Задовго до початку Другої світової війни майбутні супротивники розуміли її неминучість, а також вагому роль, що гратиме авіація у бойових діях. Наскільки руйнівними можуть бути наслідки повітряних бомбардувань, показали масовані нальоти італійською авіації на Ефіопію у 1935-1936 рр. (під час яких проти мирного населення була застосована навіть хімічна зброя), а також нищівні удари німецької та італійської авіації по іспанських містах Дуранго та Герніка і японської – по Шанхаю у 1937 році.
Не можна стверджувати, що міжнародна спільнота бездіяла. Навіть у дні Мюнхенської кризи за ініціативою прем’єр-міністра Великої Британії Н. Чемберлена Ліга Націй своєю резолюцією від 30 вересня 1938 року визнала умисне бомбардування цивільного населення таким, що суперечить принципам міжнародного права, спричиняє зайві страждання та не є виправданим з точки зору воєнної необхідності [1, с. 98]. Проте це не мало жодних реальних наслідків: Німеччина та Японія залишили Лігу Націй у 1933 р., Італія – у 1937 р., тому одностайний заклик держав-учасниць був адресований в нікуди.
Так само, як і політичні рішення, марними виявилися і спроби унормування повітряної війни у міжнародному праві: і Гаазький проект відповідних правил 1923 р. [2], і проект Амстердамської конвенції про захист цивільного населення від новітніх засобів війни [3] не були прийняті. Далася взнаки і взаємна недовіра провідних держав світу, і упевненість у тому, що, як стверджували прибічники доктрини Дж. Дуе, власна потужна бомбардувальна авіація – кращий захід стримування ворога та запобігання війни.
З огляду на це станом на 1 вересня 1939 року чинними положеннями міжнародного гуманітарного права в частини регулювання повітряної війни лишалися норми «права Гааги»:
- ст. 22 Конвенції про закони та звичаї сухопутної війни 1899 р., згідно якої право ворогуючих сторін обирати засоби ураження супротивника не є необмеженим [4];
- ст. 25 Конвенції про закони та звичаї сухопутної війни 1907 р., що забороняла атаку чи бомбардування незахищених міст, селищ тощо [5].
Декларація про заборону метання снарядів та вибухових речовин із повітряних куль чи інших подібних апаратів 1899 р. [6] була прийнята як тимчасовий акт і залишалась чинною лише п’ять років. До того ж вона стосувалася літальних апаратів легше повітря, а не літаків.
Уже в день нападу Німеччини на Польщу президент США Ф. Рузвельт закликав ворогуючі сторони, а також уряди Великої Британії та Франції утриматись від «нелюдського варварства безжальних бомбардувань цивільного населення у незахищених містах» та «урочисто підтвердити своє зобов’язання прагнення за жодних умов не вдаватись до подібного» [7]. Швидкість реакції на це звернення свідчить про важливість, що її надавали даному питанню: того ж дня Велика Британія [8] та Франція [9] поінформували про свою безумовну підтримку висловленого та про надання відповідних інструкцій власним військово-повітряним силам на випадок вступу у війну. Гітлер, виступаючи у рейхстазі з нагоди початку війни, заявив, що німецька авіація отримала наказ обмежити свої операції виключно воєнними об’єктами (за умови, що аналогічним чином поводитиметься противник) [10]. Польща, висловивши свою цілковиту згоду із принциповими положеннями президентського послання, одночасно повідомила, що її територія від початку неспровокованої агресії Німеччини вже стала об’єктом численних повітряних нальотів, а наявні втрати серед цивільного населення дають підстави для сумнівів у прагненні ворога дотримуватись правил, єдиною гарантією дієвості яких є добровільне взаємне виконання [11].
Під час «дивної війни» на Заході ворогуючі сторони завдавали бомбардувальні удари з повітря виключно по воєнних об’єктах, що були розташовані окремо від районів проживання цивільного населення (військово-морські бази, кораблі у відкритому морі, аеродроми, берегові батареї тощо). Більше того, ані Німеччина (авіація якої чисельно поступалася союзницькій), ані Британія та особливо Франція не прагнули ескалації бойових дій: коли під час години запитань до уряду у британському парламенті депутат Палати громад Л. Емері запропонував знищити запалювальними бомбами лісовий масив Шварцвальд, позбавивши Німеччину деревини, міністр авіації К. Вуд заявив, що це неможливо, оскільки ліси перебувають у приватній власності; не слід, на його думку, бомбити і заводи з виробництва озброєнь, оскільки німці вчинять так само [12, с. 29].
Натомість у Польщі порушення згаданих вище міжнародно-правових норм мали місце з перших же хвилин війни всупереч заявам політичних лідерів. Уранці 1 вересня 1939 року німецькі літаки одночасно із потужними ударами по багатьох воєнних об’єктах на території Польщі (аеродроми, мости, залізничні станції, місця розташування військ, військово-морські-бази та ін.) піддали бомбардуванню населені пункти. Принаймні три хвилі бомбардувальників, починаючи з 04.40 год. за місцевим часом, декілька годин скидали бомби на міста Велюнь (знищено майже 75 % будинків, загинуло до 700 людей, з яких вдалося встановити особи лише 127), Фрамполь (зруйновано 90 % будинків, загинуло та зазнало поранень 1,4 тис. людей), Дзялошин, Радомсько та Сулеюв (у кожному знищено близько 80 % забудови, загалом загинуло майже 1 тис. людей) [13].
