Розміщення митних органів на території Української держави є найважливішим елементом організації митної справи. Сучасна митна політика виходить з того, що митна справа вимагає раціонального розміщення митних органів по території держави, ефективного використання трудових і фінансових ресурсів, збереженню комплексного розвитку економіки країни в цілому. Яскравим прикладом цього служить Одеська митниця.
Створення і розвиток митних органів Одеси було пов'язано з впливом внутрішніх і зовнішніх обставин, ними могли бути як встановлення торгових відносин з іноземними державами, так і інтенсивні потоки контрабандного ввозу та вивозу.
З початком виникнення Одеські митні органи формувалися за особливим принципом, їх місцезнаходження визначалося близькістю до місць торгу. З розширенням зовнішньополітичних зв'язків підходи до розміщення митних органів змінилися, пріоритетним критерієм стало розміщення митних органів Одеси уздовж державного кордону.
Якісні зміни в підходах до організації Одеської митної справи в цілому і розміщення митних органів зокрема простежуються у XIX столітті. В цей час була реалізована система митного окружного управління, яка є певним прообразом сучасної системи регіональної митниці. Впровадження системи окружного митного управління пов'язують з уставом від 24 червня 1811 року митного управління по європейському кордону, відповідно до якого було створено мережу митних округів. Було утворено 11 митних округів (в тому числі Одеський митний округ), до яких в 1816 р було додано ще два округи, а в 1818 – три округи і згодом чотири [4, с. 15].
Митний округ – це територіальне утворення, в межах якого здійснювали діяльність митні органи: митниці і митні застави. Митний округ Одеси очолювався начальниками колезьким радником спочатку Єгором Зельфельтом, а з 1812 року Іваном Петровичем Бларамбергом.
Усі митниці, що входили до складу округу в «Статуті митного управління по Європейської торгівлі», ділилися на групи, такий розподіл також було новим в законодавстві того періоду. Класифікаційним критерієм був товар, що підлягав митному контролю та оподаткуванню митом. Одеській портовій митниці був дозволений привіз іноземних товарів і тому вона іменувалися головною, складалися з начальника митниці та штатних працівників (митних чиновників і служителів). Також, були митниці, що складалися з керуючого митницею, одного або двох членів з потрібним числом митних служителів по штату. Поряд з Одеською митницею, яка числилась в складі п’ятого округу – перебували застави. Застави складалися з одного заставного наглядача з потрібним числом служителів по штату. Усі митниці і застави, що входили до митного округу, підпорядковувалися головній митниці.
У 1819 році відповідно до Митного статуту всі митниці по Європейському кордоні, були розділені на чотири класи: складочні митниці, головні митниці, деклараційні митниці, інші митниці та застави [7, с. 97].
До першого класу відносилися складочні митниці. Це митниці, до яких привозили усі незаборонені для ввезення та вивезення товарів. Товари могли перебувати на зберіганні вісім місяців, всі інші товари можна було зберігати без додаткової оплати шість місяців. Одеська митниця відносилась до першого класу.
До другого класу відносились головні митниці. Ці митниці користувалися тими ж правами, як і складочні митниці, але тут товар міг залишатися неоплаченими митом лише протягом двох місяців.
Третій клас становили деклараційні митниці, яким дозволено було провозити усі незаборонені для ввезення та вивезення товари.
Четвертий клас становили митниці, яким дозволялось привозити і очищати товари з певним тарифом, перевозити звідси товари в інші митниці було не можна. До митниць четвертого класу віносилися митниці з сусідніх міст: Миколаєв, Херсон та Овідіополь.
У 1822 р пристрій по Європейському кордону змінився [2, с. 120]. Замість чотирикласної була введена трикласна система митниць. До першого класу відносились складочні митниці, які зберегли свої права, у другому класі деклараційні митниці. Товари могли привозили до них усі, але очищення піддавалися також всі. До митницям третього класу відносились митниці, здатні приймати привіз тільки певних товарів.
Таким чином, при створенні Одеських митних органів, російська влада керувалися не тільки потребою наявності пункту пропуску, а й іншими критеріями. Такими як формування якості митного контролю та оформлення вантажів (товарів). Тобто, по-перше, товар повинен бути правильно оформлений і повинні бути правильно взяті всі платежі в повному обсязі. По-друге, потік контрабанди, який активно в Одесі набував обороти, повинен звестися до мінімуму, тобто митниця повинна забезпечити повний контроль всіх вантажів.
