Наука в новому тисячолітті виконує провідну роль. Навіть державні та правові рішення мають наукове обґрунтування. Наука розширює свій потенціал, стає платформою для управлінських процесів, правової і загалом всієї політичної системи. Тому методологічне підґрунтя наукового пошуку встановлює основні орієнтири, відповідно до яких можна робити висновок про належність ухвалених рішень.
Навколишній простір, громадянське суспільство, умови співжиття, а разом з ними і правові явища підлягають зміні. Тому методологія потребує оновленої структури відповідно до сучасних глобальних умов. Сталий розвиток суспільства вимагає забезпечення прав і свобод людини. Тільки вони є центральним елементом державотворчих процесів. Права людини своєю чергою також мають трансформовану сутність, оскільки весь час потребують розширення. Якщо після Другої світової війни достатньо було вести мову про три покоління класичних прав людини, то нині актуалізуються вже інші питання, серед яких захист прав менших (сексуальних, гендерних), захист соматичних прав людини, права людини у всесвітній інформаційній мережі тощо.
Рівність чоловіків та жінок як методологічна основа державно-правових рішень має довгу історію, яка пов’язана з феміністичними рухами минулого століття, котрі стосувалися відстоювання права на працю, освіту, власність та спадкування для жінок. Більшість із вказаних аспектів можна вважати подоланими на сьогодні, однак все ж питання рівності чоловіків і жінок досі особливо актуальне в політичній, управлінській сфері та в контексті рівної оплати праці, насильства в сім’ї тощо.
Сучасні зміни соціальної реальності світобуття породжують потребу переосмислення онтологічного та аксіологічного у філософському розумінні. Саме зміна тілесного розуміння сутності людини породжує низку питань взаємодії соціального та індивідуального через визначення понять «стать» та «гендер».
Унікальність ситуації полягає в тому, що прогресивні глобальні зміни трансформують усі сфери людської життєдіяльності, створюючи нові принципи соціальної реальності, тому класичні методологічні аспекти антропологічного аналізу повинні змінюватися в унісон з глобальними характеристиками постнекласичної культури. Вони створюють свої закони, новітні соціальні регулятори, однак при цьому розширюють потенціал аналізу через розширення патерн людиноцентризму, гуманізму. На сьогодні виробляється нова система гендерних цінностей та ідеалів, з-поміж яких вагомими чинниками є не тільки класичні підходи рівності статей, але й проблеми ціннісного сприйняття трансгендерності як прояву індивідуальності особистості та її унікальності.
Проте гендерна ідентичність повною мірою не ототожнюється з гендерною рівністю, яка є тільки частиною розглядуваного питання, тому методологічне підґрунтя захисту прав осіб за гендерною ознакою недостатньо розкрито і на рівні вітчизняної, і на рівні зарубіжної науки. Можливість зміни статі в разі психологічної дисгармонії, отримання особою юридичного права на визнання себе як третьої статі, подолання трансгендерної дискримінації – це ті проблеми, яких донедавна в Україні не порушували. Відповідно, належного методологічного аналізу проблематики не було ні на рівні юридичної, ні гуманітарної науки. Вказане слід оцінити негативно. Тому визначення методологічної ідеології правової політики нашої держави у сфері гендеру є вагомим питанням, яке потребує нормотворчої роботи.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
