Однією з найпоширеніших форм господарювання у сільському господарстві є фермерські господарства, кількість яких, невпинно зростає. Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства визначено Законом України № 973-IV від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» (далі — Закон).
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.
Визначальними при створенні та функціонуванні фермерських господарств є земельні правовідносини, адже займатися вирощуванням товарної аграрної продукції без використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення неможливо. Більше того, передумовою державної реєстрації фермерського господарства (зі статусом юридичної особи) є набуття громадянином (кількома громадянами) України, які виявили бажання створити таке господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність (передача в користування) для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Оскільки під час створення фермерського господарства земельні ділянки набуваються фізичними особами (його майбутніми засновниками, членами), то нерідко виникають питання визначення юрисдикції тих чи інших справ у спорах щодо земельних ділянок фермерських господарств.
Однією з найпоширеніших категорій юрисдикційних спорів є спори щодо земельних ділянок фермерських господарств, наданих в оренду фізичним особам при створенні таких господарств. Оскільки законодавством України визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам — членам такого господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 12 Закону), то важливим є співставлення дати звернення до суду з відповідним позовом та дати державної реєстрації фермерського господарства.
З комплексного аналізу статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов’язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
Отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства передбачає, зокрема, звернення відповідної фізичної особи до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання земель, розроблення на підставі дозволу цих органів проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки. На цій стадії формування земельних правовідносин також виникає низка юрисдикційних спорів, які можуть бути вирішені адміністративним судом.
Практика Великої Палати Верховного Суду з розгляду справ у спорах щодо земельних ділянок фермерських господарств дозволяє підсумувати, що юрисдикція суду (цивільного, господарського чи адміністративного) щодо розгляду відповідного земельного спору визначається не лише з урахуванням суб’єктного складу сторін, а передусім з огляду на сутність, характер та особливості спірних земельних правовідносин.
Література:
1. Земельний кодекс України (2001 р.) [Електронний ресурс] - режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/paran992;
2. Закон України «Про фермерське господарство» (2003 р.) [Електронний ресурс] - режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/973-15;
3. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18)
________________
Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу, Національна академія внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