Окружна система управління для Одеської митниці була досить ефективною у боротьбі з контрабандою та розвитку економіки міста.
Сформована система митного управління отримала закріплення в Митному статуті по європейській і азіатській торгівлі 1857 року [3, с. 1]. Згідно якому в основі митного управління стояла окружна система, при цьому також можна відзначити закріплення статусу прикордонних і внутрішніх митниць. Останні здійснювали огляд і оформлення товарів, підданих зовнішньому контролю на кордоні, а також транзитних товарів, що свідчить про комплексну оцінку діяльності митних органів з урахуванням їх розміщення та специфіки діяльності.
В середині XIX ст. увага приділялася в Одеській митниці розвитку карантинного штату. У 1847 р було затверджено положення про пристрій дії і управлінні карантинної та митної частин. У положенні питання митної справи тісно зв'язувалися з карантинними заходами, що було викликано реальною загрозою проникнення з товарами на територію Одеси епідеміологічних захворювань [6, с. 18].
Остання третина XIX століття характеризувалася рядом своєрідних рис в економічному розвитку міста. Прискорений розвиток промисловості, зміцнення ринкових відносин в сільському господарстві приводили до активному прагненню виходу на міжнародні ринки. З метою підтримки бізнесу з’являється митний тариф протекціоністської спрямованості, що, позначилося і на розвитку митної служби [1, с. 130].
З огляду на постійне збільшення обороту зовнішньої торгівлі і зростання митних доходів в Одеській митниці збільшується штат, з’являються нові посади, удосконалюється внутрішньо окружна система управління.
Крім того, з метою припинення таємного провезення заборонених або обкладання митом товарів удосконалювалася організаційно-штатна структура і технічна оснащеність Одеської митної служби.
Таким чином, XIX століття було ознаменоване удосконаленням в організації процесу управління митною справою Одеси, в частині розробки моделей розміщення митних органів. Сформована система округів, не тільки виявилася стійкою, а й надала прямий вплив на сучасну систему митного управління. Незважаючи на те що митних округів в справжній період немає, але характер окружного управління митними органами збережений, за допомогою інституту регіональних управлінь [5, с. 8]. Збереглася також і система організації митних органів на місцях. Сьогодні в нашій державі функціонують як внутрішні, так і прикордонні митниці, присутня система розміщення на кордоні митних постів.
Досліджуючи процес становлення митної справи з початку XIX століття і до його закінчення, можна зробити висновок про те, що під впливом різних факторів йшов процес планомірного, поступального вдосконалення Одеської митної системи. Приймалися правові акти, видавалися укази, які пристосовувалися, видозмінювались відповідно до внутрішньо- і зовнішньоекономічним інтересам та потребам Російської Імперії.
В цілому митні органи Одеси ХІХ століття відповідали основним стандартам в цій галузі і дозволяли історично поповнювати бюджет за рахунок митних доходів, регулювати зовнішню торгівлю і економічні інтереси міста.
Література:
1. Витчевский В. Торговая, таможенная и промышленная политика России от Петра Великого до наших дней / В. Витчевский. – С.–Петербург: Д. А. Казицына и Ю. Д. Филиппова, 1909. – 362 с.
2. Кисловский Ю. Г. История таможни государства Российского 907–1995 гг. / Ю. Г. Кисловский. – Москва: РТА, 1995. – 286 с.
3. Марков Л. Н. Очерки по истории таможенной службы. / Л. Н. Марков. – Иркутск, 1987. – 50 с.
4. Общее собрание циркуляров, распоряжений Департамента таможенных сборов за 1870–1900 гг. – С.–Петербург, 1902. – 222 с.
5. Свод законов Российской империи: дополненный по продолжениям 1906, 1908, 1909, 1910 гг. и позднейшими узаконениями 1911, 1912 гг. Кн. 2. Т. V−IX. Изд. 2 / под ред. Добровольского А. А. С – Петербург: Юрист, 2003. – 240 с.
6. Свод законов Российской империи 1857 г. Т.6 Уставы таможенные. Свод учреждений и Уставов таможенных. – С. – Петербург., 1857. – 516 с.
7. Таможенный устав по европейской и азиатской торговле. – С.–Петербург: Миклашевского, 1887. – 341 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
