Проблема з’ясування природи місцевої влади та її співвідношення із центральною владою з огляду на їх важливість для вдосконалення демократичної, правової державності в Україні є надзвичайно актуальною. У країнах Західної Європи це питання вирішується через упровадження принципу субсидіарності і є базовою вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування.
Питання принципу субсидіарності у місцевому самоврядуванній України досліджували в своїх працях такі науковці, як: П.Свянєвич, Н.Глазунова, В. Кравченко, М. Корнієнко, І. Софінська.
Європейська хартія місцевого самоврядування закріплює в європейському законодавстві принцип субсидіарності як такий, що визначає розподіл повноважень різних рівнів публічної влади у державі [1, с. 246–254]. Як результат децентралізації державного управління та розбудови реального місцевого самоврядування розглядає принцип субсидіарності В.Токовенко. Субсидіарність наближує громадянина якомога ближче до процесу прийняття рішень, що свідчить про підвищення її значення в процесі управління [2, с. 136–137].
Відтак, забезпечуючи наближення системи влади в Україні до європейських стандартів, головним постає визначення більш чітких критеріїв та механізмів впровадження принципу субсидіарності у практику публічного управління в Україні.
Субсидіарність – це принцип, на якому базуються певні сфери суспільних відносин і сучасне демократичне суспільство загалом. Принцип субсидіарності позиціонується як необхідна складова вільного та незалежного місцевого самоврядування. У цьому разі він виступає європейським правовим стандартом місцевого самоврядування.
Згідно з принципом субсидіарності, влада повинна бути якомога ближче до громадян. Держава повинна проявляти ініціативу тільки в тих питаннях, де можливостей незалежних приватних осіб і організацій виявляється недостатньо. У випадку, якщо завдання може бути вирішене на місцевому рівні так само ефективно, як і на національному рівні, слід віддати перевагу місцевому рівню.
Сьогодні процес перерозподілу повноважень між рівнями управління вже не можна уявляти як статичну якість організаційно-управлінських структур. Поняття субсидіарності констатує, що місцеві умови та обставини не тільки різняться між собою, але й змінюються впродовж певного часу. Тому обсяг послуг, що надаються, так само як і обсяг функцій місцевих органів управління, повинен відповідати постійно змінюваним та оновленим потребам і умовам, враховуючи місцеві вимоги та побажання.
У демократичних державах принцип субсидіарності лежить в основі інституціональної організації влади й управління, і полягає в тому, що, по-перше, держава виконує лише функції, здійснення яких не під силу громадянам, їх об’єднанням і територіальним колективам, а, по-друге, що до компетенції органів самоврядування вищого рівня належить виконання лише тих завдань, які не можуть бути краще виконані на нижчому рівні.
Принцип субсидіарності на законодавчому рівні вперше було закріплено в постанові Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 р. «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року», де він був визначений як принцип «розподілу владних повноважень, за яким місце надання адміністративної (управлінської) послуги максимально наближене до її безпосереднього споживача з урахуванням повноти надання належної якості послуги шляхом концентрації матеріальних і фінансових ресурсів на відповідному рівні територіального управління».
Саме зміцнення основ місцевого самоврядування має гарантувати покращення якості життя громадян, забезпечити реалізацію соціальних прав людини та громадянина на місцевому рівні незалежно від регіону, і тим самим подолати соціальну напругу та політичну нестабільність. Масштабне реформування органів публічної влади шляхом децентралізації та втілення в життя основоположного принципу субсидіарності сприятиме вирішенню питань життєдіяльності територіальних громад.
Таким чином, принцип субсидіарності є одним з найважливіших принципів організації інститутів влади, який має безпосереднє відношення до місцевого самоврядування [3, с. 130]. Основна ідея цього принципу полягає в тому, що центральна та регіональна влада повинна втручатися у діяльність органів місцевого самоврядування лише тією мірою і в тих межах, за якими територіальна громада не може задовольнити свої різноманітні потреби. Принцип субсидіарності – це принцип децентралізації, згідно з яким соціальні проблеми мають вирішуватися на найнижчому і віддаленому від центра рівні. Тобто принцип субсидіарності – це принцип децентралізації з позиції центральної влади. Послідовно впроваджений, цей принцип може доволі ефективно працювати.
Література:
1. Абасов Г. Г. Гарантії прав місцевого самоврядування в Україні: актуальні проблеми теорії та практики : монографія. 2-ге вид., доповн. Київ: Юридична думка, 2013. 303 с.
2. Європейська Хартія місцевого самоврядування/ пер. з англ. Є.М. Вишневський. Страсбург: Рада Європи, 1985. 9 с; Розпорядження Кабінету Міністрів України «Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» №333-р від 1 квітня 2014р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80
3. Софінська І. Д. Принцип субсидіарності у місцевому самоврядуванні в Україні та країнах ЄС: монографія. Львів: Каменяр, 2014. 186 с.
4. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
5. Ткачук А. Ф. Місцеве самоврядування та децентралізація. Законодавство (навч. модуль). Київ: ІКЦ «Легальний статус», 2016. 80 с.
________________
Науковий керівник: Ухач Василь Зіновійович, кандидат юридичних наук, доцент, Тернопільський національний економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
