Економічна концентрація є всесвітньо розповсюдженим явищем, яке зустрічається майже в усіх галузях економіки. Якщо розглядати економічну сторону концентрації, то це явище однозначно є корисним, адже завдяки економічній концентрації відбувається зниження виробничих витрат і помітне підвищення ефективності діяльності підприємства, з’являється рентабельність виробництва, вихід на нові ринки, створення нових вартостей і отримання з цього вигоди тощо. Потужною є вертикальна концентрація, при створені якої інтегровані структури досягають синергічного ефекту, але такий ефект може бути як позитивним, так і негативним. Така концентрація може бути і, на жаль, дуже часто є, - суттєвою загрозою зменшення конкуренції на ринку. На сьогодні економічна концентрація набуває все більших масштабів і у більшості випадків вона є владно-управлінською.
Дослідженням питань концентрації переймались чимало зарубіжних учених, зокрема Бергман X., Гейц В., Кизим Н., Мільнер Б. та інші. До них доєднались і вітчизняні дослідники, такі як : Андрійчук В., Базилевич В., Горняк О., Ігнатюк А., Карпенко Н., Костицький В., Лагутін В., Месель-Веселяка В., Кропивка М., Мельник Л., Пасхавера Б. та ін. І все ж проблемні питання концентрації залишаються не до кінця виявленими та потребують комплексного наукового дослідження, зокрема слід ще належним чином дослідити явища, які стимулюють процеси концентрації ринків в національній економіці.
Останнім часом в Україні у галузях економіки формуються нові пріоритетні напрями і в першу чергу в тих галузях, де активно розвиваються ринкові відносини. Величезний потенціал Україна має в аграрній промисловості. Сучасний аграрний бізнес модернізується та переходить на новий етап свого розвитку. Через утворення великих формувань та складних інтегрованих структур формується нова карта агробізнесу. В цих умовах великомасштабні самостійні підприємства а також холдингові структури продовжують нарощувати свій земельний капітал і, таким чином, на сьогоднішній день мають переваги в багатьох напрямах господарювання.
Концентрація ринків та капіталу - це процес, який триває вже помітний історичний період, зокрема, це складне явище досліджував ще К. Маркс. Великим концентраціям (великим компаніям) потрібен час для формування і розширення ресурсної бази, що сприяє досягненню бажаного прибутку - головного стимулу господарської діяльності. У свою чергу малі конкуренти по відношенню до великих компаній поступово скорочуються. На жаль, ці процеси своїм довготривалим розвитком не привертали належної уваги громадськості, а така ситуація, на нашу думку, є небезпечною, адже можна не помітити ту межу, яка поступово перетинається. Навіть не важливим може бути і той факт, що велика концентрація досягається за рахунок підвищення ефективності виробництва. Небезпечність полягає в тому, що великі компанії, які створюють потужний бізнес в умовах великої концентрації безжалісно усувають з ринку конкуренцію. Високий рівень концентрації сам по собі створює більш високі бар'єри для входу на ринок. Ці бар’єри є суттєвою перепоною для нових учасників, які намагаються конкурувати з великими компаніями а останні, користуючись своїм становищем на ринку, залучають більше капіталу та людських ресурсів. Вони тимчасово підтримують низькі (демпінгові) ціни на ринку, залучаючи при цьому потрібних фахівців задля подолання тимчасових труднощів (адже у них на цей час більше ресурсів ніж у конкурентів). Ось тут і проявляються проблеми конкурентного розвитку суб’єктів господарювання. Фактично велика компанія стає безальтернативною у своїй діяльності на певному ринку і починає диктувати свої правила.
