Впродовж тривалого часу науковці приділяли чимало уваги дослідженню сутності речових доказів у кримінальному процесі, а також різним аспектам удосконалення законодавчої регламентації доказування із використанням такого виду доказів. Разом з тим, чимало питань залишаються дискусійними, вчені та практичні працівники нерідко висловлюють протилежні підходи щодо розуміння окремих аспектів досліджуваного явища.
У зв’язку з ухваленням у 2012 р. Кримінального процесуального кодексу України (Далі – КПК України), а також наступних змін і доповнень до нього, законодавче визначення речових доказів зазнало певних змін. До прикладу, Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 р. (Далі – КПК України 1960 р.) у ст. 78 містив таке визначення : «Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності». Натомість чинний КПК України у ч.1 ст. 98 визначає, що «Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення». З наведених визначень ми можемо бачити, що законодавець зробив окремі уточнення щодо видів речових доказів. Разом з тим, підхід до визначення таких доказів через наведення переліку їх окремих видів. Однак науковці, які займаються дослідженням сутності та правової природи речових доказів пропонують доктринальні їх визначення, які значною мірою відрізняються.
До прикладу, автор дисертаційного дослідження проблематики речових доказів І.О. Крицька пропонує як речовий доказ розуміти «матеріальний об’єкт, отриманий у встановленому законом порядку, який за своїми об'єктивно сформованими ознаками та/або внутрішніми властивостями, місцем, часом виявлення може сприяти встановленню наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню» [4, с.2]. С.О. Ковальчук вважає, що до сутнісних елементів речових доказів слід відносити їх зміст (який становлять отримані у визначеному кримінальним процесуальним законом порядку відомості про матеріальний об’єкт, його фізичні властивості та зв’язок із подією кримінального правопорушення, на підставі яких можуть бути встановлені факти та обставини, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню) та процесуальну форму (яку складають матеріальний об’єкт, що виступає носієм фактичних даних, і відображення шляхом опису відомостей про нього, його фізичні властивості та зв’язок із подією кримінального правопорушення у протоколах слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, під час проведення яких матеріальний об’єкт був отриманий та оглянутий - протоколі огляду предмета, огляду місця події, обшуку, затримання тощо) [3, с.3]. у науковій літературі ми можемо зустріти чимало й інших визначень досліджуваного поняття, які значною мірою відрізняються від законодавчої його дефініції. Разом з тим, вважаємо, що використаний законодавцем підхід до визначення речових доказів через наведення їх переліку більшою мірою відповідає потребам практики, робить закон більш зрозумілим і доступним для сприйняття пересічними громадянами. Зауваження викликає лише те, що в наведеному законодавцем переліку використано словосполучення «або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження» буквально посередині речення, і подальшому законодавець уточнює, що такими «іншими» можуть бути «предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення». Видається, що формулювання КПК України 1960 р., в якому згадано «всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності» в наприкінці переліку видів більш досконале з точки зору законодавчої техніки і тому може бути використане як зразок для подальшого вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства в частині законодавчого регулювання речових доказів у кримінальному провадженні.
Література:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI. Законодавство України. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page
2. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 р. Законодавство України URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1001-05
3. Ковальчук С.О. Вчення про речові докази у кримінальному процесі: теоретико-правові та практичні основи : Дис. …канд. юрид. наук / 12.00.09 - Одеса, 2018. 626 с.
4. Крицька І. О. Речові докази у кримінальному провадженні : Дис. … канд. юрид. наук / 12.00.09. Харків, 2017. 259 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
