Лютнева революція в Російській імперії 1917 р. і падіння царського уряду дали надію на демократизацію державних інститутів на території колишньої імперії, український народ не став винятком, з'явилася можливість заснування власного і незалежного розвитку національної держави.
Події в Петрограді в розкололи владу, проте в Києві березні 1917 року було ініційовано створення Центральної Ради членами Товариства українських прогресистів під керівництвом Дмитра Дорошенко, Євгена Чикаленко, Сергія Єфремова спільно з соціал-демократами на чолі з Володимиром Винниченко [1, С. 176]. Цьому сприяло об'єднання двох політичних крил: самостійників і автономістів. В. Винниченко писав: «Українство тепер орієнтувалось тільки на Всеросійську Революцію, на перемогу справедливості…» [2, С. 325]. Упор був зроблений на думці, що розвиток революції призведе визнанню необхідності незалежності України.
Спираючись на рішення Всеукраїнського Національного конгресу (19-22 квітня 1917 р. – автономія в Росії та українізація адміністративних інститутів), українського військового з'їзду (5-8 травня 1917 р. – автономія в Росії та українізація армії) з метою введення положення автономії України в пост-революційній Росії у травні 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація членів УЦР, яку очолив В. Винниченко. Однак Тимчасовий уряд відхилив пропозицію делегації вказуючи, що УЦР не була обрана всенародним голосуванням і майбутнє всієї колишньої імперії буде вирішено на установчих зборах. Відносини між Києвом і Петроградом почали погіршуватися, і в слід за цим необхідно було знайти компроміс.
Центральна Рада засідала кілька днів поспіль, намагаючись знайти вихід зі сформованого становища. І рішення було знайдено, 10 червня 1917 року на другому військовому з'їзді був проголошений Перший Універсал, який полягав в словах: «Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям» [4].
З одного боку, заявляється про те, що народ України відтепер буде вільним, сам розпоряджатиметься своїм життям через Українські Установчі Збори, які повинні будуть стати законодавчим органом. З іншого - декларується влада УЦР, яка бере на себе стан справ в Україні. При цьому вводяться нові грошові збори на користь як Ради, так і в весь російський бюджет.
«Перш за все важне було те, що У. Ц. Рада заговорила в сїм унїверсалї як власть, поставлена Українським Народом над собою на те щоб кермувати і правити ним, так що її постанови і накази мають українською людністю пильно сповнятись» - підсумовував Грушевський [5, С. 13].
Тим часом 7 червня виникла Конституційна комісія, і вже до 16 числа вона розробила «Статут вищого управління України». Проект закріплював автономний державно-правовий статус України у складі федеративної Росії та тимчасові віщі органи державної влади – Українську Центральну Раду та Генеральний Секретаріат - виконавчий орган, Уряд Автономної України, який очолив В. Винниченко [6, С. 100].
Тимчасовий уряд занепокоївся рішеннями УЦР і висунув свою делегацію з Керенським. Підсумком переговорів стала як Постанова Тимчасового уряду, так і опублікування 3 липня 1917 р. Другого Універсала, де Центральна Рада повідомляла про результати київських переговорів, про те, що вони позитивно оцінені Тимчасовим урядом. У черговий раз заявивши про небажання відокремлювати Україну від Росії, автори документа заявляли: «Поповнена Центральна Рада виділить наново з свого складу окремий одповідальний перед нею орган - Генеральний Секретаріат, - що буде представлений на затвердження Временного Правительства, яко носитель найвищої краєвої влади Временного Правительства на Україні» [7].
Генеральний Секретаріат перетворювався на місцевий орган Тимчасового уряду, тобто ординарний адміністративний апарат, майже не відрізняється від губернського комісаріату. Уряд залишав за собою право в окремих випадках звертатися до органів влади в Україні, минаючи Українську Центральну Раду [8, С. 5-7].
Дестабілізація становища і початок Жовтневого перевороту в Петрограді змінили становище, вже було проголошено «відозву Генерального Секретаріату до громадян, урядових і громадських установ», яка стала початком нової політики між УНР і Росією [9].
У цей час дійшли висновку, що «Українська республіка справді мусить бути проголошена негайно, але проголошеннє се не може обмежитись одною формальною стороною, — разом з тим мусить бути можливо повно розкритий демократичний і соціалістичний характер сеї відновленої української держави» [2, С. 552-553].
7 листопаду був проголошень III Універсал - це стало, безперечно, визначною віхою, справжнім апогеєм Української революції. Юридичне оформлювалось досягнення віковічної величної мети — відновлення національної державності, яка дістала природну назву — Української.
Найголовнішими словами з Універсалу стали: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів» [10].
По мимо проголошення УНР і невіддільності від Росії, були задекларовані найважливіші демократичні принципи: свобода слова, зборів і спілок, в плоть до страйків; свобода віросповідання; недоторканність особи і житла; встановлення 8-годинного робочого дня; скасування смертної кари. Була оголошена національна автономія для меншин.
Також III Універсал призначав день виборів в Українські Установчі Збори на 27 грудня 1917 року, а день скликання — 9 січня 1918, відзначаючи, що до скликання УУЗ законодавча влада належить Українській Центральній Раді.
10 грудня 1917 року малою Радою був затверджений проект Конституції УНР, де зберігалося положення автономії всередині Росії. Проект на думку членів Ради мав розглядатися на установчих зборах УНР 9 січня 1918 року. Спроба більшовиків здійснити переворот у Києві невдало, але навіть вислані змогли захопити частину територій.
