Станом на XIX ст. Польща була поділена між Росією, Австро-Угорщиною та Пруссією. Не зважаючи на те, що політичний і соціально-економічний устрій в цих країнах різнився, в них зберігалася патріархальна модель міжособистісних відносин, згідно якої головні функції та призначення жінки випливали з її природніх обов’язків − бути дружиною та матір’ю.
На польських землях, що належали Австро-Угорщині, чоловіки отримали виборче право у 1867 р., а з 1907 р. воно розповсюдилось й на жіночу частину населення, при чому встановлювався майновий і освітній ценз. Жінки могли обирати членів місцевого самоврядування через посередників-чоловіків. Натомість Королівство Польське у складі Російської імперії (так звана «Конгресувка»), хоча й було економічно прогресивною частиною країни, у політичному плані не користувалось привілеями. До 1905 р. виборчих прав, окрім хіба що системи місцевого самоврядування, населення не мало [12, c. 144]. Лише після революції 1905 р. соціальні процеси набрали обертів. Вперше в Польщі про надання жінкам повного громадянства почали говорити учасники двох Конгресів польських жінок, що відбулися під час революції 1905–1907 рр. Перша з конвенцій відбулася у Кракові у жовтні 1905 р., Друга − у Варшаві у червні 1907 р. Краківський конгрес оголосив солідарність та спільні дії польських жінок з метою здобуття політичної свободи. Варшавський конгрес у резолюції він вимагав «повних прав громадянства» для жінок [1, c. 105].
Суттєвою відмінністю тогочасної Польщі від західних країн було те, що відсутність власної держави однаково негативно впливала як на чоловіків, так і на жінок, що по суті вплинуло на характер гендерних відносин. У цих умовах в Польщі, на відміну, наприклад, від Великобританії, першим імпульсом до самоорганізації жінок стала не стільки боротьба за політичні, скільки за національні права [8, c. 30].
Подальший розвиток питання прав жінок у Польщі набув наприкінці Першої світової війни. У січні 1917 р. Тимчасова державна рада почала розробляти перший проект конституції. Вже в березні був опублікований проект виборчого закону Центрального національного комітету, який надавав право голосу лише чоловікам. Обговорення цього проекту стимулювало жіночі кола, які вживали конкретних дій для запобігання обмежувальних та несправедливих прав. 24 квітня 1917 р. Делегація Жіночої ліги Галичини та Сілезії передала у Відень до парламенту клопотання про розширення виборчих прав [7, c. 155]. Друга половина 1917 р. була наповнена мітингами та демонстраціями [1, c.107].
8 та 9 вересня 1917 р. у Варшаві відбувся конгрес жінок, під час якого вкотре були сформульовані постулати про жіночу рівність. Була сформована делегація, головою якої було обрано Юстину Будзинську-Тиличку, яка була зобов’язана провести переговори з тодішнім польським урядом щодо виборчих прав. На цьому з’їзді було створено Центральний комітет з питань рівності політичних гендерних питань, який організував демонстрацію під гаслом надання жінкам виборчих прав [6, c.60].
Організатори Варшавського жіночого конгресу 10 листопада 1918 року вирушили до Юзефа Пілсудського. Юстина Будзинська-Тиличка та Марія Чмієльська подали очільнику польського уряду декларацію, яка закликала надати політичну рівність польським жінкам. 28 листопада Ю. Пілсудський підписав указ про надання права голосу кожному громадянину без незалежно від статі [2].
Дана постанова стала поворотним моментом в історії цивільних прав Польщі. Вона надавала жінкам активне та пасивне право голосу. Відповідно до ст. 1 Указу 1918 р. «Кожен громадянин держави, незважаючи на стать, якому до дня оголошення виборів виповнилося 21 рік, отримує право обиратися до сейму» (активне виборче право). Також там зазначалося: «Всі громадяни держави, які мають активне право голосу, незалежно від місця проживання, а також військові, обираються до Сейму» [4, c. 31] (пасивне право голосу). Рівні права виборців для чоловіків і жінок були згодом підтверджені у статті 96 Конституції від 17 березня 1921 р. [5, c. 27].
Польща входила до одинадцяти країн Європи, в яких жінкам було надано повне право голосу. Раніше це відбулось у Фінляндії, Норвегії та Данії. У 1918 році до них приєдналися Австрія, Естонія, Німеччина, Угорщина, Литва, Латвія, Радянська Росія і звичайно Польща [6, c. 62].
Варто наголосити, що всі політичні партії в той час намагалися знайти підтримку серед жінок. Причиною цього може бути те, що на перших парламентських виборах у січні 1919 р. в деяких містах жінки переважали, і складали понад 55% від загальної кількості людей, що мають право голосу [9, c. 234]. Ми можемо припустити, що це було причиною, чому напередодні перших виборів до Другої Речі Посполитої всі виборчі блоки прагнули залучити жінок-виборців.
Найбільш ревним противником участі жіноцтва в будь-якій сфері громадського, особливо, політичного життя, був польський політичний діяч та українофоб Р. Дмовський. Він не схвалював право жіноцтва на вищу освіту та оплачувану роботу, аргументуючи це тим, що, на його думку, менталітет жінок «повністю відрізняється від менталітету людини» [13, c. 74]. Противники жіночої активності також стверджували, що «вони занадто емоційні і не здатні прийняти суть політичних питань, а протистояння їм такої брудної справи, як політика, може призвести до втрати їх жіночності». Цих жінок звинувачували в тому, що вони зосереджувались на собі, в той час як тривала боротьба за долю нації. Противники емансипації звинувачували їх у прихильності проти політики русифікації та германізації [11, c. 110].
