Проблематика чесного та об’єктивного формування складу українського судівництва неодноразово висвітлювалась у правовій літературі. Разом з тим, залишаються недостатньо вивченими чинники, що впливають на організацію справедливого судочинства в частині однозначності та несуперечливості кадрових рішень, відкритості та чесності процедур добору тощо. Не отримали достатньої уваги такі питання, як необґрунтовані приховування органом судового врядування інформації про проведення добору суддів, перекручування фактів, ігнорування запитів та інші зловживання суб’єкта владних повноважень з метою приховати від суспільства відомості, які становлять публічний інтерес. Вражаюча закритість конкурсу, непрозорість даних про хід оцінювання, махінації з проведенням тестувань, виставлянням балів кандидатам та інші суттєві правопорушення було предметом негативних оцінок в літературі [1, 2]. Тож, показово, що Верховна Рада - єдиний законодавчий орган країни, переважною більшістю голосів прийняла рішення, яким негайно припинила повноваження ВККС, не надавши їй звичайного за подібних обставин повноваження - здійснення розпорядчих функцій на перехідний період до обрання нового складу. Більше того, жодному з членів попереднього складу ВККСУ не дозволено за приписом Закону балотуватися до нового складу Комісії, навіть тим, які були туди обрані щойно перед припиненням повноважень.
Такий безпрецедентний крок, пов'язаний з абсолютною недовірою членам попереднього складу Комісії, свідчить лише про одне: склад ВККСУ розформовано в зв’язку з незаконними, корумпованими та непрофесійними діями даного органу. Про це чітко зазначено у пояснювальній записці до проекту закону, а також стосовно протиправності дій Комісії висловився 09 жовтня 2019 року в інтерв’ю виданню Цензор.НЕТ представник Президента України в Конституційному Суді України Федір Веніславський. Таким чином, бувший склад себе повністю дискредитував, тож абсолютно логічно і безсумнівно, що нові члени ВККСУ, будучи обраними, намагатимуться виправити помилки своїх попередників і не будуть їх повторювати, у тому числі і з тих питань, які є предметом нинішніх судових розглядів. В той же час, даний принциповий підхід гне притаманних органам судової влади. Наразі типовими є факти, коли національні суди якраз і «кришують» той орган, який в державі покликаний здійснювати чесний та неупереджений добір суддів – Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС), дозволяючи йому на свій розсуд чинити свавільні дії, призначаючи на посади нечесних та корумпованих осіб.
Показовим є розгляд подібної справи № 9901/293/19 Верховним Судом [3]. Позивач вимагав у суду захистити його право на доступ до публічної інформації, яким грубо знехтувала ВККС, не надавши запитуваних відомостей про хід конкурсу на посади суддів, у якому позивач приймав участь. Слід зазначити, що, попри пред’явлення позову у липні 2019 року, остаточний розгляд справи відбувався 10 грудня 2019 року, тобто після того, як за Законом Вища кваліфікаційна комісія суддів в особі її членів припинила свою діяльність у попередньому складі. Наступний склад даного органу буде сформовано за результатами проведеного конкурсного добору, який ще навіть не стартував. Отже на нинішній час такого органу, який зветься ВККСУ, не існує, жодної посадової особи, що є членом цієї Комісіє немає фізично. Попри те, що Велика Палата Верховного Суду, власне, не мала права розглядати спір за фізичної відсутності в природі самого учасника спору – ВККС, вона, тим не менше, розглянула справу. При цьому в якості аргументів у суді оцінювалася позиція вже розформованого органу, причому значною мірою в зв’язку із незаконністю дій саме в тій площині, яка була предметом розгляду. Між тим, вищий судовий орган України підтримав позицію відповідача у бувшому складі, згідно з якою Комісія не повинна надавати інформацію учаснику конкурсу. Власне, незважаючи на констатацію Законом незаконності дій ВККСУ і розпуск її з огляду на це, Верховний Суд фактично вчиняє спробу реабілітації цієї інституції, зазначаючи, що вона діла законно, відмовляючи запитувачу в доступі до публічної інформації.
Чим же аргументує суд відмову в доступі позивача до інформації про рівень своїх оцінок за різними кваліфікаційними показниками, отриманими під час його участі в конкурсі на посаду судді одного із вищих судів України? Верховний Суд, ні багато, ні мало, вказує, що «рейтинг кандидатів на зайняття вакантних посад за окремими критеріями (показниками) Комісією не визначається, а тому неможливо надати інформацію про рівень рейтингової оцінки кандидата на посаду судді ними». Але така позиція якраз знаходиться у суперечності з положеннями українського закону. Навпаки, законодавство вказує, що кваліфікаційне оцінювання кандидатів проводиться окремо за кожною з 10 позицій, визначених у «Положенні про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення» (Положення). За кожною з позицій законодавством визначені окремі, лише даному критерію притаманні показники відповідності кандидата; за кожним критерієм виставляється своя оцінка в межах визначених нормативно; за законодавчим правилом відбувається сумування вказаних оцінок і отримання у такий спосіб арифметичного значення остаточної суми показників рейтингу.
