Важливість і доцільність проведення порівняльного аналізу особливостей правової охорони товарних знаків в Угорщині та Україні зумовлена певними спільними традиціями розвитку правових систем у цих країнах, спільним державним кордоном, а також перспективою подальшого розвитку зовнішньоекономічних відносин та співпраці між зазначеними державами.
Основу угорського законодавства у сфері охорони промислової власності складає спеціальний Закон №XI «Про охорону товарних знаків та географічних зазначень», що був прийнятий у 1997 році [1].
Українське ж законодавство регулює відносини щодо таких об’єктів промислової власності, як торговельні марки та географічні зазначення, двома окремими спеціальними законами. Регулювання відносин, пов’язаних з торговельними марками здійснюється Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», що прийнятий у 1993 році, а щодо географічних зазначень діє Закон «Про правову охорону географічних зазначень», виданий 1999 року [2].
Законом Угорщини «Про охорону товарних знаків та географічних зазначень» визначено правовий статус колективних, сертифікаційних та загальновідомих знаків. Так, колективний знак являє собою такий охоронний знак, що відрізняє товари або послуги членів організації державного органу або асоціації від товарів або послуг інших осіб на підставі якості, походження й інших властивостей товарів або послуг, позначених колективним знаком. Тобто колективний знак - це такий знак, що належить певному колективу осіб, які мають єдину мету його реєстрації, використання та охорони [1].
Українське ж законодавство - ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» - визначає колективну торговельну марку як позначення, за яким товари і послуги учасників об’єднання осіб, під яким розуміють будь-яку сукупність осіб незалежно від її організаційно-правової форми та складу, відрізняються від товарів і послуг інших осіб [2]. При цьому дефініція не містить вказівки на те, що товари, які виробляються чи послуги, що надаються під колективною торговельною маркою певного об’єднання осіб, повинні мати спільні властивості, на кшталт якості, походження чи інших загальних характеристик товарів і послуг.
Що стосується сертифікаційних знаків, то угорський Закон «Про охорону товарних знаків та географічних зазначень» визначає сертифікаційний знак як позначення, яке використовується для відрізнення товарів або послуг визначеної якості або іншої характеристики від інших товарів або послуг так, що засвідчує їхню якість або характерну ознаку [1].
Правовий статус сертифікаційного знака не обумовлений членством у будь-якій організації, оскільки він відноситься до однієї організації, яка будучи власником знака, сертифікує якість товарів або послуг виробників. Таким чином, сертифікаційний знак виконує роль вказівки на відповідність якості позначуваного ним товару чи послуги певним стандартам. Власник сертифікаційного знака не вправі ним користуватися, але здійснює ліцензування цього знака і контролює його використання.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», а також прийнятий на його основі відомчий нормативно-правовий акт - Правила складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, містять вказівку на сертифікаційні знаки, але при цьому не роз’яснюють, які знаки визнаються сертифікаційними, в якому порядку вони реєструються та як отримати дозвіл на їх використання [2;3].
Також спеціальною правовою охороною в Угорщині користуються товарні знаки, включені до реєстру, що мають добру репутацію (загальновідомі товарні знаки). Це пояснюється тим, що власник товарного знаку може заборонити використання позначення, що тотожне такому товарному знакові або подібне з ним, навіть у відношенні різнорідних товарів чи послуг, за умови, що товарний знак у країні має репутацію загальновідомого знака [1]. Це положення стосується лише тих товарних знаків, що мають репутацію в країні та включені до реєстру. У свою чергу незареєстрованним загальновідомим товарним знакам може надаватися правовий захист відповідно до законодавства Угорщини у сфері захисту від недобросовісної конкуренції.
В українському законодавстві встановлено, що охорона прав на добре відому (загальновідому) торговельну марку в Україні здійснюється незалежно від її реєстрації згідно зі статтею 6 bis Паризької конвенції, Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» на підставі визнання торговельної марки добре відомою за рішенням Апеляційної палати чи суду [2].
Отже, використання переваг та перейняття кращого досвіду правового регулювання охорони товарних знаків в іноземних державах, зокрема Угорщини, може бути корисним для удосконалення законодавства України у сфері промислової власності.
Література:
1. Про охорону товарних знаків та географічних зазначень: Закон Угорщини від 01.07. 1997 р. №XI. URL: https://net.jogtar.hu/jogszabaly?docid=99700011.tv.
2. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15.12.1993 р. № 3689-XII. Дата оновлення: 14.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3689-12.
3. Правила складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг: затв. наказом Держпатенту України від 28.07.1995 р. № 116. Офіційний вісник України.1997. № 39. С. 268.
________________
Науковий керівник: Яшарова Марія Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри інформаційного права та права інтелектуальної власності Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
