Жіночий рух суттєво активізувався у Франції під час революції кінця XVIII ст. У зв’язку із цим фактом виявилось кілька питань, на котрі я буду намагатися відповісти. Нами буде розглянуто які причини, стали вирішальними для формування їхнього руху, передумови цього явища, також потребує розгляду питання чим були виступи жінок часів Французької революції – жіночим рухом – тобто різними формами політичної та суспільної активності жінок, чи фемінізмом – рухом жінок за рівність із чоловіками у політичному та громадянському відношенні.
Причини, які залишили відбиток на зародженні жіночого руху, можна розділити на дві великі групи: економічні та ідеологічні. Важко виділити якусь одну, яка так вплинула на формування. Більше за все, що сукупність цих фактів і привела до незадоволеності жінок своїм положенням у суспільстві [3, 170–171].
Завдяки впливу просвітницьких ідей жінки Франції напередодні революції ставали більш вільними членами суспільства: ставали учасницями чоловічих клубів, вони брали участь у зборах франк-масонів [4].
Жінки прагнуть до більш широких можливостей для розвитку та реалізації своєї особистості. Це прагнення поєдналось із важливою ідеєю тієї епохи – ідеєю соціальної справедливості. [3, 172]. Таким чином, на початку революції жінки всіх станів активно брали участь у суспільному житті, але їм потрібно було законодавче закріплення їхніх прав. Особливо цього прагнули жінки третього стану, які фактично не мали реальних можливостей вести активне життя, але володіючи великим бажанням змінити дійсне положення певних речей, вони стали основною силою жіночого руху в революційну епоху [3, 174].
Французька революція з її політичним радикалізмом стала своєрідною лабораторію нових ідей, з якої не були виключені жінки та їхня самореалізація. Жінки були активними учасницями рухів і повстань, вони беруть участь у формуванні публічного простору. Займалися жінки-активістки новими політичними практиками, брали участь у засіданнях і клубів та сприяли патріотичним мобілізаціям [6, 2].
Численна кількість жінок різних соціальних верст брала участь у конфліктах революції, принаймі до 1795 року. Потрібно розрізняти два факти: жіночу та феміністичну практику. З одного боку, колективна і масова участь жінок у досягненні загальних цілей революції; з іншого боку – феміністичний рух, доктринний та активний, метою якого була рівність соціального статусу чоловіків та жінок. Цей другий рух був чисельно слабкішим на відміну від першого; тим не менш він має величезне історичне значення, оскільки разом із цим рухом можна було спостерігати зародження сучасного фемінізму.
У 1789–1790 рр. фемінізм та революція не виглядали відкрито суперечливими. Участь жінок у політичному житті часто віталася. З 1791 року Конституційний та законодавчий вибір революції кидає виклик фемінізму. Пропаганда зачіпала і водночас послаблювалася, так як політичні дії жінок мали тенденцію до більш жорсткої організації. Але восени 1793 р. заборона на проведення жіночих клубів забрала їхнє право на організацію, усі акції феміністського типу були засуджені [5, 341–342].
Жіночі політичні спільноти домагалися рівних із чоловіками громадянських та політичних прав. Перш за все їхні виступи були направлені проти Конституції 1791 року, яка розділила всіх громадян на активних та пасивних і віднесла жінок до другої категорії, позбавивши їх тим самим права обирати і бути обраними. Вони вимагали перегляд статей Конституції і допуск до виборчих прав нарівні із чоловічою статтю [3, 180–181].
Французьке жіноцтво в цей час активно апелювало до цих обмежень: «Хіба ще не настав час, щоб і серед нас, жінок, почалася революція? Хіба ми ніколи не візьмемо участі в створенні суспільства?» – було сказано жіночою стороною. Цього ж року Олімпія де Гуж випустила своєрідну Декларацію прав жінки і громадянки, де вказувала: «Жінка народжена вільною і по праву рівноправна з чоловіком!» Мета кожного законодавчого та громадського органу полягає в охороні прав обох статей: свободи, прогресу, безпеки і протидії гніту. Із сукупності чоловіків і жінок складається нація, на якій зосереджується держава; законодавство повинно бути вираженням волі цієї сукупності. Тому громадянки повинні так само, як і всі громадяни особисто, або через обраних представників, брати участь в роботі законодавства. Воно повинно бути однаковим для всіх. Жінка може йти на ешафот, вона повинна мати однакове право йти і на трибуну. Але права жінок повинні служити на благо всім, а не тільки до вигоди її власної статі. Жінка, як і чоловік, сприяє накопиченню державного майна, вона має однакове право вимагати звіту про управління цим майном. Конституція недійсна, якщо над її створенням не працювала більшість всіх індивідуумів, з яких складається нація». Цей документ рішуче заявив про права жінок бути рівноправними учасницями суспільного та політичного життя країни [1].
