Світова тенденція щодо прискорення економічного зростання призводить до збільшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище.
Однією з ключових проблем сучасності є деградація навколишнього природного середовища в планетарному масштабі, а, отже, і проблема охорони навколишнього природного середовища.
Світове співтовариство приділяє з року в рік все більше уваги відтворенню природних ресурсів та охороні навколишнього природного середовища, як базису у забезпеченні життєдіяльності людини, та сталому розвитку як регіонів, так і окремих країн.
Так, згідно із принципами 3 та 4 Декларації з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.) «право на розвиток повинно дотримуватись таким чином, щоб адекватно задовольнялися потреби сучасного та майбутніх поколінь в галузях розвитку і навколишнього середовища», а «для майбутніх поколінь у галузях розвитку і навколишнього середовища», а досягнення сталого розвитку захист навколишнього середовища повинен становити невід’ємну частину процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього» [1].
На жаль, екологічна ситуація в Україні є складною ( з тенденцією до погіршення), оскільки формувалась впродовж досить тривалого часу за умов легковажним ставленням до об’єктивних законів розвитку та відтворення геосистем. Енергетично-сировинна економіка України разом із застарілою технологічною базою призвела до надмірного техно- та антропогенного навантаження на природне середовище і високого ступеню його забруднення, а, отже, обумовлює необхідність реформування (з урахуванням вітчизняного та світового досвіду) всієї нормативно-правової бази, що регулює використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.
Процеси глобалізації та суспільних трансформацій підвищили пріоритетність збереження довкілля [2].
З огляду на те, що охорона і відновлення навколишнього природного середовища стає пріоритетним у питанні збереження генофонду народу України та в окресленні перспектив економічного та соціального розвитку, висвітлення генези екологічного законодавства в Україні є актуальним.
На даний час в Україні сформовано цілісну та органічну систему екологічного законодавства, «цеглиною у підвалини» якої став Закон УРСР «Про охорону природи Української РСР» від 30 червня 1960 року [3], що складався з 11 розділів.
Розділи 1 та 2 Закону були присвячені визначенню поняття охорони природи, що (відповідно до ст.1) полягає у збереженні, раціональному використанні, розширеному відтворенні та розвитку всіх її багатств, відтворенні та розвитку цінних видів флори і фауни; зазначені державні органи та громадські організації, відповідальні за охорону природи; а також об’єкти охорони (земля, надра, водні ресурси, ліси, лісо полоси, зелені насадження, типові ландшафти, курортні місцевості, рідкісні й визначні природні об’єкти, державні заповідники та заказники, тваринний світ, атмосферне повітря та інші природні багатства, що знаходяться в господарському обігу, а також ті, що не експлуатуються. Закон закріплював право виключної державної власності на природні ресурси.
Розділи Закону 3-8 присвячені регулюванню відносин у галузі охорони і раціонального використання конкретних природних ресурсів (землі, надр, лісів та ін.) та охорони повітря від забруднення. Правові норми розділу 9 Закону визначали порядок організації й режим охорони державних заповідників, а також інших об’єктів природи, які становлять наукову, історичну цінність або є пам’ятками природи республіканського чи місцевого значення. Згідно із положеннями розділу 10 Закону всі громадяни зобов’язані сприяти охороні природи. В розділі 11 Закону йшлося про необхідність розробки державними органами і громадськими організаціями комплексу заходів, спрямованих на охорону природи, а також про юридичну відповідальність за порушення законодавства.
Закон «Про охорону природи Української РСР» від 1960 року (багато в чому декларативний) визначив основні тенденції подальшого розвитку екологічного законодавства, його принциповими положення послуговувались при розробці Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Формування сучасного національного екологічного законодавства України в умовах Незалежності започатковано прийняттям у 1991 році Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», яким було здійснено спробу інтегрованого, комплексного підходу до правового регулювання екологічних відносин. Цим Законом введено багато новел: вперше на законодавчому рівні зазначено завдання законодавства про охорону навколишнього природного середовища; основні принципи охорони навколишнього природного середовища; екологічні права і обов’язки громадян; основні екологічні вимоги щодо використання природних ресурсів; передбачено запровадження економічних механізмів щодо забезпечення охорони довкілля; акцентовано увагу на заходах із забезпечення екологічної безпеки; визначено систему управління,її основні функції (контроль, моніторинг, екологічна експертиза, стандартизація, нормування тощо); визначено положення стосовно відповідальності за завдання шкоди навколишньому природному середовищу [4].
«Революційним» кроком у формуванні екологічного законодавства України стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, статтею 3 якої було закріплено положення про визнання людини, її життя і здоров’я, гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю [5]. А у статті 50 Основного Закону закріплено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.
Важливим кроком на шляху формування екологічного законодавства України стало прийняття Законів України: «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001р., «Про охорону земель» від червня 2003р., «Про екологічний аудит» від 24 червня 2004р. та деякі інші.
Законом України від 21 грудня 2010 року було затверджено Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року, в розділі 2 яких визначено за мету стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем [6].
20 березня 2018 року було прийнято Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку», яким врегульовано відносини у сфері оцінки наслідків для довкілля, у тому числі для здоров’я населення, виконання документів державного планування та поширюється на документи державного планування, які стосуються сільського господарства, лісового господарства, рибного господарства, енергетики тощо.
Законом України від 28 лютого 2019 року було затверджено Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року, в розділі 2 яких за мету визначено досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем, а також визначені основні засади державної екологічної політики (збереження такого стану кліматичної системи, який унеможливить підвищення ризиків для здоров’я та благополуччя людей і навколишнього природного середовища; забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України та інші).
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що сучасний етап розвитку екологічного законодавства України характеризується дедалі вищим ступенем екологізації усіх сфер діяльності, які можуть негативно впливати на стан довкілля, та удосконалення нормативно-правового регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища з метою максимального наближення до стандартів ЄС. І поворотним моментом на шляху до таких значних зрушень стало прийняття в 1960 році Закону УРСР «Про охорону природи Української РСР».
Література:
1. Рио-де-Жанейрская декларация по окружающей среде и развитию. - URL: http:// zakon.rada.gov.ua
2. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року: Закон України від 28 лютого 2019 р.// Відомості Верховної Ради України. № 16. Ст. 70.
3. Про охорону природи Української РСР: Закон УРСР від 30 червня 1960 р.//Відомості Верховної Ради Української РСР. № 23. Ст.175.
4. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р.//Відомості Верховної Ради Украни. № 41. Ст. 546.
5. Конституція України.-К., 2007. – 48 с.
6. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року: Закон України від 21 грудня 2010 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2011. - № 26. Ст. 218.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
