У сучасних умовах реформування земельних відносин в агросфері особливої актуальності набувають питання правової охорони земель сільськогосподарського призначення. Ще більшої актуальності ці питання набувають у зв’язку із загостренням екологічних проблем, що і зумовлює своєчасність розгляду обраної теми.
Правове регулювання є одним з найефективніших та найдієвіших видів соціального регулювання. Воно забезпечує стабільність регульованих відносин, внаслідок чого останні отримують чітку правову регламентацію, є охоронюваними та мають здатність розвиватись.
Основні засади охорони земель в Україні визначаються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законами України: «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів», «Про землеустрій», окремими постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами.
Земельний Кодекс України у ст. 162 визначає охорону земель як систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону земель» охорона земель – це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Земельний Кодекс України, у свою чергу, містить положення про завдання охорони земель у ст. 163 - забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
Варто відзначити, що ЗК України виділяє один із пріоритетних заходів у галузі охорони земель - консервація деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їхнього здоров’я.
Інформаційною основою для прийняття заходів з охорони земель є моніторингові спостереження як попередній етап охорони земель. Базові положення моніторингу земель і ґрунтів закріплено у ст. 54 Закону України «Про охорону земель». Пріоритетними завданнями моніторингу земель є своєчасне виявлення зміни стану земель та властивостей ґрунтів, оцінки здійснення заходів щодо охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, попередження впливу негативних процесів і ліквідації наслідків впливу.
Виходячи з положень цитованої вище ст. 162 Земельного кодексу України, раціональне використання земель є напрямом з охорони земель. Вектором земельної реформи можна назвати саме раціональне використання й охорону земель. Але, на жаль, такий вектор не знаходить необхідної підтримки у державі й законодавстві.
У згаданому вище Законі України «Про охорону земель» є колізія, на яку я хотіла б звернути увагу. У ст. 56 цього закону визначено відповідальність за порушення законодавства України про охорону земель, а саме:
• юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом;
• застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам;
• шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі [1].
Звідси виникає питання, юридичні і фізичні особи несуть відповідальність лише за умови, якщо винні в порушенні законодавства України про охорону земель? Законом України «Про охорону земель» чітко визначено, що є охороною земель. У той самий час у п. 2 ст. 56 зазначеного Закону закріплюється, що відповідальність можлива за завдання шкоди земельним ресурсам. Та чи тотожні поняття «земля» та «земельні ресурси»? Доволі спірно, оскільки у цьому ж Законі також дефінитивно закріплено, що земельні ресурси – це сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення та господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві. Таким чином, останні є лише складовою частиною земель, що значно звужує об’єкт правопорушення й ускладнює правореалізацію.
Наступним є те, що визначена можливість відшкодування шкоди за нераціональне землекористування чи вилучення земель. Нічого не сказано про можливість відшкодування в повному обсязі при забрудненні відходами виробництва, радіоактивними та хімічними речовинами. Крім того, у Земельному Кодексі України, у ст. ст. 167 та 168 виокремлюється охорона земель та ґрунтів. Ст. 167 присвячена охороні земель, а також ґрунтів від забруднення небезпечними речовинами, в свою чергу, ст. 168 – охороні земельних ділянок. Тож, у згаданих статтях наведені різні об’єкти охорони.
Отже, зважаючи на все вищезгадане, можна зробити висновок, що правова охорона землі – це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється заходи з підтримання, покращення, відновлення, збереження і підвищення родючості ґрунтів, поліпшення інших корисних властивостей землі. Передбачені законодавством заходи з охорони земель спрямовані на боротьбу з природними та штучними процесами, які погіршують стан ґрунтів. До них належать заходи по запобіганню ерозії ґрунтів: організаційно-господарські, агротехнічні та лісомеліоративні [2]. Таким чином, питання охорони земель сільськогосподарського призначення в умовах загострення екологічної ситуації в Україні має стати одним з найважливіших напрямків державної політики, оскільки поліпшення стану цих земель відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і забезпечує суттєве оздоровлення екологічних умов життя людини.
Література:
1. Кудінов В. Правове регулювання охорони земель: стан та перспективи. Земельне право. 2009 р. № 11. С. 105-106.
2. Гоштинар С. Л. Правове забезпечення охорони земель сільськогосподарського призначення як передумова сталого розвитку агропромислового комплексу України. Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право. Європейські перспективи. 2016 р. № 6. С. 173
________________
Науковий керівник: Курман Тетяна Вікторівна, доктор юридичних наук, доцент, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|