Актуальність теми. Українська національна революція – це гіркий, але цінний досвід нашого державотворення, аналіз якого є завжди актуальним для всіх поколінь українців.
Теоретичну основу дослідження становлять праці Р. Зінкевича, М. Кравчука, О. Колянчука, О. Литвина, К. Науменка, Я. Тинченка, та інших.
Мета цієї статті дослідити правове регулювання будівництва збройних сил Української Народної Республіки та порівняти цей досвід із сьогоденням задля формування україноцентричного та державницького світогляду.
Виклад основного матеріалу. Кожна нація має право на самовизначення, тобто створення власної держави. Задля забезпечення суверенітету держава створю збройні сили, які будуть захищати її від зовнішніх ворогів. Розглянемо розуміння цього у часи української національної революції 1917 року.
Українська революція розпочинається стихійно. За декілька березневих днів формується Українська Центральна Рада, більшість депутатів якої були представниками соціалістично-автономістьских партій. Домінування автономізму переросло у небажання брати на себе відповідальність за державотворення. Активна і рішуча меншість Центральної Ради, що називала себе самостійниками, одразу піднімає питання про формування української армії, зокрема лідер самостійників Микола Міхновський створює Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. Після перемовин 1-4 травня між Богданівцями та представниками штабу Російської армії відбулася легалізація полку, який тепер мав складатися з трьох батальйонів (приблизно 3000 солдат) [1]. Формування полку ім. Богдана Хмельницького стало початком створення української армії.
У травні УЦР скликає 1-й Всеукраїнський військовий з’їзд. 2-й Всеукраїнський військовий з’їзд, що відбувся у червні, затверджує головою УГВК Симона Петлюру, визначає структуру і повноваження цього органу. Також був затверджений курс на перетворення армії у народну міліцію. «Нам треба не постійного війська, але всенародного озброєння, міліції» – стверджував С. Петлюра [2, c. 40]. Іррегулярність армії законодавчо затвердили у ІV Універсалі: «Розпустити армію зовсім, а потім замість постійної армії завести народню міліцію, щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств» [3]. Задля реалізації вищезгаданих планів та подолання деморалізації в армії створюються військові ради та комітети, які повністю беруть під контроль солдатські маси після провального Корніловського заколоту [4, c. 73]. Також ці органи військової демократії відкрили шлях до влади більшовикам, які в кінці 1917 року захопили владу в Росії й розпочали наступ на Україну.
Тобто українська армія за часів УНР формувалася на основі радикальної військової демократії та іррегулярності, військові з’їди стали органами народного представництва і волевиявлення, які сприяли легалізації не тільки побудови української армії, але й існуванню самої Центральної Ради [4, с 70]. Проте ставка на демократичність сприяла зниженню рівня дисципліни й відкритості солдатських мас до ворожої пропаганди. Два останні фактори стали найважливішими причинами військових поразок під час першої радянсько-української війни.
У 1991 році в результаті провального путчу в СРСР Верховна Рада (далі - ВР) проголошує незалежність України й для забезпечення контролю над військовими частинами, що розташовувалися на території України, 24 серпня видає постанову «Про військові формування на Україні» в якій підпорядковує армію Верховній Раді, створює Міністерство оборони і наказує приступити до створення власних збройних сил [5]. Історію нової української армії було розпочато, але закон, який би чітко регулював функції збройних сил було прийнято 6 грудня 1991 року. Цей закон «визначає функції, склад Збройних Сил України(далі - ЗСУ), правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними» [6]. Самі збройні сили захищають конституційний лад, територіальну цілісність та незалежність України [6]. Головнокомандувачем армії є Президент України. Чисельність армії затверджує Верховна Рада з подання Президента. Міністр оборони України, що призначається ВР за поданням Президента, займається реалізацією політичних та стратегічних цілей у сфері оборони, а також забезпечує всебічну життєдіяльність, розвиток та функціонування ЗСУ.
З відновленням незалежності Україна позиціонувала себе, як держава, що прагне до нейтралітету[6].Відсутність військової загрози та грошей в бюджеті визначили підхід української влади до власної армії. Протягом десятиліть армія України поступово скорочується, а в 2013 році на її підтримку виділялося менше одного відсотка ВНП [7]. Російська збройна агресія радикально змінює підхід української влади до будівництва ЗСУ. Україна заявила про бажання вступити у НАТО й навіть закріпила це у своїй конституції [8]. Почалася модернізація за стандартами НАТО, а кількість військовослужбовців сягнула 246160 солдат. Тобто армія почала формуватися за західним зразком, і, на відміну від УНР, Україна сьогодні будує регулярну та професіональну армію, яка спроможна утримувати російського агресора від подальшого просування на наші територію [7].
Таким чином, аналізуючи й узагальнюючи досвід військового будівництва у минулому столітті та зараз, можна сказати, що сьогодні ми набагато краще готові протистояти росіянам, ніж УНР готова була протистояти більшовикам. Зараз на захисті України стоїть модернізована, організована, професіональна та боєздатна армія, яка має цінний бойовий досвід і це дозволяє заявити, що Українська армія є одною з найбільш боєздатних на континенті.
Література:
1. Богданівці 1917. Створення 1-го Українського полку імені ХмельницькогоURL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2017/06/24/149980/(дата звернення: 22.10.2020 р.).
2. Зінкевич Р. Д. Другий всеукраїнський військовий з’їзд та його вплив на подальше розгортання українського військового руху 1917 р. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2006. С. 35-40.
3. ІV Універсал Української Центральної Ради URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001300-18#Text(дата звернення: 22.10.2020 р.).
4. Кравчук М. В. Держава та армія УНР в період тимчасового уряду та їх правове закріплення. Держава і право. 2010. С. 69-75
5. Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1431-12#Text (дата звернення: 22.10.2020 р.).
6. Закон України Про оборону України 06.12.1991. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12/ed19911206#Text(дата звернення: 22.10.2020 р.).
7. Ухач В.З. Історія держави і права України (конспекти лекцій): навч. посібн. Тернопіль: Вектор, 2011. С. 265.
8. Конституція України. Розділ V. URL: https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-v(дата звернення: 22.10.2020 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