Якщо цього не зробити, як то робив попередній склад ВККСУ та зараз робить Верховний Суд, фізично неможливо встановити підсумкову загальну рейтингову оцінку. Давайте проведемо нескладне дослідження в межах предмету даної справи, яке, на жаль, покаже неспроможність суддів Великої Палати вести аналітичну роботу, бо вони перебувають в тенетах «переконливості» аргументів відповідача без їхнього хоча б побічного дослідження. Уявімо собі, всупереч закону, що суд має рацію, і в процесі проведення конкурсу Комісія може взагалі не оцінювати рівень окремих рейтингових показників кандидатів (нагадаю, що законодавство містить критеріальні оцінки різних рейтингових позицій в розмірі до від 10 до 100 балів). Отже, припустимо, що ці оцінки є невідомими, бо окремо не проводилося відповідне оцінювання. Тоді просто дурницею виглядає можливість визначення сумарного результату за відсутності хоча б одного з доданків (хоча, як стверджує відповідач, у нього немає не одного, а усіх доданків). Звісно, це питання поставало перед судом. Але даний суд в стилі усталеного судочинства за участі органу, що його призначив, уникнув взагалі його розгляду. Та, хочемо ми того, чи ні, необхідно дати відповідь на питання, що прямо стосуються даного позову: «яким чином ВККСУ могла визначити рейтингову оцінку за загальний результат конкурсу, якщо вона не здійснювали оцінювання окремих рейтингових позицій, які за нормативним приписом, є складовими елементами загальної оцінки?» Розумної, зрозумілої відповіді на нього немає.
Закон все ж надає відповідь на дане питання, але не такого змісту, який використовує суд, а якраз навпаки. У тій же ст. 83 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» вказується, що Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання, та засоби їх встановлення затверджуються ВККС. Усім добре відомо, що відповідний документ – Положення - затверджений Комісією, він використовується уже не вперше при проведенні подібних конкурсів. Якщо не полінуватися та ретельно передивитися вказаний нормативний акт, неважко помітити, що за приписом п. 2 глави 6 «показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності». Згідно з законодавством встановлений перелік критеріїв оцінювання при проведенні конкурсу. В даному акті визначено також ознаки відповідності кандидата кожному критерію, вказується максимальна сума балів за кожним критерієм. Усі ці показники досліджуються як окремий елемент загального вивчення рівня особи з врахуванням перелічених вище чинників і оцінюється певною сумою балів, яка є складовою загального балу за результатами кваліфікаційного оцінювання. Інакше просто бути не може. Бо, якщо спитати Комісію та суддів Верховного Суду, хто і в якому порядку має виставляти бали та оцінювати відповідність кандидатів за кожним критерієм, як то передбачено законодавством, отримаємо традиційне, але значуще мовчання.
Отже, за законом ВККСУ зобов’язана, як того вимагає законодавство, провести кваліфікаційне оцінювання кандидата за даними, вказаними у п. 6 глави 2 розділу ІІ Положення, і мотивовано оцінити його в межах встановлених за кожним критерієм балів. Саме на такий порядок дій при проведенні конкурсу вказує нормативний акт, і саме це, попри законодавчі приписи, намагається ігнорувати відповідач, та підтримує суд. При цьому Комісія вперто вказує, що жодних оцінювань за окремими критеріями не повинно проводитися та не проводилося. Але, насправді, без визначення хоча б одного з критеріїв встановити рівень загальної оцінки кандидата фізично неможливо. Взагалі будь-які математичні операції з рейтинговими показниками конкретних кандидатів за окремими кваліфікаційними показниками просто унеможливлюються, хоча на практиці непрозора, закрита та неправильна за суттю система оцінки кандидатів не завадила комісії, попри математичні та фізичні закони, здоровий глузд вивести цифри фінального рейтингового оцінювання всіх кандидатів.
На обґрунтування свого одіозного рішення від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/293/19 Велика Палата вказує, що запитувана позивачем інформація не повинна йому надаватися, бо Закон не вказує про обов’язок розпорядника публічних відомостей – ВККС надавати запитувачу саме дані про його рейтингову оцінку за окремими критеріями, визначеними законом. Дане твердження виглядає незграбним і, насправді, робить ведмежу послугу відповідачеві. Адже закон взагалі не каже про порядок фіксації будь-яких результатів кваліфікаційного оцінювання. Відтак, за судовою логікою, орган публічної влади, на якого поширюється закон «Про доступ до публічної інформації» може не фіксувати та не зберігати якісь дані про кваліфікаційне оцінювання кандидатів у судді. Такий підхід вищого судового органу взагалі нівелює приписи чинного національного законодавства, переводячи відносини в площину, де жодний розпорядник публічної інформації ніколи не буде зобов’язаний надавати вільний доступ до неї. Фактично, ВС поховав принципи вільного отримання інформації, передбачені у ст. 34 Конституції та ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Література:
1. Значну частину інформації про конкурс до Верховного суду приховують, - журналісти. iPress.ua. URL: https://ipress.ua/news/znachnu_chastynu_informatsii_pro _konkurs_do_verhovnogo_sudu_pryhovuyut__zhurnalisty_208676.html
2. Маніпуляції з результатами конкурсу до Верховного Суду: статистичні докази / Блог Михайла Жернакова / URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/zhernakov/58e4a2e32738e/ f
3. Справа № 9901/293/19. Архів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду за 2019 рік.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