«Спільнота Подруг істини» в Парижі 1 квітня 1792 р. провела демонстрацію членів товариства та звернулася до Національних зборів із вимогами: моральне та національне виховання для дівчат; юридично установлене розлучення; жінки ставали повнолітніми лише у 21 рік; як для чоловіків, так і для жінок політична свобода і повна рівність прав. Із аналогічними потребами в петиціях і памфлетах до правлячої верхівки зверталися «Подруги Свободи» із Бордо, «Подруги Свободи і Рівності» із Сен-Жюньена [3, 180–181].
Політичні клуби не прийняли жінок у члени клубу, але вони мали право відвідувати збори клубів. Соціальний гурток «Братське суспільство патріотів обох статей», численні патріотичні товариства, секційні збори і комітети часто брали жінок в членство. Актриса Клер Лакомб в 1793 р. організувала «Товариство революційних республіканок», члени якого вимагали право служити в Національній Гвардії і армії.
Однак з радикалізацією революції якобінці, керовані Максиміліаном Робесп’єром, проводили суворі заходи щодо участі жінок у революції. Декретом 24 лютого 1793 всі жінки працездатного віку були мобілізовані шити одяг для солдатів і служити в лікарнях. Уряд закрив усі жіночі політичні клуби в кінці жовтня 1793 року. Для якобінців жінки мали право тільки народити і виховувати патріотів і патріоток та працювати на благо республіки.
Жінки також взяли масову участь в антиреволюційних і контрреволюційних рухах. Антиреволюційні руху перетворилися у відкрито контрреволюційні особливо з початком березня 1793 року, коли відбулося католицьке і роялістське Вандейське повстання. Республіканські армії проводили жорстоке упокорення Вандея. За підрахунками істориків, 250,000 повстанців, жінок і дітей були вбиті арміями в 1793–1794 роках [2].
Отже, можна відмітити, що причини жіночого руху варто шукати в змінах соціального статусу жінки, які відбувалися в результаті розвитку нових виробничих відносин. Перший прояв жіночого руху – це домагання на освіту та закріплення політичних прав. Під час панування Директорії жіночий рух періоду революції (до 1795 р.) відрізнявся великою неоднорідністю. Серед революційного руху визначеністю вимог виділялося лише його феміністичне крило, яке вперше озвучило питання про право жінок брати участь у політичному житті країни.
Література:
1. Адлер Эмма Знаменитые женщины Французской революции: 1789–1795 гг. / Эмма Адлер. – М.: Товарищество типографии А. И. Мамонтова, 1907. – 303 с. [Режим доступу до ресурс] http://istmat.info/node/37743
2. Тони Р. РОЛЬ ЖЕНЩИН ВО ФРАНЦУЗСКОЙ И РУССКОЙ РЕВОЛЮЦИЯХ [Електронний ресурс] / Рокки Тони // От Февраля к Октябрю: распад российского государства и общества. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://iarex.ru/articles/54082.html.
3. Королева Т. В. Женское движение в годы Великой Французской революции / Т. В. Королева. // Гендерная История. – с. 170–186 [Режим доступу до ресурс] https://cyberleninka.ru/article/n/zhenskoe-dvizhenie-v-gody-velikoy-frantsuzskoy-revolyutsii/viewer
4. Щепкина Е. Н. Женское движение в годы Французскй революции / Е. Н. Щепкина. – Петербург: Первая государственная типография, 1921. [Режим доступу до ресурс] http://istmat.info/node/37746
5. Louis DEVANCE LE FEMINISME PENDANT LA REVOLUTION FRANÇAISE / DEVANCE Louis. – 1977. – №. 229. – pp. 341-376. [Режим доступу до ресурс] https://www.jstor.org/stable/41915922?read-now=1&seq=1#page_scan_tab_contents
6. Jacques Guilhaumou, Martine Lapied L’action politique des femmes pendant la Révolution française / Guilhaumou Jacques, Lapied Martine. – 2010. – pp.208–246, [Режим доступу до ресурс] https://halshs.archives-ouvertes.fr/halshs-00494461/document
________________
Науковий керівник: Кірєєва Вікторія Олександрівна, кандидат історичних наук, доцент, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