За результатами виборів, 171 з 301 депутата був обраний в регіонах, де більшовики не були при владі. Більше 70 відсотків голосів було віддано за українські політичні партії, в той час як тільки 10 відсотків дісталося більшовикам. Після політичних потрясінь Українські Установчі Збори так і не були скликані, і його обов'язки взяла на себе УЦР [11, С.196]. Центральна Рада оголосила, що діятиме в якості законодавчого органу до тих пір, поки не буде скликано УУЗ, а також постановила не відкладати проголошення незалежності УНР та інші важливі рішення.
9 січня 1918 року УЦР прийняла найважливіший і останній – IV Універсал. Як зазначається, спочатку було кілька проектів: М. Грушевського; В. Винниченко; М. Салтана і М. Шаповала. Але авторитет Грушевського вплинув на прийняття остаточного рішення на його користь.
Універсал проголосив: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Отже, народ України ставав джерелом і носієм вищої влади. Виконавчий орган, Генеральний Секретаріат отримав новий статус - Рада Народних Міністрів. А по мимо цього й інші важливі акти: з усіма сусідніми країнами УНР прагне жити в мирі та злагоді (розпочато мирні переговори з Німеччиною), але при цьому критикувалася більшовицька Росія і вирішено вести їх прихильників в Республіці; знайдено рішення селянського питання: скасування права приватної власності на землю і визнання її власністю всього народу без викупу; держава повинна встановити контроль над торгівлею і банками; проведення виборів до місцевих рад і міських дум. [12, С. 102-104]. У протоколі засідань УЦР зазначено, що комісія розробляла проект Конституції УНР поспіхом [7, C. 328].
Члени комісії аналізували досвід європейських держав для забезпечення демократичних перетворень нової держави. Вони прагнули дати повний максимум для екстраполяції досвіду і французької конституції 1789-1791 рр., і прусської Конституції 1850 р. і Конституції США 1787 р. з поправками на сучасні реалії української народної республіки у воєнний період.
29 квітня, вже за підсумками першого читання Мала Рада одноголосно схвалила проект Конституції. Після цього на засіданні приймали статті проекту з невеликими юридичними правками. Проект Конституції УНР був розглянутий малою Радою у трьох читаннях. Після короткого обговорення Мала Рада прийняла «Статуту про державний устрій, права і вільності УНР» з поправками, внесеними Конституційною комісією [13, С. 70].
Найважливішим принципом Конституції був поділ влади. УНР ставала парламентською республікою, де вища виконавча влада належала Раді Народних Міністрів, а вища законодавча влада - Установчим зборам; вищу судову владу представляв Генеральний Суд.
Згідно IV Універсалу, тільки на Установчих Зборах УНР можна було остаточно затвердити Конституцію країни. Але розгін УЦР і встановлення Української Держави гетьмана Скоропадського звела нанівець всі напрацювання конституційного проекту.
Такім чином, можна зробити висновок про законотворчу діяльність Української Центральної Ради в період розпаду колишньої Російської імперії в ході революції 1917-1922 рр.: 1 етап – ейфорія Лютневої революції з квітня по жовтень 1917 р. супроводжувалася прийняттям I і II універсалів з явно політико-декларативним характером, готувалася основа для здобуття суверенності над своїми територіями і створення своєї держави (що примітно, в цей же час в Петрограді йшов процес конституційного проекту для Російської республіки); 2 етап - відмежування від Радянської Росії через Жовтневий переворот з жовтня 1917 р. до падіння УЦР в ході Гетьманського перевороту в квітні 1918 р.
Література:
1. Субтельний Орест. Історія України - Київ: Либідь, 1993. С. 176
2. Бойко О. Д. Історія України. Київ. Видавничій центр Академія. 2002 р. С. 325, 552-553
3. Винниченко В. Відродження нації. Ч. 1. Відень. Видавництво «Дзвин» 1920. С. 80
4. Вісті з Української Центральної Ради. 1917. № 9. Трав. С. 13
5. Грушевський М. Українська Центральна Рада і її Універсали: перший і другий. Київ - 1917. С. 100
6. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. Нариси політичної історії. Київ: Либідь, 1993. С. 100, 328
7. Вісті з Української Центральної Ради. 1917. № 10. С. 5-7
8. Українська Центральна Рада: Зб. документів матеріалів. У 2-х т. / за ред. П.П. Толочко та ін.; НАН України. – К.: Наукова думка, 1996. – (Пам’яті історії України. Сер. V. Джерела новітньої історії). – Т. 1: 4 березня – 9 грудня 1917 р. / Упор. В.Ф. Верстюк та ін.; від. ред. В.А. Смолій, 1996. С. 5-7
9. Відозва Генерального Секретаріату до громадян, урядових і громадських установ // Центральный государственный архив высших органов власти и управления Украины, ф. 106 Генеральний Секретаріат Української Народної Республіки, оп. 3, д. 1, л. 5-7.
10. Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 pp., В 2-х т. Т. І. Доба Центральної Ради. — Ужгород, 1932. С. 196
11. Українска Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2-х т. Київ: Наукова думка, 1996. Т. 2. (10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р.) / ред. кол. В. А. Смолій, В. Ф. Верстюк та ін. С. 102-104
12. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. Київ: Знання, 1993. С. 70
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
