Складним та довготривалим виявився шлях людства до усвідомлення і практичного захисту прав людини та окремо прав дитини. Особливо прогресивними в цьому напрямі стали здобутки у ХХ столітті, та важкі історичні перипетії передували прогресу. Не було напрацьовано правових механізмів захисту дитинства, які б надавали можливість дітям зростати та розвиватися гармонійно стосовно фізичних та психологічних можливостей.
Не припинилася ганебна практика будинків праці, що були зорганізовані під егідою трудової допомоги, яка була поширена в Європі 17-19 століть. Заснована ця практика в Англії, де й була скасована королівською комісією у 1909 році, та ще залишалася в царській Росії. Дитяча праця була розповсюджена на початку ХХ століття не лише в Європі , а й у США [6].
Особливої жорстокості діти зазнали в південній Африці, де після поразки бурів в Англо-бурській війні було впроваджено новий «винахід» людства –концтабори. Усіх жінок, дітей і людей похилого віку забирали з будинків в наметові «табори концентрації». Таких було створено 45 для білих і 64 для чорношкірих. До 1902 року померло близько 26 тисяч осіб, з них 24 тисячі були дітьми. Точне число загиблих чорношкірих африканців не встановлено [5].
Новим випробуванням для дітей на початку ХХ століття стали події Першої світової війни. З’явилося таке явище, як біженці, переважною більшістю яких були діти. Велика кількість дітей посиротіла. По закінченні бойових дій народжувалися так звані «діти окупації», приречені на ненависть суспільства через чинник батьківства. Нетерпимість та цькування з боку суспільства зароджували в цих дітях комплекс вини та почуття меншовартості [1].
У 1920 році Еглантайн Джебб, президент Фонду порятунку дітей та Міжнародний комітет Червоного Хреста вирішили створити Міжнародний союз порятунку дітей. Дуже швидко відділення цієї міжнародної організації у багатьох країнах світу розпочали активну допомогу дітям, які постраждали від війни. І нарешті у 1924 році у Женеві було прийнято Декларацію прав дитини, але вона була лише викладенням прав, які мають діти та не містила в собі механізмів захисту цих прав [7].
Друга світова війна стала своєрідним «екзаменом на людяність» для світу. Світ стикнувся з новими викликами та з небаченою до цього жорстокістю. Влаштований нацистами, геноцид цілих націй та верств населення набув небачених масштабів. Нацисти відродили практику концтаборів, але в цей раз людей сортували по статі та за віком. Особливої жорстокості зазнавали діти: їх розлучали з рідними, змушували важко працювати, морили голодом та навіть проводили досліди.
Відразу ж після Другої світової війни, коли було створено Організацію Об'єднаних Націй (ООН), світова спільнота стала приділяти особливу увагу проблемі прав людини. [4; с. 31]. У 1959 році Декларація прав дитини була одноголосно ухвалена всіма 78 членами Генеральної Асамблеї ООН у формі резолюції, документу, що містить постанову та вказівку до виконання. Та назрівання нового світового конфлікту, примусило міжнародну спільноту ще більше вдосконалити нормативно – правову базу стосовно прав людини та прав дитини. Так зусиллями світових урядів та громадських організацій, шляхом довготривалих обговорень та консультацій було розроблено та прийнято 20 листопада 1989 року на Генеральній Асамблеї ООН Конвенцію про права дитини - документ високого міжнародного рівня, який і до сьогодення захищає права дитини [7].
Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини, право на свободу совісті та релігії, право на особисте та сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції, право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я, благами соціального забезпечення, на рівень життя, необхідний для її розвитку, на освіту, на відпочинок, на особливий захист від викрадень та продажу, від фізичних норм експлуатації, фізичного та психічного насильства, право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину [3].
Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя. Кожні п’ять років уряди мають звітувати перед Комітетом ООН з прав дитини.
В період незалежності, особливо в сучасній Україні, напрацьовується законодавча база щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини, що була ратифікована ще УРСР 27. 02. 1991 року та набула чинності вже в суверенній Україні 27. 09. 1991 року. Особливо важливим аспектом стало дотримання та захист прав дитини під час військового конфлікту на Сході країни. Значного прогресу досягла українська нормативно-правова база стосовно захисту дітей та їх статусу під час бойових дій, імплементуючи Паризькі зобов’язання та Факультативний протокол Конвенції ООН. Складні історичні та політичні події стимулюють до змін в законодавстві України у сфері захисту прав дитини [2].
Сукупність багатьох факторів, таких як: історичні події; політична ситуація у світі та країні; економічний розвиток; культура і правова обізнаність населення – мають безпосередній вплив на формування нормативно – правової бази щодо захисту прав дитини.
Література:
1. Гінда Володимир. «Діти окупації» - ізгої повоєнних суспільств. - [Електронний ресурс]: Режим доступу - https://zbruc.eu/node/44049
2. Захист прав дітей у збройних конфліктах: політика і практика ЄС. - [Електронний ресурс]: Українське право - Режим доступу-https://ukrainepravo.com/international_law/european_union_law/iashyfkh-tuav-ekkhyem-ts-ibusmrysh-nsrchoknkhash-tsokkhyna-k-tuankhyna-zhf/
3. Конвенція ООН про права дитини. - [Електронний ресурс]: Законодавство України - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show
4. Кудрявцева О. М. Генезис і перспективи утвердження та захисту конституційних прав і свобод дитини в Україні [Текст] / О. М. Кудрявцева // Наше право. – 2015.- № 2- С. 28-34
5. Монастирський Євген. «Концтабір: най ганебніший винахід Великої Британії». - [Електронний ресурс]: Режим доступу - https://was.media/uk/2018-02-14-konctabir-ganba-britanii/
6. Основні форми трудової допомоги в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. - [Електронний ресурс]: Підручники для студентів - Режим доступу -.https://stud.com.ua/48019/sotsiologiya/osnovni_formi_trudovoyi_dopomogi_drugiy_polovini_pochatku
7. Хайчина Юлія. Права дитини. - [Електронний ресурс]: Режим доступу- http://www.model.poltava.ua/index.php?option=com:2013-03-23-19-17-35&catid=116:2013-03-19-16-47-31&Itemid=437
________________
Науковий керівник: Василенко Наталя Сергіївна, магістр історії учитель історії та правознавства Дружківської гімназії «Інтелект» Дружківської міської ради Донецької області
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
