Імідж Японії, як і імідж інших країн, змінювався з плином часу в зв'язку з політичними, економічними і культурними чинниками. Японія, як країна-агресор під час війни, виявилася у невигідному положенні в формуванні свого іміджу на міжнародній арені. Однак, після розпаду біполярної системи в світі, у процесі глобалізації змінюється характер міжнародних відносин на світовому рівні. Ці зміни не оминули й Японію. У процесі глобалізації країна стикається з проблемами зміни її іміджу з негативного на позитивний.
На рубежі тисячоліть відбулася глибинна еволюція курсу Токіо. Якщо раніше найбільш пріоритетною метою було формування більш позитивного ставлення до себе з боку США, то після розпаду біполярної конфронтації в світі Японія стала прагнути до нового позиціонування себе серед країн Азії. В зв’язку з цим став набирати силу так званий «азійський бум» – це інтерес до Азії та її соціокультурних цінностей в широкому сенсі. Після вірної розстановки пріоритетів між західними і східними цінностями в японському зовнішньополітичному іміджі сформувалася нова домінанта щодо прагнення до синтезу культур [1, с. 354].
Після розпаду біполярної системи (1946-1991рр.) виникла нова парадигма міжнародного співробітництва, яка прийшла на зміну Ялтинсько-Потсдамського визначення порядку.
Радикальні зміни, які відбулися протягом 90-х років ХХ століття – це припинення конфронтації між Сходом і Заходом, розпад соціалістичного табору, дезінтеграція СРСР, поява на Євразійському материку десятків нових незалежних держав, загострення глобальних проблем докорінно змінили характер міжнародних відносин. Також змінились якість і кількість «акторів» світового політичного театру, модель їх взаємодії за новим сценарієм, виникли нові правила поведінки. І на цьому тлі міжнародних відносин для більшості країн було потрібно переглянути свою політику на міжнародній арені нових політично значущих сил і зіставити значимість свого впливу як на тій чи іншій локальній території, так і у всьому світі загалом.
Таке ж саме питання постало і перед Японією. Але одним із важливих факторів було те, що і в попередній системі Японія, хоч і зберігала нейтралітет по відношенню до політичних процесів у світі, але вона була на стороні Заходу майже в усіх питаннях.
І після розпаду біполярної системи в цілому імідж Японії зазнав змін. У 1991 році Японія спільно з США створили Центр глобального партнерства (Center for Global Partnership). Сприяння подальшому співробітництву між Японією і США, виконання загальних глобальних обов'язків і поліпшення добробуту в світі стали основними цілями цієї організації.
За допомогою співпраці в рамках даного об'єднання держави прагнуть розширити діалог і обмін між японськими й американськими громадянами і, тим самим, поліпшити двосторонні відносини країн. Крім співпраці в рамках даної угоди, Японія і США виробили спільний план дій щодо співпраці в глобальній перспективі, що включало об'єднання людських та фінансових ресурсів для реалізації спільних проектів, наприклад, демократизація в Сальвадорі, збереження коралових рифів в Тихому океані. Зростання співробітництва між США і Японією можна розглядати як частину громадської дипломатії Японії для подолання думок щодо небезпеки успіхів японського економічного розвитку [2, с. 146]. Таким чином, політика Японії була спрямована на розширення і поглиблення контактів із міжнародною спільнотою.
В середині 90-х рр. Японії довелося адаптувати свою дипломатію під нову еру. Світ інтегрувався в процес глобалізації. До цього часу Японія вже мала великий досвід у питаннях ведення культурної дипломатії. А також ввійшовши до списку країн Азії, які швидко розвиваються виступала як модель економічного розвитку, була зразком для інших держав, що, безсумнівно, є досягненням культурної дипломатії.
Таким чином, культурна дипломатія набула великого значення. Однак, образ Японії як економічно розвиненої країни, швидко згасав на тлі інших країн, які стрімко розвивалися в Азії, потрібно було виробляти нову стратегію, новий образ.
Особливу увагу японський уряд почав приділяти освітнім програмам, спрямованим як на молодь, так і на професійних й досвідчених фахівців. В зв’язку з цим Японія почала інтенсивно залучати інтелектуальну еліту своєї країни для культурно-місіонерської діяльності за її межами, організовуючи виставки, симпозіуми, лекції. Японська наука, яка зайняла в багатьох галузях наукових знань передові позиції в світі, починає активно шукати можливості співпраці з ученими інших країн для розширення наукових контактів і оптимізації наукового процесу в самій Японії. Кращі математики, фізики, хіміки, біологи, іхтіологи та інші вчені з різних країн світу, активно залучаються до процесу інтеграції як в Японії, так і за її межами через організацію різних конференцій, семінарів, стажувань тощо.
Японський уряд справедливо вважає, що вивчення самої Японії за кордоном здатне згуртувати частину іноземних представників інтелектуальної еліти навколо різних тем японознавства, що також позитивно позначиться на загальному уявленні про Японію далеко за її межами.
Отже, процеси глобалізації об'єктивно привертають Японію до відкритості по відношенню навколишнього світу. Основною ідеєю було закріпити в свідомості людей твердження про те, що Японія змінилася і стала відкритою до співпраці, до стосунків у галузях науки, освіти, культури тощо. В даний час Японія працює над поширенням накопичених століттями своїх традицій.
Література:
1. Пронь С.В. Історія Японії: від реставрації Мейдзі до сьогодення: навчальний посібник. Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2018, с. 549.
2. Франчук Н. Політика США в Східній Азії в умовах пост біполярності: дис… канд. політ. наук. Київ, 2008, с. 192.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
