На основі поняття «екобезпечного розвитку» сьогодні формується нова світоглядна парадигма вирішення проблем взаємодії людини та природи, що, зрештою, відкриває нові можливості для практичної реалізації відповідної екологічної політики. Центральне місце при цьому посідає людський чинник, адже саме людина несе основну відповідальність за сучасну екологічну кризу.
Відповідно, її подолання в першу чергу передбачає зміни духовних засад життєдіяльності людини, що актуалізує проблематику формування екологічної свідомості екоцентричного типу. Формування екологічної свідомості як основи екобезпечного розвитку передбачає цілеспрямовані заходи з екологічної освіти та виховання. Згідно з цим, метою екологічного виховання і освіти є цілеспрямоване формування у кожної людини на всіх етапах його життя глибоких і міцних екологічних знань, цілісних уявлень про біосферу, розуміння органічного взаємозв’язку і єдності людства і довкілля, ролі природи в житті суспільства і людини, необхідності і значущості її охорони і раціонального використання ресурсів, виховання особистої відповідальності за стан довкілля. Кінцева мета такої освіти полягає в тому, щоб представити населенню можливість зрозуміти складний характер довкілля і необхідність для всіх країн розвиватися так, щоб це узгоджувалося з довкіллям. Подібна освіта повинна також сприяти усвідомленню людством економічної, політичної і екологічної взаємозалежності сучасного світу, з тим щоб підвищити відчуття відповідальності всіх країн, що стане передумовою для вирішення серйозних проблем довкілля на глобальному рівні [1].
Оскільки включення екологічних аспектів до змісту окремих навчальних предметів, дисциплін, курсів обмежується специфікою освітньо-виховних завдань останніх, доцільним є запровадження окремих узагальнюючих курсів екологічного змісту до навчальних планів усіх навчальних закладів [2].
Головним орієнтиром екологічної освіти вважають формування особистості з екоцентричним типом екологічної свідомості. Виходячи з цього екологічна освіта повинна вирішувати три завдання [3]:
1) Формування адекватних екологічних уявлень, тобто уявлень про взаємозв’язки в системі «людина – природа» і в самій природі. Така система уявлень дозволяє особі знати, що і як відбувається в світі природи між людиною і природою, і як слід поступати з точки зору екологічної доцільності.
2) Формування відношення до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільної поведінки особи, для цього необхідне ще і відповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поведінки.
3) Формування системи умінь і навиків (технологій) і стратегій взаємодії з природою.
Отже, принципово важливим питанням з точки зору цілей екобезпечного розвитку сьогодні є трансформація ціннісної сфери екологічної свідомості.
Література:
1. Блащишин О. И. Человечество перед лицом глобальных экологических проблем / О. И. Блащишин // Ноосфера і цивілізація. – 2011. –Вип. 10–11. –С.204–208.
2. Акопян В.Г. Головні контури сучасної екологічної парадигми розвитку цивілізації / В.Г.Акопян // Нова парадигма. – Вип. 96. –К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. – С. 63–74.
3. Дерябо С.Д. Экологическая педагогика и психология : [Учеб.пособие для вузов] / С.Д.Дерябо, В.А.Ясвин. –Ростов н/Д.: Фенікс, 1996 –476 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