Жінка Ю. Пілсудського у своїх спогадах зазначала: «Пілсудський, погодившись, що у вільній Польщі жінки повинні мати права, рівні чоловікам, стверджував, що вони не зможуть розумно використовувати свої права, оскільки ментальність жінок за своєю природою консервативна і на неї легко впливати [2].
Законодавчий сейм, обраний на демократичних виборах, проведених 26 січня 1919 р., вирішив підготувати пропозицію, яка мала б тимчасово вирішити найяскравіші приклади юридичної дискримінації щодо жінок. Однак було прийнято рішення обмежити зміни до зміни закону, що діє в центральному окрузі Республіки Польща. [3, c. 239]. Більше подібних проектів, спрямованих на поліпшення статусу жінок у сфері цивільного права, було зосереджено на законодавстві про шлюбну власність, що було головним фактором покаліченого правового становища жінки. Тим не менш, цей проект був набагато нижчим за очікування прихильників правової рівності [3, c. 243].
Від 1 липня 1921 року було введено закон про зміни деяких положень цивільного права, що діяли ще з часів Королівства Польського. Серед найважливіших змін було скасування положення, яке наказувало дружині підкорятися чоловікові як главі сім’ї; надання дружині права на інше місце проживання, ніж у чоловіка, якщо його місце проживання невідоме або якщо вона має особливі права на це; надання дружині права виступити свідком складання останнього заповіту та брати участь у сімейних радах; надання дружині права розпоряджатися власним майном, доки зазначене майно не було передане під управління чоловіка відповідно до закону чи договору [10].
Однак велика економічна криза фактично поглибила гендерну війну на ринку праці, особливо коли роботодавці почали утримувати жінок як дешеву робочу силу замість чоловіків, яким доводилося платити більше [1, c. 119].
Таким чином прийняття єдиного цивільного кодексу, який мав би регламентувати, серед іншого, сімейне та сімейне законодавство, було відкладено. На нашу думку, основною перешкодою, яка не дозволяла жінкам користуватися рівними з чоловіками правами − особливо в суспільному житті, − це норми традиції та упередження. Надання жінкам активного та пасивного виборчого прав, дозвіл навчатися та займати певні посади, а також розмови про рівність у правах (в тому числі й в зарплатні) з чоловіками – все це виступало дієвою політичною картою, яку можна було використати в потрібний момент.
Література:
1. Dufrat, J., 2013. Dyskusje wokół «nowego typu kobiety-obywatelki» w Drugiej Rzeczypospolitej, w: Anna Landau-Czajka, Katarzyna Sierakowska (red.), Procesy socjalizacji w Drugiej Rzeczypospolitej 1914–1939. Zbiór studiów, Warszawa: Instytut Historii PAN. [Online]. Available: http://rcin.org.pl/Content/65906/WA303_85112_9357-Metamorfozy-7_Dufrat.pdf
2. Dzimira-Zarzycka, K. Sto lat praw wyborczych polek. [Online]. Available: https://niepodlegla.gov.pl/o-niepodleglej/sto-lat-praw-wyborczych-polek/
3. Klimaszewska A., Gałędek M., 2016. Crippled Equality’: The Act of 1 July 1921 on Civil Rights for Women in Poland, Acta Poloniae Historica. Volume 113, p. 231−260.
4. Lis-Staranowicz, D., 2018. Kobiece oblicze wyborów parlamentarnych w Polsce. Pomiędzy przeszłością a teraźniejszością, Studia Wyborcze. Volume 25, p. 31−44.
5. Mysiakowska-Muszyńska, J., 2015. «W imię Boga i Ojczyzny!»: działalność społeczno–polityczna Narodowej Organizacji Kobiet 1919–1939 — wybrane zagadnienia, Dzieje Najnowsze Volume: 47(3), p. 25−48.
6. Niewiadomska-Cudak, M., 2013. Walka o prawa wyborcze kobiet w Polsce. Pedagogika Rodziny 3/1, р. 55−64.
7. Sikorska–Kowalska, М., 2019. Warunki rozwoju polskiego feminizmu na przełomie XIX i XX wieku, Fabrica Societatis, No. 2/2019, Wrocław, p. 143−159.
8. Siwik, A., 2011. Kobieta w Historii Polski. [Online]. Available: https://ruj.uj.edu.pl/xmlui/bitstream/handle/item/151277/siwik_kobieta_w_historii_polski_2011.pdf?sequence=1&isAllowed=y
9. Urbańska, M., 2009. 90 rocznica nadania praw wyborczych kobietom w Polsce, Saeculum Christianum: pismo historyczno-społeczne 16/1, p. 227−238.
10. Ustawa z dnia 1 lipca 1921 roku w przedmiocie zmiany niektórych przepisów obowiązującego w byłym Królestwie Polskim prawa cywilnego dotyczącego praw kobiet. [Online]. Available: https://www.prawo.pl/akty/dz-u-1921-64-39716881689.htm
11. Wójtewicz, A., 2017. Kobiety w przestrzeni dziewiętnastowiecznego społeczeństwa. Rekapitulacja. [Online]. Available: https://apcz.umk.pl/czasopisma/index.php/LC/article/view/LC.2017.040
12. Ніколаєнко, О., 2013. Жіночий рух у Польщі на початку ХХ ст., Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини, Вип. 11, с. 143−149.
13. Топоренко, О., 2018. Історія розвитку жіночого виборчого права в Другій Речі Посполитій (1918 – 1939 рр), Гендерна парадигма освітнього простору,
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
