Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Спадкодавець має право укласти заповіт, однак це не є його обов’язком. Це є проявом особистої волі спадкодавця.
Свобода заповіту за своїм концептуальним значенням наближена до свободи договору [1, ст. ст. 3, 627]. Однак у Цивільному кодексі України свобода заповіту не закріплена. В основі даного принципу покладена правова свобода особи. Тому право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Також важливою є та обставина, що воля заповідача не може бути змінена після відкриття спадщини (набуття заповітом юридичної сили).
Свобода заповіту включає право заповідача:
- скласти заповіт або не складати його;
- змінити або скасувати заповіт;
- скласти новий заповіт;
- розпорядитися усім своїм майном або окремою його часткою;
- призначити спадкоємцем будь-яку особу, як ту, що входить до кола спадкоємців за законом, так і будь-яку фізичну чи юридичну особу;
- позбавити спадщини спадкоємців за законом.
Для більш точного розуміння свободи заповіту варто виокремити зовнішнє і внутрішнє вираження цього принципу. Зовнішнє вираження даного принципу полягає в можливості фізичної особи з повною цивільною дієздатністю особисто складати заповіт, обирати його вид, скасовувати його [2, с. 162]. Внутрішнє вираження полягає у праві заповідача призначити спадкоємців (ч. 1 ст. 1235 ЦКУ); зробити у заповіті заповідальний відказ (ст. 1237 ЦКУ); скласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦКУ); установити сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 ЦКУ); зобов’язати спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру (ст. 1240 ЦКУ).
Свобода заповіту полягає не тільки в складанні заповіту, внесенні змін до нього, скасуванні його, визначенні його змісту, оскільки тут свобода заповіту не реалізована, а тільки висловлена. Для реалізації необхідне саме виконання заповіту. Тому варто виділити 2 стадії реалізації волі спадкодавця.
Перша стадія включає в себе складання заповіту. Виникнення спадкових правовідносин починається з дня смерті спадкодавця, а припинення – оформлення спадкоємцями своїх спадкових прав.
Друга стадія включає в себе виконання розпоряджень, що складають зміст заповіту, після відкриття спадщини. Виконанням заповіту завершується наступництво в правах та обов’язках спадкодавця шляхом їх переходу до осіб, визначених в заповіті [2].
Сьогодні між науковцями – юристами точиться дискусія з приводу того, що свобода заповіту охоплюється можливістю заповідача зробити розпорядження майнового/немайнового характеру. Раніше в цивільному праві була позиція, що заповіт є майновим розпорядженням [3, с. 165]. Так, В.І. Серебковський та М.С. Абраменков вважали, що заповіт є майновим розпорядженням [2, с. 163]. Однак спадкодавець може встановити у заповіті й розпорядження немайнового характеру. Прикладом цього є ч. 1 ст. 1240 ЦКУ: «Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання». Тому свобода заповіту охоплює як майнові, так і немайнові розпорядження.
Отож, можемо зробити висновок, що свобода заповіту є досить складною правовою категорією, яка окреслюється як реалізацією, та і виконанням заповіту; включає в себе як майнові, так і не майнові розпорядження в самому заповіті. Закріплення свободи заповіту у Цивільному кодексі України немає, тому сподіваємося, що в найближчому майбутньому воно залишить свій відбиток в даному нормативно-правовому акті.
Література:
1. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435- IV// Відомості Верховної Ради України , 2003, № 40-44. – Ст.356.
2. Проблеми цивільного права та процесу : тези доп. учасників наук.-практ. конф., присвяч. світлій пам’яті О. А. Пушкіна, Харків, 25 трав. 2018 р. / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ; Харків. обласний осередок Всеукр. громад. орг. «Асоціація цивілістів України». – Харків : ХНУВС, 2017. – 376 с.
3. Спадкове право // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар: Т. 12 / за ред. проф. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків : ФО-П Колісник А. А., 2009. 544 с.
________________
Науковий керівник: Слюсаренко Марія Василівна, викладач юридичних дисциплін, Ірпінський державний коледж економіки та права
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
