Перші роздуми відносно наповнення простору інформацією та становлення “розумного” простору – ноосфери належать В.І. Вернадському, який виділяв такі соціокультурні фактори, що формують ноосферу: поширення людини на всій поверхні планети; розвиток засобів зв’язку і обміну, що інтегрують людей в єдине ціле; відкриття нових джерел енергії (атомна, сонячна тощо); масова демократизація державного устрою; вибух наукової творчості в ХХ сторіччі [1]. На сьогодні питання змісту поняття інформаційного простору держави актуалізуються з огляду на процеси глобалізації та інформатизації, що ставлять нагальні вимоги до проблематики правового врегулювання суспільних відносин у новому вимірі – інформаційному. Водночас, наразі визначення поняття інформаційного простору у чинному національному законодавстві відсутнє, натомість поняття “територія” має більше 15 визначень. Проте інформаційний простір не є суто віртуальною моделлю території держави.
Відповідно до Закону України “Про доступ до судових рішень” єдиний інформаційний простір судів загальної юрисдикції становить сукупність баз і банків даних, технологій їх ведення та використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, що функціонують на основі єдиних принципів і загальних правил, що забезпечують інформаційну взаємодію Верховного Суду України, судів загальної юрисдикції, спеціалізованих судів, органів суддівського співтовариства і системи Державної судової адміністрації України [2]. У Законі України “Про обов’язковий примірник документів” під інформаційним простором розуміється сукупність баз і банків даних, інформаційно-телекомунікаційних мереж і систем, а також технологій їх ведення та використання, що функціонують на основі загальних принципів і за правилами, що забезпечують інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб [3]. Зазначені поняття розкривають інформаційний простір з технічної точки зору та відносно певної інформаційної системи.
Слід підкреслити, що наукові визначення інформаційного простору є змістовно різноманітними, як пов’язані з фактором території, так і не пов’язані. Так, за висновком М.Шевченко, “у більшості публікацій, обґрунтування категорії “інформаційний простір” зводиться до його розгляду як певної геополітично визначеної території, яка є сувереном щодо поширення на ній текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстративної інформації через канали засобів масової інформації” [4]. З таким висновком важко погодитись, оскільки, по-перше, як зазначалося вище, інформаційний простір не є віртуальною моделлю території держави, а по-друге – з юрисдикційної точки зору сувереном має визнаватися не територія, а держава.
М.Слюсаревський ж обґрунтовує так звану «реляційну теорію інформаційного простору», відповідно до якої інформаційний простір є станом і, водночас, результатом перманентної взаємодії процесів виробництва та споживання інформації [5, с. 341].
Зауважимо, що поняття “інформаційна сфера” застосовується в науковому дискурсі не менш часто, ніж “інформаційний простір”, і перебуває з ним у тісному взаємозв’язку. Вважаємо, що інформаційна сфера є поняттям ширшим, аніж інформаційний простір і визначається як сукупність інформації та інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, суб'єктів, що здійснюють оборот інформації, тобто її створення, поширення (передавання), зберігання, використання та знищення, та забезпечують цей оборот, суспільних відносин, які при цьому виникають, системи її правового забезпечення, а також інституційної системи державного управління та регулювання цією сферою [6, с. 14].
Законодавчого визначення це поняття також не отримало, за винятком тексту Угоди про вільний доступ і порядок обміну відкритою науково-технічною інформацією держав-учасниць СНД від 11 вересня 1998 року, відповідно до якої інформаційна сфера – це сфера діяльності суб’єктів, пов’язана зі створенням, перетворенням та споживанням інформації [7]. Як одна зі сфер життєдіяльності держави та суспільства, інформаційна сфера утворюється сукупністю: суб‘єктів інформаційних процесів (держава, фізичні та юридичні особи); інформації; інформаційної інфраструктури; суспільних відносин, що складаються у зв‘язку з формуванням, зберіганням, передачею та розповсюдженням інформації.
Функціонування інформаційної інфраструктури забезпечує існування середовища, в якому здійснюються інформаційні процеси. Вона відображає досягнутий рівень розвитку суспільних відносин та науково-технічного прогресу, утворюючись сукупністю: систем формування та забезпечення безпеки інформаційних ресурсів, інформаційно-телекомунікаційних систем, мереж зв‘язку, а також систем забезпечення доступу до них; індустрії засобів інформатизації, телекомунікації і зв‘язку; індустрії інформаційних послуг та інформаційного ринку; системи підготовки та перепідготовки кадрів, проведення наукових досліджень тощо.
Можливість розгляду суб‘єктів суспільних відносин в якості суб‘єктів інформаційної сфери зумовлюється їх взаємодією з приводу інформації, причому зміст та обсяг їх прав визначається властивостями інформації, яка, таким чином, є основним елементом інформаційної сфери. Відповідно до національного законодавства України, інформаційними є відносини, що виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства та держави при створенні, збиранні, одержанні, зберіганні, використанні, поширенні, охороні та захисті інформації. Вся належна Україні інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення, входить до інформаційних ресурсів України. В свою чергу, інформаційні ресурси та інші елементи інформаційної сфери можуть бути об‘єднані поняттям інформаційного простору.
Отже, можемо констатувати, що під інформаційним простором держави слід розуміти середовище здійснення суб’єктами інформаційної сфери діяльності, пов’язаної зі створенням, збиранням, одержанням, зберіганням, використанням, поширенням, охороною та захистом інформації, що належить до національних інформаційних ресурсів України.
Література:
1. Вернадский В. Несколько слов о ноосфере. URL: http://lib.ru /filosof/wernadskij/noos.txt.
2. Про доступ до судових рішень: Закон України від 5 грудня 2005 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3262-15#Text
3. Про обов’язковий примірник документів: Закон України від 9 квітня 1999 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/595-14#Text
4. Шевченко. М. Поняття національного інформаційного простору та його характеристики. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv /cgiirbis_ 64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID= &S21REF= 10& S21CNR= 20&S21STN=1&S21FMT=ASP_ meta&C21COM =S&2_S21P03 =FILA=&2_ S21STR= ukrinfsp_2018_1_12
5. Слюсаревський М. Інформаційний простір: критика існуючих визначень і спроба побудови теорії. Харківський держ. ун-т. Вісник. Х., 1999. №439, ч. 4, 5: Сер. Психологія, політологія: Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. С. 337-342.
6. Баранов О. А. Теоретико-методологічні основи правового забезпечення інформаційної сфери України : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2015. 40 с.
7. Угода про вільний доступ і порядок обміну відкритою науково-технічною інформацією держав-учасниць СНД від 11 вересня 1998 року Угода міжнародний документ. URL: https://zakon.rada.gov.ua /laws /show /997 _889 #Text.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
