в певний момент закінчується. Вона зіграна. Поки вона відбувається, у ній панує рух, прямо і назад, підйом і спад, чергування, зав’язка і розв’язка. Крім того, будь-яка гра протікає усередині свого ігрового простору, що заздалегідь позначається, матеріально або тільки ідеально, навмисно або як би само маючи на увазі. Гральний стіл, сцена, дитяча кімната, спортивний дитячий майданчик – усі вони за формою і функціями є сутністю ігрового простору, тобто «відчужена земля», відокремлені, обгороджені, «освячені» території, на яких діють особливі, власні правила.
5. Грі властива емоційна і вольова напруга. Вона викликається невпевненістю, нестійкістю, якимось певним шансом або можливістю. Щоб щось «вдалося», потрібні зусилля. В азартній грі і в спортивному змаганні, вони досягають крайньої межі. Напруга гри піддає перевірці гравців: їх фізичну силу, витримку та наполегливість, винахідливість, завзятість і відвагу, витривалість, а разом з тим і духовні сили, якщо гравець має бажання виграти.
6. У кожній грі є свої правила. Вони диктують, що матиме силу всередині відокремленого грою тимчасового маленького світу. Правила гри обов’язкові і не підлягають сумніву. Варто порушити правила, і вся будівля гри руйнується, гра перестає існувати.
7. Винятковість і відособленість гри проявляється у характерній таємничості, якою гра любить себе оточувати. Вже маленькі діти підвищують принадність своїх ігор, роблячи з них «таємницю» – «це гра для нас, а не для інших». Що роблять ці інші за межами нашої гри, нас тимчасово не цікавить. Усередині сфери гри, закони і звичаї світу повсякденності, сили не мають. Ми існуємо і робимо «по-іншому».
8. Однією з особливостей гри є наявність явища «загравання», коли дитина не може вирватися з «полону» гри. Явище, властиве, напевно, тільки ігровій діяльності.
9. Гра породжує ігрові асоціації дітей: «група дітей яка поблизу ракети – готується у космос», «група дітей які на піску будують місто», «група дітей яка імітує футбольний турнір» тощо. Об’єднує партнерів по грі почуття, що вони перебувають в якомусь винятковому становищі, разом роблять щось важливе, разом відокремлюються від інших, виходять за рамки загальних норм життя, – це почуття зберігає свою певну силу й за межами ігрового часу.
Література:
1. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; голов. ред. В. Г. Кремень. Київ : Юрінком Інтер, 2008. 1038 с.
2. Большой энциклопедический словарь. Москва : Научное издательство «Большая Российская энциклопедия». Санкт-Петербург : «Норинт», 2001. 2144 с.
3. Новая философская энциклопедия : в 4 т. / Ин-т философии Рос. акад. наук; Нац. обществ.–науч. фонд; науч.-ред. совет. : В. С. Степин и др. Москва : Мысль, 2000-2001. Т. 2 : Е–М. 2001. 634 с.
4. Психология : Словарь / В. В. Абраменкова и др. ; под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. Москва : Политиздат, 1990. 494 с.
5. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ : Либідь, 1997. 376 с.
6. Кудикіна Н. В. Теоретичні засади педагогічного керівництва ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі : дис. ... д–ра. пед. наук : 13.00.01. Київ, 2004. 404 с.
7. Піроженко Т. Зберегти та розвинути творчу активність дитини. Вихователь-методист. 2010. № 5 (травень). С. 4–9.
8. Бутенко В. Г. Психолого-педагогічні основи ігрової діяльності дітей старшого дошкільного віку. Збірник наукових праць Херсонського державного університету. Вип. LXXII. Т. 2. С. 51-56. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/znppn_2016_72(1)__12
9. Довбня С. О. Гра як історико-педагогічний феномен. Педагогічна освіта: теорія і практика. 2011. Вип. 9. С. 245–249. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/znppo_2011_9_47
10. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка : навч. посібник. Київ : Академвидав, 2004. 456 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
