Україна визнала себе соціальною та правовою державою, у зв'язку із цим нашою державою було взято на себе зобов’язання забезпечити верховенство права в усіх сферах життя, відповідність діяльності органів державної влади, правоохоронних органів, відповідних службових осіб, а також окремих фізичних та юридичних осіб законодавчим вимогам, їх однакову відповідальність перед законом, дотримання та захист прав та свобод людини і громадянина, в тому числі соціальних, створення мінімальних соціальних гарантій для осіб, які не можуть себе забезпечувати в силу економічних причин, стану здоров’я, віку, тощо. Однією із елементів соціальної держави є забезпечення права людини на достатній життєвий рівень, що передбачене зокрема ст. 48 Конституції України.
Слід зазначити, що це право є достатньо молодим, зважаючи на те, що в принципі соціальні права вперше отримали закріплення лише в 1917 році при прийнятті конституції Мексиканських сполучених штатів, які встановлювали ряд соціальних гарантій стосовно мінімальної заробітної плати, загальнообов’язкового державного соціального страхування, в тому числі по безробіттю, інвалідності [1, с. 122]. В той же час, право на достатній життєвий рівень отримало своє закріплення вперше тільки 1966 року із прийняттям Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права [2], а пізніше отримало імплементацію у багатьох конституціях, в тому числі в конституціях Бельгії, Італії, Португалії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Словаччини, Хорватії, Білорусі та інших [3, с. 123-124].
Якщо говорити про зміст права на достатній життєвий рівень, то конституції різних країн та відповідні міжнародні акти визначають різні елементи цього права. Так, Конституція України визначає, що він включає в себе: достатнє харчування, одяг, житло. В Бельгії він включає в себе крім цього права на: справедливі умови праці і винагороду, соціальне страхування, охорону здоров’я, соціальну, медичну та юридичну допомогу, гідне житло та здорове навколишнє середовище; у Португалії перший елемент права на достатній життєвий рівень уточнюється відповідністю винагороди за працю кількості, характеру і якості праці, у Білорусі – кількості, якості та суспільного значення; право на достатній життєвий рівень у Швейцарії включає в себе також право на захист від економічних наслідків віку, інвалідності, хвороби, нещасного випадку, безробіття, материнства, сирітства і вдівства, у Вірменії – право на поліпшення умов життя. З іншого боку, окремі конституції тільки декларують право на достатній життєвий рівень, але не уточнюють його зміст. Європейська соціальна хартія 1961 року та Американська декларація прав та обов'язків людини 1948 року пов’язують право на достатній життєвий рівень із правом на винагороду, яка буде пропорційна його здібностям та майстерності і забезпечуватиме рівень життя, достатній для нього і його сім’ї [3, с. 123-124]. Таке різноманіття підходів до визначення права на достатній життєвий рівень викликане тим, що термін «достатній життєвий рівень» є оціночним поняттям, має відносний характер і не підлягає точному визначенню [4].
У правовій доктрині у право на достатній життєвий рівень відносять наступні елементи: право на здійснення необхідних для підтримання гідності і для вільного розвитку його особистості прав у економічній, соціальній та культурній сферах; право на такий життєвий рівень, який необхідний для підтримання здоров’я та добробуту його сім'ї, що включає право на достатнє харчування, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування та соціальне забезпечення у разі виникнення ряду обставин (безробіття, тимчасова непрацездатність, інвалідність, похилий вік), що призводять до втрати засобів до існування із незалежних від особи обставин; право на постійне покращення умов життя; право на свободу від голоду, що забезпечується прийнятими державою індивідуальних та колективних заходів щодо удосконалення виробництва, розподілу та споживання [5, с. 236].
У зв'язку із вище викладеним, на нашу думку, у Конституції України слід встановити критерії достатнього життєвого рівня, вказані вище (в тому числі такі як право на достатні умови проживання в аспекті належної екології, інфраструктури, доступу до електронних послуг), причому прив’язати його не тільки до прожиткового мінімуму або мінімальної заробітної плати, а до середньої заробітної плати.
Література:
1. Черленяк І.І. Про методику дослідження ідентифікації європейських соціальних стандартів. Стратегічні пріоритети. 2008. № 4(9). С. 121-128.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_042.
3. Кулачок-Тітова Л.В. Право на гідний рівень життя в міжнародному, зарубіжному та національному законодавстві. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія Право. 2014. № 1106. Випуск № 17 С. 122-126.
4. Кириченко Ю.В. Пояснювальна записка щодо обґрунтування необхідності зміни статті 48 Конституції України. URL: http://cau.in.ua/ua/news/id/kirichenko-776/.
5. Синчук С.М. Гарантування гідного рівня життя особи у сфері соціального забезпечення. Вісник Львівського університету імені Івана Франка. Серія Юридична. 2011. Випуск 52. С. 236.
________________
Науковий керівник: Гаврік Роман Олександрович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