У проблемах концентрації не можна оминути і питання соціального аспекту. Переслідуючи мету – отримання максимального прибутку, приватні компанії, у своїй більшості, не беруть до уваги соціальні питання суспільства, особливо, якщо ці питання суперечать цілям, що ставлять перед собою компанії. Крім того, вони, як через свою роль в економіці, так і через здатність підтримувати політичні сили, мають значний вплив на законодавчу та виконавчу владу, і через них шукають сприятливу правову базу та індивідуальних рішень. Це дозволяє таким привілейованим компаніям витісняти з ринку незалежний середній клас та більш дрібних конкурентів. Через такий стиль господарювання спостерігається також збідніння постачальників сировини у сільському господарстві, адже користуючись своїм монопольним становищем компанії-господарі платять принизливо низьку ціну постачальникам сировини. Нерівномірність розподілу ресурсів та прав власності призводить до дезінтеграції сільських громад, починають зникати середні і малі підприємці, втрачається місцева культура та традиції. Відбувається жорстка диференціація та маргіналізація у структурі населення, а також посилюється його міграція. До цього слід додати, що на сьогодні, в умовах постійних непередбачуваних змін, та суспільної нестабільності а також через не прогнозовані рішення влади, люди постійно перебувають у мобілізованому стані.
В українському законодавстві визначення «економічна концентрація» відсутнє, натомість міститься перелік корпоративних процесів, що визнаються концентрацією та таких, що не визнаються концентрацією. Такий перелік наведено у ст. 22 Закон України «Про захист економічної конкуренції». Виходячи з переліку цієї статті, концентрацію вважається злиття та приєднання суб’єктів господарювання, набуття контролю одним суб’єктом над іншим шляхом набуття активів, або шляхом призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи, створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами господарювання тощо [1].
Не будемо наводити повний перелік дій, які вважаються концентрацією, визначений зазначеною статтею у спеціальному Законі, з урахування посилання на цей законодавчий акт. Повернемося до розкриття проблем у визначеному вище пріоритетному напрямі економіки і зазначимо, що в умовах, які склалися нині в Україні актуальним є дослідження питання концентрації земельних ресурсів із врахуванням сучасного стану, як земельного, так і антимонопольного законодавства України та наявного досвіду провідних європейських країн. На відміну від провідних країн ЄС, Україна не здійснює комплексний і належний державний контроль за діяльністю асоційованих підприємств та холдингових компаній. Така ситуація виникає через довготривалу законодавчу, управлінську і кадрову кризу в державі, а також обрання українським урядом політики підтримки латифундистів, а не політики підтримки малого та середнього фермерства. На жаль, за всі роки незалежності держави в Україні так і не було сформовано повноцінний земельний кадастр. Це своєю чергою ускладнює проведення дослідження щодо ефективного використання сільськогосподарських земель.
Стимулювання та захист конкурентного середовища та конкурентних відносин є пріоритетним завданням кожної держави, яка повинна мати відповідне потужне антимнопольно-конкурентне законодавство та свій потужний державний орган зі спеціальним статусом в цій сфері. Тому звернемося до логічно прописаної норми, - статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (АМКУ) яка визначає повноваження державної інституції в України зі спеціальним статусом. Ці повноваження надані АМКУ з метою визначення меж товарних ринків, отримання від учасників концентрації, інших суб’єктів товарних ринків, органів державної влади інформації, необхідної для дослідження обставин справи та винесення рішення [2].
Та, на жаль, рішення АМКУ щодо концентрації є не обґрунтовано вибірковими на користь великого бізнесу, що виливається у болісні наслідки як для економіки, так і для суспільства в цілому.
Підсумовуючи аналіз проблемних питань, що було висвітлено, зазначимо, що як державі так і АМКУ слід здійснювати дієві кроки задля того щоб доступ до ресурсів був у всіх суб’єктів господарювання країни рівним (взаємодія між суб’єктами господарювання повинна бути на підставі підприємницьких чесних звичаїв, як це відбувається у розвинених країнах) і таким чином розв’язувати економічні і соціальні проблеми, що існують в сучасний складний період. Сподіваємось, що в недалекому майбутньому в агробізнес будуть приходити чесні, ефективні підприємці та ще й інтелектуали.
Література:
1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року № 2210-III. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2210-14
2. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993р. № 3659-XII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3659-12
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