Жоден з цих населених пунктів не був воєнним об’єктом (не мав ані військ, ані протиповітряної оборони, ані воєнних заводів). Вже після війни стало відомо, що ці міста були обрані для відпрацювання тактики бомбардування саме через свою беззахисність та через наявні у них візуальні орієнтири (лікарня Червоного хреста у Велюні, ринкова площа характерної форми у Фрамполі тощо).
Ані ці, ані інші випадки повітряних бомбардувань цивільного населення та об’єктів німецькими літаками у Польщі так і не стали підставою для звинувачення відповідальних за їх здійснення осіб у післявоєнний час. Більше того, вже під час бойових дій у Польщі світова спільнота в цілому пристала на офіційну німецьку точку зору про те, що бомбардування з повітря та артилерійські обстріли населених пунктів із мирними мешканцями обумовлені тим, що польські війська тримають там оборону; до того ж польська влада та командування закликає мешканців міст та селищ допомагати своїм військовим у збройній боротьбі проти ворога та чинити останньому усілякий опір [14]. Саме цим, зокрема, німці виправдовували масоване бомбардування Варшави 25 вересня 1939 року (знищено 10 % міської забудови та пошкоджено 40 %, загинуло та зазнало поранень від 20 до 25 тис. осіб; за два дні місто капітулювало), не вважаючи себе зв’язаними будь-якими міжнародно-правовими обмеженнями щодо ведення повітряної війни.
Література:
1. Goda P. J. The Protection of Civilians from Bombardment by Aircraft: The Ineffectiveness of the International Law of War. Santa Clara Law digital Commons. URL: https://digitalcommons.law.scu.edu/cgi/viewcontent.cgi? article=1514&context=facpubs (дата звернення: 01.05.2020).
2. The Hague Rules of Air Warfare : drafted in December, 1922 – February, 1923. URL: https://ihl-databases.icrc.org/ihl/INTRO/275?OpenDocument (дата звернення: 01.05.2020).
3. Draft Convention for the Protection of Civilian Populations Against New Engines of War: dated from September 2nd, 1938, in Amsterdam. URL: https://ihl-databases.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/Treaty.xsp?documentId=29DF95181E9CC0FDC12563CD002D6A9B&action=openDocument (дата звернення: 01.05.2020).
4. Convention on Laws and Customs of War on Land : adopted on July 29th, 1899. URL: http://avalon.law.yale.edu/19th_century/hague02.asp (дата звернення: 01.05.2020).
5. Convention on Laws and Customs of War on Land : adopted on October 18th, 1907. URL: http://avalon.law.yale.edu/20th_century/hague04.asp (дата звернення: 01.05.2020).
6. Declaration to Prohibit the Launching of Projectiles and Explosives from Balloons and Other Methods of Similar Nature : adopted on July 29th, 1899. URL: https://ihl-databases.icrc.org/ihl/INTRO/160?OpenDocument (дата звернення: 01.05.2020).
7. Ross, Sherwood. How America Reversed Its Policy on Bombing Civilians. URL: https://www.scoop.co.nz/stories/HL0609/S00270/how-usa-reversed-its-policy-on-bombing-civilians.htm (дата звернення: 01.05.2020).
8. The British Ambassador – to the Secretary of State : Foreign Relations of the United States, Diplomatic Papers, 1939, General, Volume I, Document 569. URL: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1939v01/d569 (дата звернення: 01.05.2020).
9. The Ambassador in France – to the Secretary of State : Foreign Relations of the United States, Diplomatic Papers, 1939, General, Volume I, Document 571. URL: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1939v01/d571 (дата звернення: 01.05.2020).
10. The Charge d’affaires in Berlin – to the Secretary of State : Foreign Relations of the United States, Diplomatic Papers, 1939, General, Volume I, Document 568. URL: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1939v01/d568 (дата звернення: 01.05.2020).
11. The Polish Ambassador – to the Secretary of State : Foreign Relations of the United States, Diplomatic Papers, 1939, General, Volume I, Document 570. URL: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1939v01/d570 (дата звернення: 01.05.2020).
12. Atkin R. Pillar of fire: Dunkirk 1940. London : Thistle Publishing, 2013. 321 p.
13. Zakrzewski A. Bombing of Wieluń. Polish Guernica URL: https://enrs.eu/ article/bombing-of-wielun-polish-guernica (дата звернення: 01.05.2020).
14. The Charge d’affaires in Berlin – to the Secretary of State : Foreign Relations of the United States, Diplomatic Papers, 1939, General, Volume I, Document 586. URL: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1939v01/d586 (дата звернення: 01.05.2020).
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
